Ім'я Наталі Іванівни Кобринської викликає пошану і подив. Пошану за те, що вона зробила понад століття тому, а подив — через її відвагу це зробити. Н. Кобринська першою в нашому суспільстві виступила на захист жінки, поневоленої духовно і фізично, висунувши власну ідею її визволення, що була на той час нечуваним дерзновенням. Започаткувавши феміністичний рух, Н. Кобринська вселила в жіночі душі впевненість у собі, надихнула на працю в царині культури, суспільно-політичного життя, з якого жінка фактично була виключеною. її особистий приклад заохотив до праці Г .Павлик, О. Кобилянську, Є. Ярошинську, Ольгу та Михайлину Рошкевичок, С. Окуневську-Морачевську, У. Кравченко, К. Попович й чимало інших жінок, котрі залишили помітний слід у культурно-літературному русі 80—90-х років XIX ст.
Народилася Наталія Іванівна Кобринська (дівоче прізвище — Озаркевич) у с. Белелуя Снятинського повіту на Станіславщині (нині Івано-Франківськ) у сім'ї священика, де панували поважні національно-культурні традиції. Дід її — І.І.Озаркевич — відомий як перший популяризатор творів письменників України в Галичині, ініціатор українського театрального аматорства, автор і постановник п'єс І.Котляревського, Г.Квітки-Основ'яненка, С.Писаревського та ін. Батько — депутат галицького сейму та австрійського парламенту, громадський діяч — писав вірші. Йому Наталя завдячує знанням польської, німецької, французької мов. Вихована в інтелігентній та спокійній атмосфері життя на приході батька, дівчина не бачила і не відчувала нерівного з чоловіком становища жінки. Перші відомості про існування жіночого питання постали перед нею з літератури. Читання книжок було її улюбленим заняттям і джерелом самоосвіти, позаяк гімназична та вища освіта в той час в Австрійській імперії була недоступною для дівчат. "Я через літературу дійшла до зрозуміння положення жінки в суспільстві, — тож хотіла і других повести на ту дорогу", — писала вона в своїй автобіографії.
Народилася Наталія Іванівна Кобринська (дівоче прізвище — Озаркевич) у с. Белелуя Снятинського повіту на Станіславщині (нині Івано-Франківськ) у сім'ї священика, де панували поважні національно-культурні традиції. Дід її — І.І.Озаркевич — відомий як перший популяризатор творів письменників України в Галичині, ініціатор українського театрального аматорства, автор і постановник п'єс І.Котляревського, Г.Квітки-Основ'яненка, С.Писаревського та ін. Батько — депутат галицького сейму та австрійського парламенту, громадський діяч — писав вірші. Йому Наталя завдячує знанням польської, німецької, французької мов. Вихована в інтелігентній та спокійній атмосфері життя на приході батька, дівчина не бачила і не відчувала нерівного з чоловіком становища жінки. Перші відомості про існування жіночого питання постали перед нею з літератури. Читання книжок було її улюбленим заняттям і джерелом самоосвіти, позаяк гімназична та вища освіта в той час в Австрійській імперії була недоступною для дівчат. "Я через літературу дійшла до зрозуміння положення жінки в суспільстві, — тож хотіла і других повести на ту дорогу", — писала вона в своїй автобіографії.
Наталя Кобринська є прикладом становлення світогляду української жінки на грунті літератури, що згодом стала її основним знаряддям у здійсненні найголовнішої справи життя, полем її діяльності, яке, за її твердим переконанням, повинно дати свої плоди — допомогти українській жінці побачити і зрозуміти свое підпорядковане становище. Втіленням в життя цих ідей стало заснування Н.Кобринською першого "Товариства руських жінок" у грудні 1884 року. І якнайбільший його здобуток — альманах "Перший вінок" (1887) за редакцією Кобринської та Олени Пчілки. Із публікаціями тут, крім упорядниць, виступили Г. Барвінок, О.Грицай, Дніпрова Чайка, У.Кравченко, С.Окуневська, А.Павлик, К.Попович, М.Рошкевич, Леся Українка, О.Франко та ін. Альманах увійшов в історію української літератури як перша письменницька жіноча антологія.
У "Першому вінку" вміщено п'ять публіцистичних статей Н. Кобринської ("Про рух жіночий в новійших часах", "Українське жіноцтво в Галичині в наших часах", "Про первісну ціль Товариства руських жінок у Станіславові" та ін.), в яких вона виклала своє розуміння жіночого руху, висвітлила його історію і теорію на фактах, узятих з життя європейських країн. Першочерговим завданням на шляху емансипації української жінки, відповідно, повинна стати зміна її власного світогляду, усвідомлення свого становища в суспільстві і сім'ї, тобто зміна психології.
Альманах був прихильно зустрінутий громадськістю, проте ідеї Кобринської не знайшли розуміння й підтримки у переважної більшості українського жіноцтва. І не тільки через новизну пропонованих заходів, її ідеї лякали, бо ламали звичні закони патріархального укладу життя, вимагали нового трактування жінки як людини і рівноправного члена суспільства. Винятком став І.Франко, який від самого початку активно підтримав утворення Жіночого товариства, вітав його поемою-алегорією "Женщина".
"Перший вінок" був витвором самих жінок. У ньому, за словами Франка, "мов у дзеркалі, малюється сумний і безтямний стан нашого ніби інтелігентного жіноцтва в давнішім часі, і перші початки та услів'я нового руху". Альманах започаткував пропаганду жіночого питання за допомогою літератури. Підтвердженням цього є той факт, що, відкидаючи будь-які феміністичні ідеї як непотрібні за наявністю найважливішої — національного визволення, українське жіноцтво радо сприйняло цей, на думку Кобринської, "перший голос, піднесений в справі жіночого питання". І сталося це не завдяки її публіцистичним статтям, а саме белетристиці, зрозумілій широкому жіночому загалу, здатній вплинути на людські почуття, і, вже як наслідок, — викликати роздуми над проблемою. Жіноче питання виникає вже в літературному дебюті Н.Кобринської — оповіданні "Пані Шумінська" (1883), пізніше перейменованому на "Дух часу". Головна тема твору — боротьба старих традицій патріархального суспільства "вікового порядку" проти нового, що входило у життя. У ньому відтворено сум'яття і душевний неспокій, викликаний нестримним наступом нових ідей та стремлінь, характерних для української інтелігенції того часу. Знаменно те, що головною героїнею твору є жінка, спроба показу її точки зору, жіноча перспектива на нове в її житті. Показова позиція авторки стосовно героїні. Вона не виявляє свого ставлення до неї і тим самим позбавляє твір будь-якої тенденційності. Проте читач відчуває виразну іронію, не злу, а співчутливу в змалюванні переживань пані Шумінської; і ця іронія є способом вираження ідейного наставлення Кобринської, яке вона почерпнула з літератури. Надзвичайно безвольними, залежними істотами є героїні її оповідань "Задля кусника хліба" (1884) та "Ядзя і Катруся" (1890). Втім, саме у такий спосіб вони наштовхували на роздуми і висновки, непрямо підказували читачеві певне рішення жіночої проблеми, що відіграло свою позитивну роль у створенні жіночого образу нового типу.
1884—1895 pp. — найплідніші в літературній діяльності Н.Кобринської. На цей період припадає написання оповідань "Перший вінок", "Янова" (1885), "Виборець" (1889), "Жидівська дитина" (1890), повісті "Перша вчителька" (1892) та ін. Завжди чутлива до найменшого подиху часу, письменниця не залишала поза увагою й зародження в Україні нових літературних напрямів, зокрема символізму. У трьох випусках альманаху "Наша доля" вона опублікувала кілька творів: "Душа", "Омен", "Св. Миколай", "Блудний метеор", написаних в модерному стилі.
Сучасна психоаналітична критика співвідносить літературні твори з автобіографією самого автора. Така співвідносність існує в багатьох художніх творах Н.Кобринської, що допомагало письменниці показати власний досвід впливу літератури на світогляд людини. Для Кобринської книжки були джерелом пізнання нового: "Се ненастанне читаннє книжок впроваджало мене в ріжні фази умственного розвою, приносило деколи втіхи та більше непокою і болю... Я бачила ясно, що чоловік не був тим в початках свого існування, чим є тепер, що все залежить віж условій життя; признала я, що і теперішній суспільний лад не є чимсь непохитним, що в нім зає докопуються зміни...". Набутий з книг досвід письменниця доносила читача за допомогою літературного твору, сповнювала свої феміністич думки, а саме: неминучість зміни пануючого ладу, де жінці відводила підлегла, другорядна роль, необхідність участі самої жінки у цій зміні. Теорія, запропонована Н.Кобринською, що не сприймалася українським жіноцтвом у вигляді теорії, ставала зрозумілою для жінки-читача у спрощеному вигляді в рамках літературного твору. Так, Наталя Кобринська, прийшовши до розуміння жіночого питання через літературу і поставививши своєю ціллю в такий самий спосіб "впливати на розвій жіночого духу" практично втілила в життя свою ідею.
У серпні 1899 року здійснилася давня і палка мрія Н.Кобринсь побувати "на великій Україні". В товаристві своєї подруги та учениці О.Кобилянської вона відвідала Київ, де саме тоді проходив XI археологічний з'їзд. Їй поталанило зустрітися і потоваришувати з відомими діячам української культури: М.Старицьким, І.Нечуй-Левицьким, М.Коцюбинським, Б.Грінченком. Бентежно радісні враження від цієї мандрівки передано у нарисах "У Нечуя" та "Із подорожі по Україні".
З 1900-х років Н.Кобринська активно виступала як критик зі стаття і рецензіями "Український бандурист", "Символізм в народній пісні". Свої спостереження, міркування про індивідуальний стиль, художню умовність, народність літератури вона висловила у літературно-критичних праці "Промова на науковій академії в ювілей відродження русько-українсь літератури" (1898), "Про "Нору" Ібсена" (1900), "Август Стріндберг" (190: "Символізм в народній поезії" (1905), "За кадильню Дениса Лукіяновича (1908), "Філістер", "Події з родинного життя" (1910) та ін. Її оцінки художніх явищ — об'єктивні, виважені, високо професіональні.
Перша світова війна, що руйнівним колесом прокотилася по Галичині не оминула і Н.Кобринську. 1915 р. Її, як і В.Стефаника, звинуватили в шпигунстві й заарештували. Лише зусиллями адвока відомого українського письменника А.Чайковського, вона не опинилася одному з австрійських концтаборів. Того ж 1915-го у львівській газеті "Нове слово" з'явилися три новели Н.Кобринської про війну: "Кінь", "Полишений", "Свічка горить". Авторка створила цілу низку реалістичних мініатюр, фрагментів, поезій у прозі.
Слід вказати на значення постаті Н.Кобринської та її ідей у вирішенні не тільки питань жіночої емансипації, але й усього розвитку українсько суспільства, бо, в її розумінні, "...справа не тільки у вищій справедливості рівноправности для жінок, але в конечності жіночої рівноправності для існування суспільства, для цілковитої реалізації потенціалу розвитку суспільства...Її ідеї не знайшли підтримки свого часу, але, як засвідчила історія, були правильними. Засновниця українського жіночого руху змушена залишити керівництво ним, її діяльність не оцінена за життя, і тільки через рік після смерті Кобринську визнано за творця руху. Присвятивши своє життя справі жіночої емансипації, письменниця віддавала себе служінню громаді, але не була прийнята нею: "Я бажала їм дати себе цілу — вони не хотіли".
В останні роки життя Наталія Кобринська дуже бідувала, жила в голоді і злиднях.
Повертаючись зі Львова, письменниця в дорозі заразилася тифом і пішла на вічний спочинок, 22 січня 1920 року. Похована у м. Белехові на Станіславщині.
Діяльність Н.Кобринської є переконливим доказом значення літератури у справі пробудження свідомості української жінки, першою спробою жінки-автора брати участь у цьому процесі, спробою, яка увінчалась успіхом. Її будуть пам'ятати і шанувати наступні покоління, як світлий образ людини, котра віддала гаряче, щире серце рідному народові, матері-Україні.
Стати над традиціями, над рутинними звичками, над відчуттям меншовартості в собі — чи виміряв хто, якої внутрішньої сили це вимагає, якого ясного бачення великої мети й концентрації сил і свідомості. То була думка про незалежну Україну, про потребу творення для неї нових людей, нового типу інтелігенції, здатної стати на чолі народу і з'єднати його в пориві до незалежності.
Н е втрачаймо віру в те, що у вільній Україні культурно-виховний процес таки стане головним, провідним, бо від цього залежить доля держави, доля кожної жінки, дитини. Про це й мріяла Наталія Кобринська.
Альманах був прихильно зустрінутий громадськістю, проте ідеї Кобринської не знайшли розуміння й підтримки у переважної більшості українського жіноцтва. І не тільки через новизну пропонованих заходів, її ідеї лякали, бо ламали звичні закони патріархального укладу життя, вимагали нового трактування жінки як людини і рівноправного члена суспільства. Винятком став І.Франко, який від самого початку активно підтримав утворення Жіночого товариства, вітав його поемою-алегорією "Женщина".
"Перший вінок" був витвором самих жінок. У ньому, за словами Франка, "мов у дзеркалі, малюється сумний і безтямний стан нашого ніби інтелігентного жіноцтва в давнішім часі, і перші початки та услів'я нового руху". Альманах започаткував пропаганду жіночого питання за допомогою літератури. Підтвердженням цього є той факт, що, відкидаючи будь-які феміністичні ідеї як непотрібні за наявністю найважливішої — національного визволення, українське жіноцтво радо сприйняло цей, на думку Кобринської, "перший голос, піднесений в справі жіночого питання". І сталося це не завдяки її публіцистичним статтям, а саме белетристиці, зрозумілій широкому жіночому загалу, здатній вплинути на людські почуття, і, вже як наслідок, — викликати роздуми над проблемою. Жіноче питання виникає вже в літературному дебюті Н.Кобринської — оповіданні "Пані Шумінська" (1883), пізніше перейменованому на "Дух часу". Головна тема твору — боротьба старих традицій патріархального суспільства "вікового порядку" проти нового, що входило у життя. У ньому відтворено сум'яття і душевний неспокій, викликаний нестримним наступом нових ідей та стремлінь, характерних для української інтелігенції того часу. Знаменно те, що головною героїнею твору є жінка, спроба показу її точки зору, жіноча перспектива на нове в її житті. Показова позиція авторки стосовно героїні. Вона не виявляє свого ставлення до неї і тим самим позбавляє твір будь-якої тенденційності. Проте читач відчуває виразну іронію, не злу, а співчутливу в змалюванні переживань пані Шумінської; і ця іронія є способом вираження ідейного наставлення Кобринської, яке вона почерпнула з літератури. Надзвичайно безвольними, залежними істотами є героїні її оповідань "Задля кусника хліба" (1884) та "Ядзя і Катруся" (1890). Втім, саме у такий спосіб вони наштовхували на роздуми і висновки, непрямо підказували читачеві певне рішення жіночої проблеми, що відіграло свою позитивну роль у створенні жіночого образу нового типу.
1884—1895 pp. — найплідніші в літературній діяльності Н.Кобринської. На цей період припадає написання оповідань "Перший вінок", "Янова" (1885), "Виборець" (1889), "Жидівська дитина" (1890), повісті "Перша вчителька" (1892) та ін. Завжди чутлива до найменшого подиху часу, письменниця не залишала поза увагою й зародження в Україні нових літературних напрямів, зокрема символізму. У трьох випусках альманаху "Наша доля" вона опублікувала кілька творів: "Душа", "Омен", "Св. Миколай", "Блудний метеор", написаних в модерному стилі.
Сучасна психоаналітична критика співвідносить літературні твори з автобіографією самого автора. Така співвідносність існує в багатьох художніх творах Н.Кобринської, що допомагало письменниці показати власний досвід впливу літератури на світогляд людини. Для Кобринської книжки були джерелом пізнання нового: "Се ненастанне читаннє книжок впроваджало мене в ріжні фази умственного розвою, приносило деколи втіхи та більше непокою і болю... Я бачила ясно, що чоловік не був тим в початках свого існування, чим є тепер, що все залежить віж условій життя; признала я, що і теперішній суспільний лад не є чимсь непохитним, що в нім зає докопуються зміни...". Набутий з книг досвід письменниця доносила читача за допомогою літературного твору, сповнювала свої феміністич думки, а саме: неминучість зміни пануючого ладу, де жінці відводила підлегла, другорядна роль, необхідність участі самої жінки у цій зміні. Теорія, запропонована Н.Кобринською, що не сприймалася українським жіноцтвом у вигляді теорії, ставала зрозумілою для жінки-читача у спрощеному вигляді в рамках літературного твору. Так, Наталя Кобринська, прийшовши до розуміння жіночого питання через літературу і поставививши своєю ціллю в такий самий спосіб "впливати на розвій жіночого духу" практично втілила в життя свою ідею.
У серпні 1899 року здійснилася давня і палка мрія Н.Кобринсь побувати "на великій Україні". В товаристві своєї подруги та учениці О.Кобилянської вона відвідала Київ, де саме тоді проходив XI археологічний з'їзд. Їй поталанило зустрітися і потоваришувати з відомими діячам української культури: М.Старицьким, І.Нечуй-Левицьким, М.Коцюбинським, Б.Грінченком. Бентежно радісні враження від цієї мандрівки передано у нарисах "У Нечуя" та "Із подорожі по Україні".
З 1900-х років Н.Кобринська активно виступала як критик зі стаття і рецензіями "Український бандурист", "Символізм в народній пісні". Свої спостереження, міркування про індивідуальний стиль, художню умовність, народність літератури вона висловила у літературно-критичних праці "Промова на науковій академії в ювілей відродження русько-українсь літератури" (1898), "Про "Нору" Ібсена" (1900), "Август Стріндберг" (190: "Символізм в народній поезії" (1905), "За кадильню Дениса Лукіяновича (1908), "Філістер", "Події з родинного життя" (1910) та ін. Її оцінки художніх явищ — об'єктивні, виважені, високо професіональні.
Перша світова війна, що руйнівним колесом прокотилася по Галичині не оминула і Н.Кобринську. 1915 р. Її, як і В.Стефаника, звинуватили в шпигунстві й заарештували. Лише зусиллями адвока відомого українського письменника А.Чайковського, вона не опинилася одному з австрійських концтаборів. Того ж 1915-го у львівській газеті "Нове слово" з'явилися три новели Н.Кобринської про війну: "Кінь", "Полишений", "Свічка горить". Авторка створила цілу низку реалістичних мініатюр, фрагментів, поезій у прозі.
Слід вказати на значення постаті Н.Кобринської та її ідей у вирішенні не тільки питань жіночої емансипації, але й усього розвитку українсько суспільства, бо, в її розумінні, "...справа не тільки у вищій справедливості рівноправности для жінок, але в конечності жіночої рівноправності для існування суспільства, для цілковитої реалізації потенціалу розвитку суспільства...Її ідеї не знайшли підтримки свого часу, але, як засвідчила історія, були правильними. Засновниця українського жіночого руху змушена залишити керівництво ним, її діяльність не оцінена за життя, і тільки через рік після смерті Кобринську визнано за творця руху. Присвятивши своє життя справі жіночої емансипації, письменниця віддавала себе служінню громаді, але не була прийнята нею: "Я бажала їм дати себе цілу — вони не хотіли".
В останні роки життя Наталія Кобринська дуже бідувала, жила в голоді і злиднях.
Повертаючись зі Львова, письменниця в дорозі заразилася тифом і пішла на вічний спочинок, 22 січня 1920 року. Похована у м. Белехові на Станіславщині.
Діяльність Н.Кобринської є переконливим доказом значення літератури у справі пробудження свідомості української жінки, першою спробою жінки-автора брати участь у цьому процесі, спробою, яка увінчалась успіхом. Її будуть пам'ятати і шанувати наступні покоління, як світлий образ людини, котра віддала гаряче, щире серце рідному народові, матері-Україні.
Стати над традиціями, над рутинними звичками, над відчуттям меншовартості в собі — чи виміряв хто, якої внутрішньої сили це вимагає, якого ясного бачення великої мети й концентрації сил і свідомості. То була думка про незалежну Україну, про потребу творення для неї нових людей, нового типу інтелігенції, здатної стати на чолі народу і з'єднати його в пориві до незалежності.
Н е втрачаймо віру в те, що у вільній Україні культурно-виховний процес таки стане головним, провідним, бо від цього залежить доля держави, доля кожної жінки, дитини. Про це й мріяла Наталія Кобринська.
Музей Наталії Кобринської. - Режим доступу
ЛІТЕРА ТУРА
Основні видання творів Н.І.Кобринської
Кобринська Н. І. Вибрані твори / Н.І.Кобринська. — К.: Держ. вид-во худож. л-ри, 1958. — 417 с, 4 арк. фотогр., портр.
Кобринська Н. І. Вибрані твори / Н.І.Кобринська. - К.: Дніпро, 1980. — 446 с, 2 арк. фотогр.
Кобринська Н. І.
Вибрані оповідання / Н.І.Кобринська. - Л.: Книж.-журн. вид-во, 1954. — 214 с.
Кобринська Н. І.
Оповідання / Н.І.Кобринська ; ред. і передм. Березинського. — X.: Рух. 1929. — 427 с.
Кобринська Н. І. Виборець / Н.І.Кобринська ; передм. В.Чередниченко. — Полтава: Видання Полт. Спілки споживчих т-в, 1919. — 48 с. — (Сер. І. Красне письменство).
Кобринська Н. І.
Дух часу: Оповідання, повість / Н.І.Кобринська. — Л.: Каменяр, 1990. — 352 с 1 арк. портр.
Про Н.І.Кобринську
Денисюк І. Поборниця прогресу / І.Денисюк, К.Кріль // Кобринська Н.І. Вибр. твор / Н.І.Кобринська. — К., 1980. — С. 5—20.
Зозуля О. Жінки в історії України / О.Зозуля. — К.: Укр. центр духовн. культури, 1993. — 255 с. — На багатьох сторінках книги йдеться про літературно-громадську діяльність Н.Кобринської.
Жовтуля І. Від літератури до фемінізму / І.Жовтуля // Сучасність. — 2002 — № 11.— С. 84—89.
Книш І. Смолоскип у темряві : Наталія Кобринська й укр. жін. рух / І.Книш. ; з передм. 0. Кисілевської — Вінніпег : Б.в., 1957. — 302 с: портр.
Качкан В.А. Верховинна естетика: штрихи до портр. Наталії Кобринської // Качкан В.А. Українське народознавство в іменах : у 2 ч. / В А Качкан ; за ред. А.З. Москаленка . — К, 1994. — С. 143—151.
Козачок Я. Дві долі — дві зорі : Наталя Кобринська, Євгенія Ярошинська Я.Козачок, М.Козачок. — Т., 1997. —55с — [Про Н.Кобринську].
—
С. 4—33.
Погребенник Ф. Три фотопортрети Наталії Кобринської / Ф.Погребенник // Слово і час. — 1995. — № 5/6. — С. 31—32.
Кобринська Наталія Іванівна: [8.УІ.1855 — 22.1.1920] // Українська літератури : енциклопедія : у 5 т. / редкол.: І.О.Дзеверін (відп. ред.) та ін. — К 1990 — Т 2.— С. 505—506.
Кобринська Наталія Іванівна (8.06.1855 — 22.01.1920) // Українська журналістика в іменах
/ за ред. М.М.Романюка ; передм. В.Качкана. — Л., 1994. — Вип. 1. — С. 95-97.
Кобринська Наталія Іванівна [8.УІ.1855 — 22.1.1920] // Український радянський енциклопедичний словник : у 3 т. / редкол.: А.В.Кудрицький (відп. ред) та ін — 2-г вид. — К, 1987. — Т. 2. — С. 102.
Кобринська Наталія (1851—1920) // Енциклопедія українознавства. Словник. частина / Наук. т-во ім. Шевченка у Львові ; голов. ред. В.Кубійович. — Париж: Нью-Йорк, 1966. — Т. 5. — С. 1939.
Кобринська Наталія (8.6.1855 — 22.1.1920) // Довідник з історії України / за заг. ред|. І. Підкови і Р.Шуста. — 2-ге вид., доопрац. і доповн. — Л., 2001. — С. 316—317.
Майборода 3. Зірка, що світить крізь століття / З.Майборода // Столиця — 2000 — 24 черв. — С. 13.
Наталія Кобринська: 1855—1920 : біобібліогр. покажч. / Львів, держ. наук. 6-ка ; ред. і передм. О.Н.Мороза. — Л., 1987. — 49 с.
Погребенник Ф. Три фотопортрети Наталії Кобринської / Ф.Погребенник // Слово і час.— 1995. — № 5/6. — С. 31—32.
ІЛЮСТРАЦІЯ
[Н.Кобринська : портрет] // Кобринська Н. Дух часу : оповідання, повість. — Л., 1990. — Фронтиспіс.
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.