Згідно
з "Патериком Печерським", преподобний Антоній
Печерський, засновник чернецтва на наших землях, народився близько 983 р. в містечку Любеч на
Чернігівщині, в побожній селянсько-міщанській родині.
Ще замолоду, почувши про чернече життя, він викопав печеру неподалік Любеча.
Дізнавшись про подвижництво афонських ченців, вирушив до Греції, на гору Афон,
де прийняв від старця Феоктиста чернецтво з ім’ям Антоній. Тоді ж отримав місце
у маленькій печері на скелі над Егейським морем.
За якийсь час Антонія благословили на подвиг в ім’я віри у рідному краї. Він оселився під Києвом, неподалік села Берестова, в печері, де перед тим мешкав священик Іларіон, котрого 1051 р. було обрано Митрополитом Київським.
У цій печері Антоній мешкав у постійних молитвах, праці й постуванні. Носив грубий одяг (волосяницю) – довгу сорочку з
рядна чи колючої овечої вовни; харчувався лише рослинами. Про ченця-аскета пішла слава. Довкола нього почали гуртуватися учні та сподвижники,
вправляючись у духовній досконалості через молитви й піст. Так був заснований Києво-Печерський монастир.
1015
р. помер князь Київський Володимир Великий. До влади прийшов його третій син
Святополк, якого за вбивство братів – Бориса, Гліба, Святослава – та інші лихі
справи назвали Окаянним.
Преподобний
Антоній змушений був знову вирушити на Афон і перебував там, аж доки
ігумен Феоктист почув Господню волю про
повернення Антонія. На той час
Київський престол посів князь Ярослав Мудрий, який переміг під Любечем
Святополка і змусив його втікати з українських земель.
Антоній оселився усамітнено, але люди почули про його повернення й почали приходити по благословення та пораду. Стали збиратися й побожні молоді чоловіки, просячи
благословення на чернецтво. Серед перших – Никон, Феодосій, Варлаам, Єфрем.
Антоній не відраджував їх, але щиро розповідав про велетрудне чернече життя.
Варлаам
був сином боярина Івана Вишатича, тож батько приїхав і забрав свого сина. Однак невдовзі
Варлаам повернувся і став одним із найвідданіших слуг Божих та сподвижників преподобного Антонія.
Єфрем служив у князя Київського Ізяслава Ярославича, і той, дізнавшись, що слуга пішов у ченці, страшенно розлютився.
Він вважав, що Антоній "зманив" Єфрема, й наказав печеру знищити, а всю братію
запроторити до в’язниці. Втім це була лише зовнішня оболонка конфлікту. Головним,
напевне, стало те, що Антоній, не цураючись тодішнього політичного життя, свого
часу підтримував Святослава Ярославича в боротьбі його проти Ізяслава за Київський престол.
Отже,
рятуючись від князівського гніву, Антоній з учнями залишили печеру й навесні
1069 р. вирушили до Чернігова, де на Болдиних горах преподобний заснував печерний монастир.
Тим
часом дружина Ізяслава, княгиня Гертруда, вмовила чоловіка не виганяти слуг
Божих, накликаючи на себе кару Господню. Тож Ізяслав звелів Антонія з братією
знайти і особисто просив їх повернутися.
Коли кількість ченців сягнула 12, вони збільшили печери і створили у них
церкву. Першим ігуменом став Варлаам. Антоній
же голими руками викопав собі печеру на сусідньому пагорбі, де оселився
самотою, постуючи та молячись день і ніч. Згодом і тут постали нові печери, а
місцина отримала назву Ближніх, або ж Антонієвих печер – на відміну від Старих, чи Феодосієвих.
Коли число ченців знову збільшилося,
преподобний Антоній благословив поставити над печерами церкву Успіння Пресвятої Богородиці, щоби братія
могла збиратися в ній для молитов і служби Божої. Успенський собор став широко відомий численними чудесами.
Завершив
своє земне життя преподобний Антоній 10 (23) липня 1073 р. у одній з Ближніх
печер, у котрій провів останні 16 літ.
Він прожив 90 років, творячи своїми молитвами чудеса і зцілюючи недужих. Мощі
святого Антонія дотепер
зберігаються в цій печері – вона названа ім’ям святого.
Антоній Печерський був канонізований Православною церквою як преподобний (святий чернець, уславлений подвижницьким життям в усамітненні).
Література:
Жиленко І. В. Преподобний Антоній Печерський. Джерела і матеріали : [антологія] / [Ірина Володимирівна Жиленко] ; Київ. духовна акад. і семінарія, Нац. Києво-Печер. іст.-культур. заповідник. - Київ : Фенікс, 2015. - 502, [1] с. : іл. - (Печерська агіографія). - Бібліогр.: с. 494-502.
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.