Певно, найромантичніша легенда Чернігова, - це історія про замок Глібова. Що ж це було – Ким був знаменитий предводитель дворянства Чернігівщини Григорій Глібов: відмінником, реформатором і водночас романтиком, готовим на шляхетні вчинки заради кохання, або ж таким собі чернігівським Дон Кіхотом?
Перевіряти правдивість легенди про чернігівський замок було б недоречно без розповіді про самого Григорія Глібова. Він народився у 1856 році у Чернігові у сім’ї колезького асесора Миколи Прокофійовича Глібова. Окрім Григорія у родині було ще семеро дітей. Герой нашої легенди отримав пристойну на той час освіту: у 1883 році він закінчив Київський університет Святого Володимира. За успіхи у навчанні нагороджений золотою медаллю за науковий твір. Такий собі «червоний диплом» тогочасного престижного ВУЗу.
По закінченню навчання наш земляк повернувся до Чернігова. Тут він у спільній власності з братами та сестрою мав маєтки у тодішніх селах Бобровиця, Півці та Полуботки загальною площею понад 1000 десятин: такий собі чернігівський олігарх того часу.
У 1890 році Чернігівським повітовим дворянським зібранням Григорія Глібова обрано повітовим предводителем дворянства на наступні три роки і 11 квітня того ж таки року молодий дворянин затверджений на посаді чернігівського губернатора.
Варта зазначити, що обов’язки повітового предводителя дворянства Григорій Глібов виконував більше 20-ти років!, - аж до 1911 року. Деякі з ініціатив чернігівського дворянина були мало не революційними для тогочасної Російської імперії.
Так, на одному із засідань він пропонував винести на обговорення доповідь про заборону тілесних покарань для всього населення. Після обговорення зібрання одноголосно підтримало пропозицію. За це Григорію Глібову дісталося на горіхи від імперської влади:тоді такі «вольності» не дозволялися. Однак це не завадило йому отримати визнання та нагороди від влади - орден Святого Володимира 4 ступеня та орден Святого Станіслава 2 ступеня.
Здавалось би, звичайна біографія тогочасного багатія-дворянина, нічого особливого, якби не дивні риси поведінки та захоплення Григорія Глібова, які відзначали сучасники.
шляхетний вчинок закоханого дворянина, чи дорога забавка чернігівського дивака?
Джерело: Високий Вал. - Режим доступу
Наприкінці 19 століття Григорій Глібов вирішив збудувати на території своєї Бобровицької садиби замок: мурований, двоповерховий у готичному стилі. До якого аж до самих воріт була посаджена липова алея. Побудувати таке диво навіть багатому дворянину(а у Григорія Глібова у власності були ділянки по всьому Чернігову, у Ялівщинів тому числі) потребувало чимало грошей та зусиль. Він продав майже третину своєї землі та все ж таки збудував омріяний замок.
Звідси і починається легенда про Григорія Глібова та дивовижний замок. Буцімто, побудував він його для французької панянки, яку таким чином хотів запросити приїхати до Чернігова. Однак та взаємністю не відповіла.
Легенда красива, водночас жодних підтверджень реальності подій він не знайшов. Так й як би Глібов пояснив своїй дружині – Ользі Тарновській, приїзд французької особи блакитної крові? До речі, подружжя Глібових побралося ще у 1883 році – якраз після повернення Григорія з Києва до Чернігова.
Сучасники дворянина звертали увагу на його чудернацьку поведінку. Ось як про нього писали: «Чудил» и уездный предводитель дворянства Григорий Глебов. Ему, очевидно, не давали спать лавры «рыцаря печального образа» Дон Кихота, и он вообразил, что на черниговском небосклоне он возродит некоторые рыцарские обычаи. Ездил он, к удивлению черниговцев, на невиданном дотоле легком шарабане на четырех огромных колесах, в который запрягалась пара энглизированных лошадей в соответствующей упряжке. Правил ими сам «рыцарь», имевший, в отличие от своего испанского предка, не «печальный» образ, а довольно жизнерадостный. Да и разительное было несходство между обедневшим гидальго и, проматывавшим огромное состояние, черниговским богачом дворянином. Одевался Глебов так: на короткую куртку он напяливал кожаную безрукавку, похожую на гусарский колет, на ноги натягивал какие-то невиданного покроя шотландские штаны в клеточку, всовывая их в огромные темно-желтые сапоги со шпорами и с невероятно широкими раструбами, а руки до локтей скрывались в огромных, тоже темно-желтых перчатках и также с умопомрачительными раструбами... На голове же его красовалась шляпа с тульей, спереди надвигавшейся почти на лоб, а сзади торчавшей вверх, да ещё с пером какой-то диковинной птицы».
Погодьтеся, навіть для нашого сьогочасного сприйняття тодішніх подій поводився та одягався Григорій Глібов таки дивакувато. А тому для людини, яка у всьому хотіла бути схожою на рицаря, замок був, своєрідним необхідним атрибутом образу.
З роками Григорій Глібов дивачив ще більше. Так, 19 квітня 1911 р. на засіданні Державної думи він заявив про складання депутатських повноважень у зв’язку зі справою про крадіжку одного з приладів на авіаційній виставці в Санкт-Петербурзі. Ця справа тоді набула неабиякого галасу. Крадіжку Глібов зробив власноруч і, як сам пояснював, вчинив її «в припадке душевного расстройства». Що заважало багатію купити цей прилад – невідомо. Однак цей інцидент неабияк вдарив по репутації Григорія Глібова. Довелося скласти повноваження предводителя дворянства Чернігівського повіту, продати частину маєтків і виїхати до Німеччини, де Григорій Глібов мешкав кілька наступних років. Глібов повернувся до Чернігова перед початком революції, однак прихід до влади більшовиків змусив його знову емігрувати. Помер Глібов у віці 74-х років 31 травня 1930 року у Берліні.
Ось такого чудернацького та, випереджуючого час, дворянина подарувала Чернігівська земля. На жаль, ім’я Григорія Глібова, на відміну від його тезки – відомого байкаря Леоніда, мало відоме широкому загалу в т.ч. і чернігівцям.
Однак дивовижний будинок-замок, який по собі залишив багаторічний предводитель місцевого дворянства і досі радує око чернігівців та гостей міста.
Звідси і починається легенда про Григорія Глібова та дивовижний замок. Буцімто, побудував він його для французької панянки, яку таким чином хотів запросити приїхати до Чернігова. Однак та взаємністю не відповіла.
Легенда красива, водночас жодних підтверджень реальності подій він не знайшов. Так й як би Глібов пояснив своїй дружині – Ользі Тарновській, приїзд французької особи блакитної крові? До речі, подружжя Глібових побралося ще у 1883 році – якраз після повернення Григорія з Києва до Чернігова.
Сучасники дворянина звертали увагу на його чудернацьку поведінку. Ось як про нього писали: «Чудил» и уездный предводитель дворянства Григорий Глебов. Ему, очевидно, не давали спать лавры «рыцаря печального образа» Дон Кихота, и он вообразил, что на черниговском небосклоне он возродит некоторые рыцарские обычаи. Ездил он, к удивлению черниговцев, на невиданном дотоле легком шарабане на четырех огромных колесах, в который запрягалась пара энглизированных лошадей в соответствующей упряжке. Правил ими сам «рыцарь», имевший, в отличие от своего испанского предка, не «печальный» образ, а довольно жизнерадостный. Да и разительное было несходство между обедневшим гидальго и, проматывавшим огромное состояние, черниговским богачом дворянином. Одевался Глебов так: на короткую куртку он напяливал кожаную безрукавку, похожую на гусарский колет, на ноги натягивал какие-то невиданного покроя шотландские штаны в клеточку, всовывая их в огромные темно-желтые сапоги со шпорами и с невероятно широкими раструбами, а руки до локтей скрывались в огромных, тоже темно-желтых перчатках и также с умопомрачительными раструбами... На голове же его красовалась шляпа с тульей, спереди надвигавшейся почти на лоб, а сзади торчавшей вверх, да ещё с пером какой-то диковинной птицы».
Погодьтеся, навіть для нашого сьогочасного сприйняття тодішніх подій поводився та одягався Григорій Глібов таки дивакувато. А тому для людини, яка у всьому хотіла бути схожою на рицаря, замок був, своєрідним необхідним атрибутом образу.
З роками Григорій Глібов дивачив ще більше. Так, 19 квітня 1911 р. на засіданні Державної думи він заявив про складання депутатських повноважень у зв’язку зі справою про крадіжку одного з приладів на авіаційній виставці в Санкт-Петербурзі. Ця справа тоді набула неабиякого галасу. Крадіжку Глібов зробив власноруч і, як сам пояснював, вчинив її «в припадке душевного расстройства». Що заважало багатію купити цей прилад – невідомо. Однак цей інцидент неабияк вдарив по репутації Григорія Глібова. Довелося скласти повноваження предводителя дворянства Чернігівського повіту, продати частину маєтків і виїхати до Німеччини, де Григорій Глібов мешкав кілька наступних років. Глібов повернувся до Чернігова перед початком революції, однак прихід до влади більшовиків змусив його знову емігрувати. Помер Глібов у віці 74-х років 31 травня 1930 року у Берліні.
Ось такого чудернацького та, випереджуючого час, дворянина подарувала Чернігівська земля. На жаль, ім’я Григорія Глібова, на відміну від його тезки – відомого байкаря Леоніда, мало відоме широкому загалу в т.ч. і чернігівцям.
Однак дивовижний будинок-замок, який по собі залишив багаторічний предводитель місцевого дворянства і досі радує око чернігівців та гостей міста.
Джерело: Високий Вал. - Режим доступу
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.