Ім'я Олександра Опанасовича Потебні по праву стоїть в одному ряду з засновниками наукового мовознавства — Йоганном Гердером, Вільгельмом Гумбольдтом, Августом Шлейхером, Германом Паулем, Яном Іґнацієм Бодуеном де Куртене, Фердинандом де Соссюром та іншими мовознавцями-теоретиками. Єдиний визначний виразно український філолог позаминулого сторіччя, він вирізнявся серед учених-сучасників надзвичайною широтою інтересів та енциклопедизмом знань. На основі ґрунтовного аналізу величезного джерельного матеріалу, в процесі широкомасштабного вивчення мови, фольклору, літературних пам'яток Олександр Опанасович створив своєрідну концепцію слова, яка протягом багатьох десятиліть залишалась неперевершеним зразком лінгвістичних досліджень. Учений-мовознавець одним із перших почав розробляти проблеми історичної еволюції мислення, закономірностей теорії та психології творчості, становлення людської свідомості, впливу мови на духовний розвиток життя суспільства.
Народився Олександр Опанасович Потебня на хуторі Маневі поблизу с. Гаврилівка Роменського повіту Полтавської губернії, у дворянській сім'ї. Хоч його мовою була не українська, на той час заборонена для вжитку "далі сільської хати", він завжди відчував свою приналежність до народу, серед якого жив. Пізніше, щоб довести, що українська придатна не тільки для хатнього вжитку, переклав нею уривки з "Одіссеї", передавши нашою мовою незнайому українцям екзотику старогрецького побуту.
Початкову освіту Олександр здобув у Радомській класичній Гімназії (Польща), де досконало опанував латинську, польську й німецьку мови. 1851 р. вступив на юридичний факультет Харківського університету. На той час у цьому навчальному закладі панувало захоплення українською літературою, фольклором, етнографією, натхненниками якого були професори І. Срезневський, М. Костомаров, Г. Квітка-Осно-в'яненко, А. Метлинський. Потебня-студент став активістом гуртка збирачів народної творчості. Любов до неї привела його 1852 р. на істо-рико-філологічний факультет, який закінчив у 1856-му.
Деякий час Олександр Опанасович працював учителем російської словесності у 1-й Харківській гімназії. 1857 р. вчена рада університету затвердила його на посаді асистента, де він викладав курс російської словесності та історії літератури слов'янських народів. Молодий педагог одразу привернув до себе увагу студентів своєю ерудицією й палкою любов'ю до України. Він став їхнім кумиром. Відома українська діячка X. Алчевська, студентка О. Потебні, згадувала пізніше, що він "привлекал к себе самые горячие симпатии молодежи, и когда он говорил нам об историческом прошлом нашей родины, о нашей песне, о нашей поэзии и призывал нас к изучению ея, к любви к ней, мы восторженно слушали его целыми часами, и каждый из нас клялся в душе в эти минуты посвятить этой родине все свои силы, отдать ей всю жизнь.
15 квітня 1860 р. О. Потебня блискуче захистив магістерську дисертацію "О некоторых символах в славянской народной поэзии", за що йому було присвоєно вчений ступінь магістра слов'янської словесності. А дисертацію надруковано за казенний кошт.
Тоді ж, на початку 1860-х pp., Олександр Опанасович стає активним членом Харківської громади — руху, що охопив усю Україну. Гро-мадівці ставили за мету формування національної свідомості українського народу шляхом просвітництва, поширення знань, освіти, навчання грамоті широких народних мас.
Першою душевною турботою громадівців у Харкові, як і всюди, стали недільні українські школи. Брак підручників українською мовою спонукав самих братися до їхнього написання. Так, свою "Азбуку для воскресных школ" склав у 1861 р. й Олександр Потебня. Нині ця невеличка книжечка, заповнена дрібним і чітким почерком ученого, збері гається в Інституті рукописів НБУ ім. В. I. Вернадського разом з коротесенькою рецензією професора Харківського університету В. Зерніна: "Нахожу весьма полезным и сообразным с целью". Підручник ґрунтується на доступності, поступовості, систематичному закріпленні й повторенні пройденого матеріалу. Він побудований за принципами виховного навчання та народності. Народна фразеологія — основа дидактичного матеріалу: понад 200 прислів'їв і приказок, 30 загадок. На відміну від інших тогочасних українських букварів, що містили молитви, псалми та уривки зі Святого Письма, підручник О. Потебні мав світський характер.
Харківська громада опікувалась ще однією проблемою — підготовкою вчителів для сільських шкіл. Олександр Опанасович склав спеціальні навчальні програми (курс розрахований на два роки). Заняття проводилися на громадських засадах. Майбутні сільські просвітники з благоговінням слухали лекції О. Потебні. Для нього ж спілкування із сільською молоддю, яка принесла з глибинки і місцеву говірку, і народне слово, і пісню, було щедрим джерелом, з якого черпався отой "національний дух", котрий прагнув проаналізувати новітніми науковими методами, всебічно вивчити у власній творчій лабораторії. Таким чином учений продовжував традиції освоєння й вивчення національної культури, започатковані в Харкові професором М. Костомаровим.
Початок 1860-х рр. у житті і творчості Олександра Опанасовича можна назвати "періодом накопичення". Накопичення етнографічного та філологічного матеріалу, вражень, ідей, задумів. У цьому плані на особливу увагу заслуговують його листи, зокрема до колеги — гро-мадівця І. Бєлікова. "Наши деды и отцы были крепки в своей народности невольно, сами того не сознавая, они могли еще оставаться украинцами; мы уже можем быть крепки только сознанием своей особенности. Предстоит опасность, искавши свою народную особенность, находить не то, что хотим, но чистое, правдивое стремление всегда выведет на верный путь", — писав О. Потебня.35 За цими рядками прочитуються і оригінальна особистість дослідника, і глибокий, не просто патріотичний — синівський інтерес до вивчення народності загалом і Української зокрема.
У 1862 р. вийшла праця вченого "Мысль и язык", у якій він проаналізував найновішу на той час німецьку лінгвістичну та психологічну літературу. І на цій основі сформулював власний погляд на процес становлення й розвитку мови, показав, яку велику роль вона відіграє в розвитку людського мислення, адже мова й мислення перебувають у тісному взаємозв'язку. Ця праця знаменує початок дослідницької діяльності Олександра Потебні. Вона особливо важлива як основа майбутніх його творів, що ставили за мету глибоку розробку східнослов'янського синтаксису. "Якби Потебня написав тільки одну цю книжку, — стверджував український мовознавець М. Грунський, — то тоді її значення не було б таким великим, яким воно є тепер, коли ми розглядаємо цю працю як початок всієї пізнішої дослідницької роботи вченого".
Праця "Мысль и язык" засвідчила тогочасній науковій громадськості, що в особі її автора вітчизняна наука має надзвичайно обдарованого лінгвіста-мислителя. Того ж року Вчена рада Харківського університету відрядила молодого вченого за кордон для ознайомлення зі станом тогочасної західноєвропейської мовознавчої науки та підготовки його до роботи на кафедрі порівняльного мовознавства.
У Берліні О. Потебня вивчав санскрит — одну з найдавніших індоєвропейських мов, знання якої необхідне для порівняльно-історичних досліджень. У той час західноєвропейські представники займались дослідженням мов у їхньому історичному розвитку та в зіставленні з іншими мовами; встановленням звукових і граматичних відповідностей у різних мовах; відновленням на основі цих відповідностей тих звуків чи форм, яких не знайдено в писемних пам'ятках тощо. Саме цей метод досліджень застосовував в Україні й Потебня після повернення до Харкова, де зайнявся викладацькою і науковою діяльністю в рідному університеті як професор (1863—1874).
Починаючи з середини 1860-х рр., одна за одною виходять у світ його праці: "О полногласии" (1864), "О звуковых особенностях русских наречий с приложением образцов менее известных малорусских говоров" (1865), "Заметки о малорусском наречии" (1870), які, по суті, є першими науковими розвідками з вітчизняної діалектології.
Значним внеском у мовознавство стала й докторська дисертація "Из записок по русской грамматике" (1874) з порівняльно-історичною характеристикою всієї системи східнослов'янських мов у їхніх зв'язках з іншими мовами. То було капітальне, суто лінгвістичне дослідження, що зробило справжній переворот у вітчизняній філології. На великому фактичному матеріалі (писемні пам'ятки, свідчення народних говорів, споріднені слов'янські й неслов'янські мови) автор пояснив багато різних лінгвістичних явищ, дослідив історію становлення й розвитку окремих граматичних категорій, показав зміни в структурі російської, української та інших слов'янських мов.
Синтаксичні погляди вченого мали великий вплив на багатьох видатних дослідників синтаксису, зокрема на російського мовознавця О. Пешковського та російського філолога О. Шахматова. Ідеї, висловні в монографії "Из записок по русской грамматике , згодом увійшли і в !!1г>си шкільних граматик. Синтаксичні спостереження дослідника бага-в чому не втратили значення й дотепер. За цю працю вченому прийди певну Ломоносовську премію; його також удостоїли звання члена-кореспондента Академії наук Росії й дійсного члена Товариства любителів російської словесності при Московському університеті.
Свої наукові розвідки О. Потебня розпочав з відповіді на питання, які були поставлені в німецькій філософії й мовознавстві, зокрема В Гумбольдтом. Головне в них — питання про відношення мови до мислення, яке в свою чергу, ставить інше — про походження мови і навпаки.
Опираючись на вчення В. Гумбольдта, О. Потебня констатує безсумнівний зв'язок мови з думкою. Мова для нього — передовсім засіб упорядкувати навалу вражень і збуджень, що їх людина дістає довкола. Слово є носій не тільки значення, а й попереднього досвіду людини і нації, через фільтр якого проходить усе повне пізнання. Український учений вважав, що кожний народ має свій особливий склад думки і свідомості, саме тому мова й становить духовну сутність народу, в якій світобачення дорівнює мовній картині світу.
Олександр Опанасович виступав проти денаціоналізації взагалі й української зокрема, яка була для нього тотожна душевному і духовному занепаду. Він рішуче протестував проти указу 1876 р., внаслідок якого українська мова, отже і нація, опинились під тягарем смертного присуду. Адже нації, котрі втрачають рідну мову і приймають чужу, не мають духовної самостійності і не проявляють ініціативи.
Двомовна людина, як справедливо зауважує вчений, "переходя от одного языка к другому, изменяет вместе с тем характер и направление течения своей мысли, притом так, что усилие... воли лишь изменяет колею... мысли, а на дальнейшее течение ее влияет лишь посредственно". Недугою нашої нації Потебня називав брак національної ідеї в самих українців, брак свідомої праці тих людей, котрі себе називають українцями.
Одна з плідних думок ученого — вплив мови на міфологічну свідомість. Його теорія міфу є частиною загальної концепції мови і мислення. У своїх наукових дослідженнях О. Потебня не міг обійти положення Макса Мюллера: "Міфологія — хвороба мови". Він вважав, що міфологія є тільки фаза, причому неминуча в розвитку мови. Міф — вихідний пункт, початок подальшої еволюції духовності: міф-поезія-проза (наука).
О. Потебня також заклав основи наукового дослідження слов'янського наголосу, українського зокрема. І хоча праця про наголос побачила світ через багато років після смерті її автора, його вплив через учнів і слухачів позначився на подальшому розвитку цієї лінгвістичної дисципліни. Творчо поєднуючи дані писемних джерел із власним досвідом, учений за кілька десятиліть до виходу в світ "Словника української мови" Бориса Грінченка засвідчив наголошування великої кількості українських слів, більше того — спробував встановити правила перенесення їхніх наголосів, а для дослідників української мови і українського наголосу підготував чудове видання творів у 4 томах Григорія Квітки-Основ'яненка (1887—1890) "Малороссійскія повести, разсказанныя Грыцьком Основьяненком" зі збереженням наголосів і місцевих особливостей харківської говірки.
Олександр Опанасович відомий не тільки незалежністю характеру, широтою і прогресивністю демократичних поглядів, а й багатоманітністю аспектів, проблем, які знайшли своє відображення в працях ученого. Примітно, що його роботи — джерело вітчизняної психолінгвістики, а особливості світогляду Потебні вивчаються в курсі "Філософія України".
Олександр Потебня заклав міцні підвалини в становленні філософії мови на українському грунті і тим самим дав ствердну відповідь на питання: чи існує слов'янська традиція філософії мови взагалі і українська зокрема?
Потебня — філолог, який у своїй науковій діяльності гармонійно поєднував два способи наукового дослідження: він вивчав зібраний мовленнєвий матеріал і вносив у мовознавство теоретичні думки, висновки та узагальнення, чим збагачував загальне мовознавство. Оскільки вчений висвітлював чимало загальнотеоретичних питань, його справедливо називають лінгвістом-філософом. З прізвищем Олександра Потебні у лінгвістиці пов'язують насамперед розвиток граматики. Так, разом з Ф. Фортунатовим він одним із перших глибоко науково аргументував поділ слів на самостійні та службові.
У 80-ті pp. інтереси вченого зосередились на народній творчості. Дві його праці — "Объяснения малорусских и сродных народных песен" та розгляд збірника Я. Головацького "Народные песни Галицкой и Угорской Руси" — мають важливе теоретичне значення для фольклористики. У першій досліджувався величезний матеріал, присвячений різним видам народної поезії та обрядовості. Тут автор сформулював власний основний принцип фольклористичного аналізу. Розгляд збірника українського поета, вченого й педагога Я. Головацького є стислим дослідженням формальних принципів класифікації пісень.
Олександр Опанасович знав силу-силенну народних пісень, грав на багатьох музичних інструментах; цікаво, що з його голосу записував пісні видатний український композитор М. Лисенко. Сьогодні основна частина пісенного зібрання вченого зберігається в Інституті рукопису Національної бібліотеки ім. В. І. Вернадського HAH України — у чотирьох зошитах уміщено 278 пісень, записаних у 50—60-х рр. XIX ст. на Полтавщині та Харківщині. Багато посилань на власні записи і спостереження знаходимо у фольклористичних працях ("О купальских огнях и сродных с ними представлениях", "Малорусская народная песня по списку XVI в. Текст и примечания"). О. Потебня прагнув пов'язати творчість народу з його життям, побутом, звичаями, обрядами.
Наприкінці XIX ст. у Харкові вийшла ще одна його праця — "Из лекций по теории словесности. Басня. Пословица. Поговорка" (1894). Окремі нотатки, що стосувались теорії народної поезії, проблеми народності у зв'язку з вивченням мови й фольклору, питань епосу, окремих жанрів фольклору, міркування про тропи й фігури, про сутність поетичного та міфічного мислення тощо були зібрані та опубліковані в 1905 р. у Харкові під загальною назвою "Из записок по теории словесности". У цих двох роботах автор виклав струнку теорію слова та образа.
Майже всі праці вченого створювались у процесі читання лекцій. За спогадами сучасників, професор Олександр Потебня був чудовим лектором і мав великий вплив на студентів, умів захопити їх під час своїх виступів. Цей вплив був зумовлений, за спогадами колег, зокрема М. Сумцова, з одного боку, "необыкновенным богатством содержаний лекций", а з іншого — "оригинальной личностью самого профессора". "...Все было рассчитано на то, чтобы будить мысль, делать ее ясной, последовательной, самостоятельной, — згадував один з його студентів, — вся система изложения вела не к удобству запоминания, а к возбуждению мышления... Он легко ...черпал груды доказательств из области сравнительного языкознания, истории литературы, философии, психологии... Профессор наполнял своей личностью, своим содержанием, своими воззрениями... Перед взволнованным слушателем вставал бесконечный простор царства мысли, царства правды...".
Уболіваючи за долю української культури, О. Потебня намагався зберегти й донести до читача найкращі зразки народної поетичної творчості й твори письменників-класиків. Він виступав як видавець, редактор і перекладач. Сприяв виданню творів І. Манжури, невідомого тоді поета, якого високо цінував. За спогадами М. Сумцова, крім чистоти мови, у його віршах ученого приваблювали самобутність і стиль.
Виявом інтересу Олександра Опанасовича до талановитого українського поета Петра Гулака-Артемовського стало видання в 1883 р. низки його творів у журналі "Киевская старина". Роллю видавця учений тут не обмежився, а поєднав її з роботою дослідника. До тексту було додано покажчики варіантів, а в короткій передмові відзначено особливості правопису поета.
В останні роки життя в О. Потебні виникла думка перекласти українською мовою античну класику. І почав він з "Одіссеї" Гомера, якою цікавився ще в середині 70-х pp. Тоді ж прочитав публічну лекцію про цей твір. Олександр Опанасович серйозно й копітко працював над перекладом, про що свідчить його архів. Утім, йому не пощастило завершити свій великий труд.
Титанічна наукова діяльність та вік ученого давалися взнаки. 1890 року він був змушений відмовитись від читання лекцій. Востаннє з'явився в університетській аудиторії у вересні 1891 р. Але й прикутий до ліжка продовжував дослідницьку роботу, займався зі студентами. Однак хвороба взяла своє: 11 грудня 1891 р. о 4-й годині вчений помер.
Його учні, так звана "харківська школа", доклали великих зусиль, щоб підготувати до друку ті дослідження Потебні, що залишились у рукописах. Так побачили світ твори: "Из лекций по теории словесности: Басня. Пословицы. Поговорка" (1894), "Об изменении значения и заменах существительного" (1899), "Из записок по теории словесности" (1905). Дослідження з психології словесно-художньої творчості дали всі підстави назвати вченого "творцем лінгвістичної поетики", глибоким теоретиком літератури.
Великий внесок О. Потебні у розвиток вітчизняної філологічної науки було належно оцінено ще за життя: повна Ломоносовська медаль за працю "Из записок по русской грамматике" (1875), дві золоті Ува-ровські медалі в 1878 і 1879 pp. за аналіз праць лінгвістичного та етнографічного характеру. Вчений мав статус члена-кореспондента Російської академії наук (1875), дійсного члена Товариства любителів російської словесності при Московському університеті (1875), дійсного члена Чеського товариства наук (1887). Його визнали членом Товариства любителів природознавства, антропології і етнографії при Московському університеті в 1891 р. Незадовго до смерті присудили Золоту Костянти-нівську медаль Російського географічного товариства.
Філолог і філософ широкого кола інтересів, О. Потебня володів рідкісним даром наукового передбачення. Розроблені ним концептуальні гіпотези до нашого часу суттєво впливають на розвиток філологічної умки, сприяють розв'язанню її актуальних проблем.
На зламі XX—XXI століть посилився інтерес до вченого як теоретика літератури. Його теорія образності, вчення про поетичне мислення, специфіку художньої діяльності привертають в нашій країні і за її межами пильну увагу теоретиків літератури, естетиків, мистецтвознавців, психологів, соціологів, зокрема тих, які вивчають соціальну психологію й теорії комунікацій. У наші дні теоретичні положення та гіпотези О. Потебні дедалі активніше запроваджуються в сучасне літературознавство.
В Україні ім'я всесвітньо відомого вченого Олександра Опанасовича Потебні оточене всенародною шаною. Його ім'я носить Інститут мовознавства Національної академії наук України, вулиця в м. Харкові, школа в с. Гришиному Роменського району Сумської області. На батьківщині вченого відкрито народний музей О. Потебні, встановлено пам'ятник.
Один раз на два роки Президія HAH України присуджує науковцям премію імені О. Потебні. І все ж, попри офіційне визнання вченого, потрібно наголосити: в Україні й досі немає повного зібрання його наукових праць. Тому варто нагадати, що велетень думки і слова Олександр Потебня належить не тільки минулим століттям, а й майбутнім.
Початкову освіту Олександр здобув у Радомській класичній Гімназії (Польща), де досконало опанував латинську, польську й німецьку мови. 1851 р. вступив на юридичний факультет Харківського університету. На той час у цьому навчальному закладі панувало захоплення українською літературою, фольклором, етнографією, натхненниками якого були професори І. Срезневський, М. Костомаров, Г. Квітка-Осно-в'яненко, А. Метлинський. Потебня-студент став активістом гуртка збирачів народної творчості. Любов до неї привела його 1852 р. на істо-рико-філологічний факультет, який закінчив у 1856-му.
Деякий час Олександр Опанасович працював учителем російської словесності у 1-й Харківській гімназії. 1857 р. вчена рада університету затвердила його на посаді асистента, де він викладав курс російської словесності та історії літератури слов'янських народів. Молодий педагог одразу привернув до себе увагу студентів своєю ерудицією й палкою любов'ю до України. Він став їхнім кумиром. Відома українська діячка X. Алчевська, студентка О. Потебні, згадувала пізніше, що він "привлекал к себе самые горячие симпатии молодежи, и когда он говорил нам об историческом прошлом нашей родины, о нашей песне, о нашей поэзии и призывал нас к изучению ея, к любви к ней, мы восторженно слушали его целыми часами, и каждый из нас клялся в душе в эти минуты посвятить этой родине все свои силы, отдать ей всю жизнь.
15 квітня 1860 р. О. Потебня блискуче захистив магістерську дисертацію "О некоторых символах в славянской народной поэзии", за що йому було присвоєно вчений ступінь магістра слов'янської словесності. А дисертацію надруковано за казенний кошт.
Тоді ж, на початку 1860-х pp., Олександр Опанасович стає активним членом Харківської громади — руху, що охопив усю Україну. Гро-мадівці ставили за мету формування національної свідомості українського народу шляхом просвітництва, поширення знань, освіти, навчання грамоті широких народних мас.
Першою душевною турботою громадівців у Харкові, як і всюди, стали недільні українські школи. Брак підручників українською мовою спонукав самих братися до їхнього написання. Так, свою "Азбуку для воскресных школ" склав у 1861 р. й Олександр Потебня. Нині ця невеличка книжечка, заповнена дрібним і чітким почерком ученого, збері гається в Інституті рукописів НБУ ім. В. I. Вернадського разом з коротесенькою рецензією професора Харківського університету В. Зерніна: "Нахожу весьма полезным и сообразным с целью". Підручник ґрунтується на доступності, поступовості, систематичному закріпленні й повторенні пройденого матеріалу. Він побудований за принципами виховного навчання та народності. Народна фразеологія — основа дидактичного матеріалу: понад 200 прислів'їв і приказок, 30 загадок. На відміну від інших тогочасних українських букварів, що містили молитви, псалми та уривки зі Святого Письма, підручник О. Потебні мав світський характер.
Харківська громада опікувалась ще однією проблемою — підготовкою вчителів для сільських шкіл. Олександр Опанасович склав спеціальні навчальні програми (курс розрахований на два роки). Заняття проводилися на громадських засадах. Майбутні сільські просвітники з благоговінням слухали лекції О. Потебні. Для нього ж спілкування із сільською молоддю, яка принесла з глибинки і місцеву говірку, і народне слово, і пісню, було щедрим джерелом, з якого черпався отой "національний дух", котрий прагнув проаналізувати новітніми науковими методами, всебічно вивчити у власній творчій лабораторії. Таким чином учений продовжував традиції освоєння й вивчення національної культури, започатковані в Харкові професором М. Костомаровим.
Початок 1860-х рр. у житті і творчості Олександра Опанасовича можна назвати "періодом накопичення". Накопичення етнографічного та філологічного матеріалу, вражень, ідей, задумів. У цьому плані на особливу увагу заслуговують його листи, зокрема до колеги — гро-мадівця І. Бєлікова. "Наши деды и отцы были крепки в своей народности невольно, сами того не сознавая, они могли еще оставаться украинцами; мы уже можем быть крепки только сознанием своей особенности. Предстоит опасность, искавши свою народную особенность, находить не то, что хотим, но чистое, правдивое стремление всегда выведет на верный путь", — писав О. Потебня.35 За цими рядками прочитуються і оригінальна особистість дослідника, і глибокий, не просто патріотичний — синівський інтерес до вивчення народності загалом і Української зокрема.
У 1862 р. вийшла праця вченого "Мысль и язык", у якій він проаналізував найновішу на той час німецьку лінгвістичну та психологічну літературу. І на цій основі сформулював власний погляд на процес становлення й розвитку мови, показав, яку велику роль вона відіграє в розвитку людського мислення, адже мова й мислення перебувають у тісному взаємозв'язку. Ця праця знаменує початок дослідницької діяльності Олександра Потебні. Вона особливо важлива як основа майбутніх його творів, що ставили за мету глибоку розробку східнослов'янського синтаксису. "Якби Потебня написав тільки одну цю книжку, — стверджував український мовознавець М. Грунський, — то тоді її значення не було б таким великим, яким воно є тепер, коли ми розглядаємо цю працю як початок всієї пізнішої дослідницької роботи вченого".
Праця "Мысль и язык" засвідчила тогочасній науковій громадськості, що в особі її автора вітчизняна наука має надзвичайно обдарованого лінгвіста-мислителя. Того ж року Вчена рада Харківського університету відрядила молодого вченого за кордон для ознайомлення зі станом тогочасної західноєвропейської мовознавчої науки та підготовки його до роботи на кафедрі порівняльного мовознавства.
У Берліні О. Потебня вивчав санскрит — одну з найдавніших індоєвропейських мов, знання якої необхідне для порівняльно-історичних досліджень. У той час західноєвропейські представники займались дослідженням мов у їхньому історичному розвитку та в зіставленні з іншими мовами; встановленням звукових і граматичних відповідностей у різних мовах; відновленням на основі цих відповідностей тих звуків чи форм, яких не знайдено в писемних пам'ятках тощо. Саме цей метод досліджень застосовував в Україні й Потебня після повернення до Харкова, де зайнявся викладацькою і науковою діяльністю в рідному університеті як професор (1863—1874).
Починаючи з середини 1860-х рр., одна за одною виходять у світ його праці: "О полногласии" (1864), "О звуковых особенностях русских наречий с приложением образцов менее известных малорусских говоров" (1865), "Заметки о малорусском наречии" (1870), які, по суті, є першими науковими розвідками з вітчизняної діалектології.
Значним внеском у мовознавство стала й докторська дисертація "Из записок по русской грамматике" (1874) з порівняльно-історичною характеристикою всієї системи східнослов'янських мов у їхніх зв'язках з іншими мовами. То було капітальне, суто лінгвістичне дослідження, що зробило справжній переворот у вітчизняній філології. На великому фактичному матеріалі (писемні пам'ятки, свідчення народних говорів, споріднені слов'янські й неслов'янські мови) автор пояснив багато різних лінгвістичних явищ, дослідив історію становлення й розвитку окремих граматичних категорій, показав зміни в структурі російської, української та інших слов'янських мов.
Синтаксичні погляди вченого мали великий вплив на багатьох видатних дослідників синтаксису, зокрема на російського мовознавця О. Пешковського та російського філолога О. Шахматова. Ідеї, висловні в монографії "Из записок по русской грамматике , згодом увійшли і в !!1г>си шкільних граматик. Синтаксичні спостереження дослідника бага-в чому не втратили значення й дотепер. За цю працю вченому прийди певну Ломоносовську премію; його також удостоїли звання члена-кореспондента Академії наук Росії й дійсного члена Товариства любителів російської словесності при Московському університеті.
Свої наукові розвідки О. Потебня розпочав з відповіді на питання, які були поставлені в німецькій філософії й мовознавстві, зокрема В Гумбольдтом. Головне в них — питання про відношення мови до мислення, яке в свою чергу, ставить інше — про походження мови і навпаки.
Опираючись на вчення В. Гумбольдта, О. Потебня констатує безсумнівний зв'язок мови з думкою. Мова для нього — передовсім засіб упорядкувати навалу вражень і збуджень, що їх людина дістає довкола. Слово є носій не тільки значення, а й попереднього досвіду людини і нації, через фільтр якого проходить усе повне пізнання. Український учений вважав, що кожний народ має свій особливий склад думки і свідомості, саме тому мова й становить духовну сутність народу, в якій світобачення дорівнює мовній картині світу.
Олександр Опанасович виступав проти денаціоналізації взагалі й української зокрема, яка була для нього тотожна душевному і духовному занепаду. Він рішуче протестував проти указу 1876 р., внаслідок якого українська мова, отже і нація, опинились під тягарем смертного присуду. Адже нації, котрі втрачають рідну мову і приймають чужу, не мають духовної самостійності і не проявляють ініціативи.
Двомовна людина, як справедливо зауважує вчений, "переходя от одного языка к другому, изменяет вместе с тем характер и направление течения своей мысли, притом так, что усилие... воли лишь изменяет колею... мысли, а на дальнейшее течение ее влияет лишь посредственно". Недугою нашої нації Потебня називав брак національної ідеї в самих українців, брак свідомої праці тих людей, котрі себе називають українцями.
Одна з плідних думок ученого — вплив мови на міфологічну свідомість. Його теорія міфу є частиною загальної концепції мови і мислення. У своїх наукових дослідженнях О. Потебня не міг обійти положення Макса Мюллера: "Міфологія — хвороба мови". Він вважав, що міфологія є тільки фаза, причому неминуча в розвитку мови. Міф — вихідний пункт, початок подальшої еволюції духовності: міф-поезія-проза (наука).
О. Потебня також заклав основи наукового дослідження слов'янського наголосу, українського зокрема. І хоча праця про наголос побачила світ через багато років після смерті її автора, його вплив через учнів і слухачів позначився на подальшому розвитку цієї лінгвістичної дисципліни. Творчо поєднуючи дані писемних джерел із власним досвідом, учений за кілька десятиліть до виходу в світ "Словника української мови" Бориса Грінченка засвідчив наголошування великої кількості українських слів, більше того — спробував встановити правила перенесення їхніх наголосів, а для дослідників української мови і українського наголосу підготував чудове видання творів у 4 томах Григорія Квітки-Основ'яненка (1887—1890) "Малороссійскія повести, разсказанныя Грыцьком Основьяненком" зі збереженням наголосів і місцевих особливостей харківської говірки.
Олександр Опанасович відомий не тільки незалежністю характеру, широтою і прогресивністю демократичних поглядів, а й багатоманітністю аспектів, проблем, які знайшли своє відображення в працях ученого. Примітно, що його роботи — джерело вітчизняної психолінгвістики, а особливості світогляду Потебні вивчаються в курсі "Філософія України".
Олександр Потебня заклав міцні підвалини в становленні філософії мови на українському грунті і тим самим дав ствердну відповідь на питання: чи існує слов'янська традиція філософії мови взагалі і українська зокрема?
Потебня — філолог, який у своїй науковій діяльності гармонійно поєднував два способи наукового дослідження: він вивчав зібраний мовленнєвий матеріал і вносив у мовознавство теоретичні думки, висновки та узагальнення, чим збагачував загальне мовознавство. Оскільки вчений висвітлював чимало загальнотеоретичних питань, його справедливо називають лінгвістом-філософом. З прізвищем Олександра Потебні у лінгвістиці пов'язують насамперед розвиток граматики. Так, разом з Ф. Фортунатовим він одним із перших глибоко науково аргументував поділ слів на самостійні та службові.
У 80-ті pp. інтереси вченого зосередились на народній творчості. Дві його праці — "Объяснения малорусских и сродных народных песен" та розгляд збірника Я. Головацького "Народные песни Галицкой и Угорской Руси" — мають важливе теоретичне значення для фольклористики. У першій досліджувався величезний матеріал, присвячений різним видам народної поезії та обрядовості. Тут автор сформулював власний основний принцип фольклористичного аналізу. Розгляд збірника українського поета, вченого й педагога Я. Головацького є стислим дослідженням формальних принципів класифікації пісень.
Олександр Опанасович знав силу-силенну народних пісень, грав на багатьох музичних інструментах; цікаво, що з його голосу записував пісні видатний український композитор М. Лисенко. Сьогодні основна частина пісенного зібрання вченого зберігається в Інституті рукопису Національної бібліотеки ім. В. І. Вернадського HAH України — у чотирьох зошитах уміщено 278 пісень, записаних у 50—60-х рр. XIX ст. на Полтавщині та Харківщині. Багато посилань на власні записи і спостереження знаходимо у фольклористичних працях ("О купальских огнях и сродных с ними представлениях", "Малорусская народная песня по списку XVI в. Текст и примечания"). О. Потебня прагнув пов'язати творчість народу з його життям, побутом, звичаями, обрядами.
Наприкінці XIX ст. у Харкові вийшла ще одна його праця — "Из лекций по теории словесности. Басня. Пословица. Поговорка" (1894). Окремі нотатки, що стосувались теорії народної поезії, проблеми народності у зв'язку з вивченням мови й фольклору, питань епосу, окремих жанрів фольклору, міркування про тропи й фігури, про сутність поетичного та міфічного мислення тощо були зібрані та опубліковані в 1905 р. у Харкові під загальною назвою "Из записок по теории словесности". У цих двох роботах автор виклав струнку теорію слова та образа.
Майже всі праці вченого створювались у процесі читання лекцій. За спогадами сучасників, професор Олександр Потебня був чудовим лектором і мав великий вплив на студентів, умів захопити їх під час своїх виступів. Цей вплив був зумовлений, за спогадами колег, зокрема М. Сумцова, з одного боку, "необыкновенным богатством содержаний лекций", а з іншого — "оригинальной личностью самого профессора". "...Все было рассчитано на то, чтобы будить мысль, делать ее ясной, последовательной, самостоятельной, — згадував один з його студентів, — вся система изложения вела не к удобству запоминания, а к возбуждению мышления... Он легко ...черпал груды доказательств из области сравнительного языкознания, истории литературы, философии, психологии... Профессор наполнял своей личностью, своим содержанием, своими воззрениями... Перед взволнованным слушателем вставал бесконечный простор царства мысли, царства правды...".
Уболіваючи за долю української культури, О. Потебня намагався зберегти й донести до читача найкращі зразки народної поетичної творчості й твори письменників-класиків. Він виступав як видавець, редактор і перекладач. Сприяв виданню творів І. Манжури, невідомого тоді поета, якого високо цінував. За спогадами М. Сумцова, крім чистоти мови, у його віршах ученого приваблювали самобутність і стиль.
Виявом інтересу Олександра Опанасовича до талановитого українського поета Петра Гулака-Артемовського стало видання в 1883 р. низки його творів у журналі "Киевская старина". Роллю видавця учений тут не обмежився, а поєднав її з роботою дослідника. До тексту було додано покажчики варіантів, а в короткій передмові відзначено особливості правопису поета.
В останні роки життя в О. Потебні виникла думка перекласти українською мовою античну класику. І почав він з "Одіссеї" Гомера, якою цікавився ще в середині 70-х pp. Тоді ж прочитав публічну лекцію про цей твір. Олександр Опанасович серйозно й копітко працював над перекладом, про що свідчить його архів. Утім, йому не пощастило завершити свій великий труд.
Титанічна наукова діяльність та вік ученого давалися взнаки. 1890 року він був змушений відмовитись від читання лекцій. Востаннє з'явився в університетській аудиторії у вересні 1891 р. Але й прикутий до ліжка продовжував дослідницьку роботу, займався зі студентами. Однак хвороба взяла своє: 11 грудня 1891 р. о 4-й годині вчений помер.
Його учні, так звана "харківська школа", доклали великих зусиль, щоб підготувати до друку ті дослідження Потебні, що залишились у рукописах. Так побачили світ твори: "Из лекций по теории словесности: Басня. Пословицы. Поговорка" (1894), "Об изменении значения и заменах существительного" (1899), "Из записок по теории словесности" (1905). Дослідження з психології словесно-художньої творчості дали всі підстави назвати вченого "творцем лінгвістичної поетики", глибоким теоретиком літератури.
Великий внесок О. Потебні у розвиток вітчизняної філологічної науки було належно оцінено ще за життя: повна Ломоносовська медаль за працю "Из записок по русской грамматике" (1875), дві золоті Ува-ровські медалі в 1878 і 1879 pp. за аналіз праць лінгвістичного та етнографічного характеру. Вчений мав статус члена-кореспондента Російської академії наук (1875), дійсного члена Товариства любителів російської словесності при Московському університеті (1875), дійсного члена Чеського товариства наук (1887). Його визнали членом Товариства любителів природознавства, антропології і етнографії при Московському університеті в 1891 р. Незадовго до смерті присудили Золоту Костянти-нівську медаль Російського географічного товариства.
Філолог і філософ широкого кола інтересів, О. Потебня володів рідкісним даром наукового передбачення. Розроблені ним концептуальні гіпотези до нашого часу суттєво впливають на розвиток філологічної умки, сприяють розв'язанню її актуальних проблем.
На зламі XX—XXI століть посилився інтерес до вченого як теоретика літератури. Його теорія образності, вчення про поетичне мислення, специфіку художньої діяльності привертають в нашій країні і за її межами пильну увагу теоретиків літератури, естетиків, мистецтвознавців, психологів, соціологів, зокрема тих, які вивчають соціальну психологію й теорії комунікацій. У наші дні теоретичні положення та гіпотези О. Потебні дедалі активніше запроваджуються в сучасне літературознавство.
В Україні ім'я всесвітньо відомого вченого Олександра Опанасовича Потебні оточене всенародною шаною. Його ім'я носить Інститут мовознавства Національної академії наук України, вулиця в м. Харкові, школа в с. Гришиному Роменського району Сумської області. На батьківщині вченого відкрито народний музей О. Потебні, встановлено пам'ятник.
Один раз на два роки Президія HAH України присуджує науковцям премію імені О. Потебні. І все ж, попри офіційне визнання вченого, потрібно наголосити: в Україні й досі немає повного зібрання його наукових праць. Тому варто нагадати, що велетень думки і слова Олександр Потебня належить не тільки минулим століттям, а й майбутнім.
ЛІТЕРА ТУРА
Основні видання творів О. О. Потебні
Думка й мова / О. Потебня // Антологія світової літературно-критичної думки XX ст. — Львів, 1996. — С. 25—39.
Естетика і поетика слова: зб. / О. О. Потебня ; упорядкув., вступ, ст., прим.: І. В. Іваньо, А. І. Колодної; пер. з рос. А- І- Колодної. — К. : Мистецтво, 1985. — 301 с. — (Пам'ятки естетичної думки).
Из записок по русской грамматике / А. Потебня. — М. : Учпедгиз, 1958—1977. — Т. 1—2.
Из записок по русской грамматике / А. Потебня. — М. : Просвещение, 1968— 1985. —Т. 3—4 (вып. 1;2).
Мова. Національність. Денаціоналізація : ст. і фрагм. / О. О. Потебня ; упоряд-кУв. і вступ, ст. Ю. Шевельова ; Укр. Віл. АН у США. — Нью-Йорк, 1992. — 155 с-: портр. — парад, тит. арк., англ. — ISBN 0-916381-08-0. Мысль и язык / А. А. Потебня. — К. : СИНТО, 1993. — 192 с. Объяснения малорусских и сродных народных песен / А. А. Потебня. — Варшава : тип. М. Замкевича и В. Новаковскаго, 1883—1887. — Т. 1—2. Слово и миф / А. Потебня. — М. : Правда, 1989. — 623 с, 1 л. портр. — (Из истории отеч. филос. мысли).
Слово о полку Ігореве : текст и примеч. / А. А. Потебня. — Воронеж : тип. В.И.Исаева, 1878. —63 с.
Лист О. О. Потебні до Я. Ф. Головацького / публікація Я. Сеника // Архіви України. — 1967. — № 3. — С. 62.
Естетика і поетика слова: зб. / О. О. Потебня ; упорядкув., вступ, ст., прим.: І. В. Іваньо, А. І. Колодної; пер. з рос. А- І- Колодної. — К. : Мистецтво, 1985. — 301 с. — (Пам'ятки естетичної думки).
Из записок по русской грамматике / А. Потебня. — М. : Учпедгиз, 1958—1977. — Т. 1—2.
Из записок по русской грамматике / А. Потебня. — М. : Просвещение, 1968— 1985. —Т. 3—4 (вып. 1;2).
Мова. Національність. Денаціоналізація : ст. і фрагм. / О. О. Потебня ; упоряд-кУв. і вступ, ст. Ю. Шевельова ; Укр. Віл. АН у США. — Нью-Йорк, 1992. — 155 с-: портр. — парад, тит. арк., англ. — ISBN 0-916381-08-0. Мысль и язык / А. А. Потебня. — К. : СИНТО, 1993. — 192 с. Объяснения малорусских и сродных народных песен / А. А. Потебня. — Варшава : тип. М. Замкевича и В. Новаковскаго, 1883—1887. — Т. 1—2. Слово и миф / А. Потебня. — М. : Правда, 1989. — 623 с, 1 л. портр. — (Из истории отеч. филос. мысли).
Слово о полку Ігореве : текст и примеч. / А. А. Потебня. — Воронеж : тип. В.И.Исаева, 1878. —63 с.
Лист О. О. Потебні до Я. Ф. Головацького / публікація Я. Сеника // Архіви України. — 1967. — № 3. — С. 62.
Про О. О. Потебню
Антонюк В. Філософія слова і міфу Олександра Потебні / В. Антонюк, К. Жадь-ко // Українська родина : наук.-метод, посіб. / уклад, і наук, ред.: Т. І. Люріна, В. Г.Слюсаренко, М. Г. Тараненко. — К., 1998. — С. 570—580.
Божко О. Олександр Потебня // Історія України в особах XIX—XX століття / авт. кол.: І. Войцехівська (кер. авт. кол.); В. Абліцов, О. Божко [таін.]. — К., 1995. —С. 91—95.
Вакуленко С. Проблеми філософічного прочитання Потебні / С. Вакуленко // Харківське історико-філологічне товариство. Збірник. — X., 1998. — Т. 7. — С 236—252.
Вільчинський Ю. Олександр Потебня: думки про слово і національність / Ю. Вільчинський // Сл. і час. — 1992. — № 1. — С. 9—15.
Вільчинський Ю. М. Олександр Потебня як філософ / Львів, держ. ун-т ім. І. Франка. —Львів : Світ, 1995. — 126, [1] с. : портр. — ISBN 5-8238-0380-Х.
Ганиш Е. Персонали української філології у контексті міжнародних наукових досліджень : О. Потебня / Е. Ганиш // Історія української науки на межі тисячоліть. — К., 2002. — Вип. 9. — С. 72—76.
Голі-Оглу Т. В. Міфологічна концепція О. О. Потебні: слово як засіб творення миру / Т. В. Голі-Оглу // Філософія, культура, життя. — Дніпропетровськ, 1999. — Вип. 5. —С. 221—226.
Дмитренко М. Велет думки і слова : до 170-річчя від дня народження Олександра Потебні / М. Дмитренко // Укр. культура. — 2005. — № 9/10. — С. 11.
Зайченко Н. І. Науково-просвітницька спадщина О. О. Потебні / Н. І. Зайченко; М-во праці та соц. політики України, Чернігів, держ. ін-т права, соц. технологій та праці. — Чернігів : Чернігів, держ. ін-т права, соц. технологій та праці, 2008. — 169 с. — ISBN 978-966-1647-19-9.
Зайченко Н. Відображення функцій мови у психологолінгвістичній спадщині О. О. Потебні / Н. Зайченко // Шлях освіти. — 2002. — № 1. — С. 51—54.
Зайченко Н. І. Філософсько-педагогічні аспекти лінгвістичної концепції О. О. Потебні / Н. І. Зайченко // Наукові записки Ніжинського державного педагогічногогічного університету ім. М. Гоголя. Серія : "Психолого-педагогічні науки". — 2001. — №2. —С. 141—152.
Зайченко Н. І. О. О. Потебня і його учні / Н. І. Зайченко // Вісник. — Чернігів, 2003. —Вип. 19. — С. 49—53.
Зайченко Н. І. О. О. Потебня про деякі аспекти пізнання / Н. І. Зайченко // Образование и школа XXI века. — Чернігів, 2004. — С. 126—129.
Зайченко Н. І. Педагогічні ідеї та науково-просвітницька діяльність О. О. Потебні (1835—1891) : автореф. дис. ... канд. пед. наук / Зайченко Наталія Іванівна ; Най- пед. ун-т ім. М. П. Драгоманова. — К., 2006. — 16 с.
Зубов М. Невичерпна спадщина / М. Зубов // Укр. мова. — 2006. — № 3. — С. 111—116.
Калашник В. Ставлення О. О. Потебні до української мови та завдань її вивчення в оцінці Юрія Шевельова // Видатний філолог сучасності. — X., 1996. — С. 23—26.
Калашник В. Потебнянські читання / В. Калашник, Г. Карнаушенко // Укр. мова. — 2005. — № 4. — С. 111—114.
Карпенко Ю. Розвиток потебнянської проблематики: О. О. Потебня і проблеми сучасної філології/Ю. Карпенко //Мовознавство. — 1993. —№ 3. —С. 76—78.
Кардаш І. М. Використання фольклору в навчанні мови (за концепцією О. О. Потебні) / І. М. Кардаш // Наук. вісн. — Одеса, 2005. — № 3—4. — С. 130—137.
Кардаш І. М. Використання фольклору в навчанні мови (за концепцією О. О. Потебні) / І. М. Кардаш // Наук. вісн. — Одеса, 2005. — № 3—4. — С. 130—137.
Кардаш І. М. Еститечне й етичне в навчанні мови (за концепцією О. О. Потебні) /1. М. Кардаш // Наук. вісн. — Одеса, 2005. — № 3-4. — С. 122—130.
Кардаш I. М. Творчий розвиток філологічної спадщини О. Потебні в сучасній лінгводидактиці : автореф. дис. ... канд. пед. наук / Кардаш Ирина Миколаївна ; Південноукр. держ. пед. ун-т ім. К. Д. Ушинського. — Одеса, 2009. — 20 с.
Кардаш І. Образ мовлення в педагогічній спадщині О. О. Потебні / Ірина Кардаш // Гуманітарний вісник. — Переяслав-Хмельницький, 2008. — Вип. 14. — С. 96—100.
Кардаш І. М. Погляди О. О. Потебні на розвиток мови дітей / Ірина Кардаш // Оновлення змісту та форм дошкільної і початкової освіти України. — Миколаїв, 2003. —С. 282—285.
Кардаш І. М. Погляди О. О. Потебні на розвиток мови дітей / Ірина Кардаш // Оновлення змісту та форм дошкільної і початкової освіти України. — Миколаїв, 2003. —С. 282—285.
Кісь Р. Мова, думка і культурна реальність : (від О. Потебні до гіпотези мов. релятивізму) / Р. Кісь. — Львів : Літопис, 2002. — 303 с.
Колошник В. С. Погляди на двомовність у соціолінгвістичних студіях О. Потебні та його послідовників / В. С. Калашник // Вісник. — X., 2004. — № 631: Серія : Філологія, вип. 41. — С. 187—189.
Львівська Потебніана : матеріали наук, читань, присвяч. 160-річчю з дня на-родж. О. Потебні, 21 верес. 1995 р. / Львів, держ. ун-т ім. І. Франка. — Львів : Світ, 1997. — 175 с.
Малигіна Л. І. Філософські погляди О. Потебні / Л. І. Малигіна // Філософія, культура, життя. — Дніпропетровськ, 2003. — Вип. 20. — С. 170—185.
Олександр Потебня: сучасний погляд: матеріали Міжнар. читань, присвяч. 170-річчю від дня народа, фундатора Харків, філол. шк., 11—12 жовт. 2005 р. / Харків, нац. ун-т ім. В. Н. Каразіна [та ін.; редкол.: Калашник В. С. (відп. ред.) та ін.] — X. : Майдан, 2006. — 223, [1] с, [4] арк., фотоіл. — ISBN 966-372-035-2.
Олександр Опанасович Потебня : біобібліогр. покажч. / Харків, нац. ун-т ім. В. Н. Каразіна. Центр, наук. б-ка. Філол. фак.; [уклад.: В. Ю. Франчук та ін.; наук. ред. Ф. X. Широкорад]. — X., 2005. — 162 с. — РЕЖИМ ДОСТУПУ
Побірченко Н. С. Потебня Олександр Опанасович / Н. С. Побірченко // Педагогіка і психологія. — 2004. — № 2. — С. 120—129. — (Історія педагогіки, психології, освіти).
Постаті та ідеї: з історії мовознавства в Україні : зб. наук. пр. / HAH України. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні. —К. : Наук, думка, 1995. — 151 с.
Побірченко Н. С. Потебня Олександр Опанасович (1835—1891) / Н. С. Побір-ченко // Українська педагогіка в персоналіях : у 2 кн. : навч. посібн. / за ред. О. В. Сухомлинської. — К., 2005. — Кн. 1. — С. 367—375.
Потебня Олександр Опанасович (1835—1891) // Видатні постаті України: біограф, довід. / Г. В. Щокін, М. Ф. Головатий, В. А. Гайченко [та ін.]. — К., 2004. — С. 630—632. — ISBN 966-608-519-4.
Потебня Олександр Опанасович (1835—1891) // Українські мовознавці та письменники-мовотворці : довідник / за ред. С. Я. Єрмоленко. — К., 2008. — С. 216—217.
Потебня Олександр (1835—1891) // Філософська думка в Україні : біобібліогр. слов. / авт. кол.: В. С. Горський, М. Л. Ткачук, В. М. Нічик [та ін.]. — К., 2002. — С. 162—163.
Потебня Олександр Опанасович (1835—1891) // Українські мовознавці та письменники-мовотворці : довідник / за ред. С. Я. Єрмоленко. — К., 2008. — С. 216—217.
Потебня Олександр (1835—1891) // Філософська думка в Україні : біобібліогр. слов. / авт. кол.: В. С. Горський, М. Л. Ткачук, В. М. Нічик [та ін.]. — К., 2002. — С. 162—163.
Рожанська Н. В. Соціологічні та філософські ідеї Олександра Потебні в теоретичних розробках кінця XIX — початку XX ст. / Н. В. Рожанська // Гілея. — К., 2008. — Вип. 13. —С. 282—289.
Рожченко 3. В. Розвиток концепції "духа народу" в лінгвофілософських поглядах О. О. Потебні / Г. В. Рожченко // Компаративні дослідження слов'янських мов і літератур. — [К.], [2001]. — Вип. З, ч. 2. — С. 139—146.
Скорик М. Олександр Потебня : від традиції до контексту / М. Скорик // Міжнародний конгрес україністів (3; 1996; Харків). Третій міжнародний конгрес україністів, 26—29 серпня 1996 р. : Мовознавство. — X., 1996. — С. 281—287.
Система і структура східнослов'янських мов: до 170-річчя з дня народж. О. О. Потебні : зб. наук. пр. / Нац. пед. ун-т ім. М. П. Драгоманова ; [редкол.: В. І. Гончаров (відп. ред.) таін.] — К. : Знання України, 2005. — 307 с. — ISBN 966-7201-26-0.
Фізер І. Психолінгвістична теорія літератури Олександра Потебні : метакрит. дослідж. / І. Фізер ; авториз. пер. В. Брюховецького; [передм. І. Дзюби ; відп. ред. О. Мишанич] — К. : Обереги, 1996. — 191, [1] с. — ISBN 8104-0065-5.
Франчук В. Ю. Олександр Опанасович Потебня / В. Ю. Франчук ; відп. ред. В. М. Русанівський. — К, : Наук, думка, 1985. — 165 с. : іл., 1 арк. портр.
Франчук В. Олександр Потебня, перекладач "Одіссеї" / В. Франчук // Всесвіт. — 1985. — № 9. — С. 155—158.
Франчук В. Українська мова в науковій і громадській діяльності О. О. Потебні // Міжнародний конгрес україністів (3; 1996; Харків). Третій міжнародний конгрес україністів, 26—29 серпня 1996 р.: Мовознавство. — X., 1996. — С. 297—302.
Чехович К. Олександр Потебня : український мислитель-лінгвіст. — Варшава : [б. в.] 1931. — 187 с, портр.
ІЛЮСТРАЦІЇ
[Олександр Опанасович Потебня : портр.] // Франчук В. Ю. Олександр Опанасович Потебня / В. Ю. Франчук ; відп. ред. В. М. Русанівський. — К., 1985. — фронтиспис.
Потебня Олександр Опанасович (1835—1891) : [фотографія] //Українська педагогіка в персоналіях : у 2 кн. : навч. посібник / за ред. О. В. Сухомлинської. — К., 2005. —Кн. 1. —С. 367.
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.