середа, 19 жовтня 2016 р.

Приватні дворянські бібліотеки наших країв

   Приватні бібліотеки – значима складова української культури. З'явившись раніше, ніж публічні, вони стали основою їх формування. Вивчаючи приватні книжкові зібрання, можна отримати унікальні відомості про менталітет народу, відчути дух епохи, зрозуміти суспільні настрої певного історичного періоду.
     Цікавим історико-культурним утворенням є й сільська садиба як форма життєдіяльності панівного прошарку на території Лівобережної України, велику частину якої складала наша Чернігівщина. Це питання свого часу досліджували відомі культурні діячі В. Горленко, П. Зленко, І. Каганов, О. Лазаревський, Ф. Ніколайчик та інші. їхні розвідки стосувалися переважно аналізу книжкових зібрань видатних осіб та деяких інших проблем. Проте й сучасним дослідникам випадає чимало роботи в цій галузі, аби нащадки сповна використали духовний досвід попередників.
    Відомо, що в XIX столітті остаточно сформований дворянський стан зарегламентував себе як збирачів інтелектуального стрижня українського суспільства. Велика частина відомих дворян в
Україні та Росії мала власні садиби, які почасти були й низовими культурними центрами, що не могли обійтися без власних книгозбірень. Саме помістя сприяли розвитку книжкової культури
дворян. Відтак, читацькі традиції забезпечували розвиток домашнього виховання. Почалося формування перших книжкових колекцій. У подальшому зацікавленість до придбання книг у гідному поліграфічному виконанні стимулювало виникнення моди на складання приватних бібліотек. При цьому найзначнішою частиною фамільних архівацій був епістолярій, який відбивав обставини життя, службової кар'єри, побуту, культурний рівень авторів, їх громадянську позицію, думки та настрої. Такі зібрання зачиналися ще в XVII столітті, коли кожен старшинський рід прагнув створити колекцію документів про власну історію. Тож фамільні рукописні зібрання Лівобережжя України були унікальним соціокультурним феноменом суто українського походження.
     Виняткового значення подібним архівам як історичним джерелам надавав А. Стороженко – нащадок старшинського козацького роду, сам власник великої фамільної збірки. Історики-аматори того часу С. Нос та С. Гатуцк теж наголошували на винятковому значенні збірок. Вже у наш час на початку 90-х років поставила питання про особливості складу й методику аналізу фамільних архівів Г. Швидько.
    Важливе значення мали не лише каталоги книжкових зібрань, а й інтер'єр самого приміщення читальні. Так, відомості про значну бібліотеку маєтку родини Лашкевичів у селі Брахлів Новозибківського повіту Чернігівської губернії вже з середини XVIII століття, коли садиба належала бунчуковому товаришу С.І. Лашкевичу, містяться в каталозі, який вели кілька осіб (у тому числі й сам господар). Якщо станом на 1764 рік бібліотека нараховувала 371 книгу, то вже на межі XVIII – XIX століть у ній містилося до 12 тисяч томів.
    Каталог книгозбірні в садибі Ґалаґанів села Сокиринці Прилуцького повіту був складений М. Маркевичем, власником унікальної бібліотеки у садибі в селі Турівка того ж повіту, що поповнювалася кількома поколіннями сімейства Маркевичів – Марковичів. За цим каталогом станом на 1853 рік Галаганівська бібліотека нараховувала до двох тисяч томів. Не менш вагомими для вивчення обставин накопичення садибних бібліотек поряд з епістолярною спадщиною є маргіналії – помітки на полях книг. Їхню високу інформативність відзначили ще  дослідники початку XX століття, зазначивши, що в коротких написах невеличкої бібліотеки можуть переховуватися відомості про сімейні зв'язки, місцеві інтереси кількох поколінь однієї родини. Унікальним джерелом для вивчення бібліотечних зібрань як "живого" явища в процесі розвою культурних надбань української панської садиби є мемуарна література. Надзвичайно цікаві в цьому сенсі хоча б "Дневные записки" генерального підскарбія Я.А. Марковича, засновника садиби в селі Сваркове Глухівського повіту Чернігівської губернії, чия біографія засвідчує високий інтелектуальний рівень козацько-старшинської верхівки доби Гетьманщини.
   Опрацювання різноманітних джерел дозволяє дійти висновку, що ще до початку XIX століття в українських землях сформувалися значні бібліотеки, що належали знатним особам, які прагнули самоосвіти, мали визначені фахові інтереси. Тому в них зберігалися видання з історії, філософії, теології, юриспруденції, філології, твори античних авторів та європейських енциклопедистів, періодика, календарі.
   Мала місце й тенденція до збільшення в садибних зібраннях кількості праць з історії України. Так, у Галаганівській книгозбірні в Сокиринцях на початку 1850-х років були такі видання: "Старина Малороссийская, Запорожская и Донская" М. Сементовського, "Славянская мифология" та "Древности, изданные Временною комиссиею разбора древних грамот" М. Костомарова, "Запорожская старина" та "Святилища, обряды языческого богослужения древних
славян" І. Срезневського, "Повесть об украинском народе" П. Куліша, "Очерк истории Киева" М. Закревського та інші.
   Отже, дослідження дають можливість побачити, з одного боку, як загальна, пануюча ідеологія відбивається в конкретній постаті та її світогляді, системі цінностей, а з другого боку, як окремий книгофіл формує культурний контекст епохи, а що залишається індивідуальним, особистісним. Давній досвід нашої української еліти не повинен забуватися і в наш час.

ДЖЕРЕЛО: Родіонова А. Приватні дворянські бібліотеки наших країв / Анна Родіонова // Отчий поріг : видання товариства "Чернігівське земляцтво". - 2015. - № 8. - С. 13.

Немає коментарів:

Дописати коментар