Вперше Олександр Васильович потрапляє в Київ як практикант – на будівлю Київського залізничного училища (1883), а потім, одразу по закінченні інституту, його запрошують в управління Південно-Західних залізниць, на посаду "інженера для технічних занять". Там він працює над складанням проектів і кошторисів для поточного будівництва залізниці. Однак, уже наприкінці 1887 р. йому доручають велику самостійну роботу – проект нового вокзалу в м. Козятині.
Віддавшись з усім запалом молодості цьому складному завданню, О. Кобелєв прагне виконати його з урахуванням усіх досягнень передової техніки того часу. Для цього збирає і вивчає величезну кількість матеріалів з будівництва залізничних вокзалів, найдетальніше опрацьовує плани та фасади майбутньої споруди, і до початку будівельного сезону проект затверджують в усіх інстанціях.
Як справжній зодчий, Олександр Васильович вирішує особисто довести до кінця розпочату роботу. У якості виконавця він їде на місце будівництва в Козятин, і протягом двох років безперервно працює над втіленням проекту. Крім головного приміщення для пасажирів, за його планом тут зводять паровозне депо, школу, низку житлових будинків, водонапірну башту та інші споруди.
Будинок для пасажирів на станції Козятин як тип острівних вокзалів, по праву вважався у свій час одним із кращих у Росії. Його планування вносить свіжий струмінь у справу проектування пасажирських будинків на залізниці, а його вплив відчувається на низці пізніших проектів вокзалів. Велику увагу приділено внутрішньому оформленню приміщень, виконаному старанно і зі смаком.
Після повернення із Козятина О. Кобелєв продовжує свою роботу в управлінні Південно-Західних залізниць, спочатку на посаді старшого архітектора, а потім як завідувач відділу цивільних будівель. З найбільших проектів, здійснених ним в управлінні, варто відзначити вокзали на станціях Коростень, Бендери, Сарни, з яких два перших збудовано за одним типом, але з різними варіантами фасадів, паровозозбірня на 42 паровози в Одесі, лікарні для залізниці в Києві і Жмеринці, дитячий притулок на станції Київ, механічна пральня в Одесі, елеватор на станції Вінниця (згорів) та ін.
Своїми роботами Кобелєв швидко завойовує почесне місце серед київських архітекторів і йому замовляють численні проекти нових будівель. У 1897 р. митця запрошують до участі в закритому конкурсі на проект Київського політехнічного інституту, причому його ім'я фігурує поруч з такими видатними майстрами того часу, як академіки архітектури Кітнер, Шретер, Померанцев, Грімм, Бенуа. На цьому конкурсі проектові Кобелєва присудили другу премію. За висновками журі, робота мала значні достоїнства в плановому і фасадному рішеннях. Однак лише завдяки деякій економічності, до виконання приймається проект академіка Кітнера (перша премія). Коли Кітнер, який проживав у Петербурзі, перевантажений керівництвом на інших будовах, відмовився від зведення інституту, Олександра Васильовича, за одноголосним рішенням комісії, запрошують на його місце. І, керуючи будівництвом протягом 1898—1901 рр., він не тільки з успіхом закінчив зведення комплексу з шести споруд, а й одразу ж почав викладати будівельну справу в щойно створеному вищому технічному навчальному закладі.
Відзначаючись виключною працездатністю і віддаючи увесь свій час улюбленій справі, Олександр Васильович встигав, окрім великої основної роботи, займатися ще проектуванням павільйонів для Київської сільськогосподарської виставки, відкритої у 1897 р. За його проектом тут будують концертний зал і шість павільйонів, архітектура яких, певною мірою, позначається загальним стильовим напрямом, який панував на виставці (у так званому "руському стилі").
Вже набагато пізніше, під впливом цього напряму Олександром Васильовичем буде запроектовано і збудовано низку будинків в м. Києві (Центральний телеграф на вул. В. Короленка, нездійснений проект фасаду швидкої допомоги на Рейтерській вулиці та деякі інші). Однак на цих роботах не помітно слідів ретроспективності і помпезності, що були притаманні багатьом будівлям того часу. Роботи О. Кобелєва прості за композицією, виразні, цікаві за силуетом і стримані. Вони пройняті характерним для автора прагненням до пошуку рішень, які, на основі використання величезної спадщини минулого, задовольняли б вимоги тодішнього періоду.
Протягом довгого творчого життя Олександра Васильовича можна простежити постійні пошуки нових шляхів розвитку архітектурної ідеї. Він ніколи не зупинявся на досягнутому і часто, відкривши нові можливості в будь-якому стилі, залишав вже випробувані і перевірені прийоми, щоб втілити свою думку в зовсім новому образі. Звідси — багатство і мальовничість його архітектурної палітри, широке охоплення теми, різноманітність в оформленні, якою відзначаються майже всі його роботи.
Показовим прикладом цієї риси творчості обдарованого майстра може стати будівля Державного банку в Києві, яка різко вирізняється за своїми стильовими ознаками серед інших його споруд.
У 1894 р. банкіри звернулись до міської влади з приводу ділянки для зведення нового приміщення Державного банку. Був оголошений конкурс, в якому змагались кращі архітектори Києва. Переможцем визнали проект О. Кобелєва. У 1902 р. почались будівельні роботи, до яких пізніше підключився й архітектор Олександр Вербицький. Він розробив ескізи головного фасаду, а усі оздоблювальні роботи були виконані італійським скульптором Еліо Саля. Підпис майстра зберігся на колоні головного входу. Двоповерхова будівля нагадувала палац у дусі раннього італійського відродження, з мармуровими колонами, ліпним орнаментом, емблемами ремесел на фасаді. Інтер'єр головного банківського приміщення прикрасили скульптурами античних богів. Чудові меблі виготовила австрійська фірма И. Кимайєра.
Думка про надбудову банку виникла в 1933 р. після переведення столиці з Харкова до Києва, коли будівля (в її попередньому вигляді) перестала задовольняти зростаючі потреби міста.
У той час подібна ідея надбудови великої будівлі, що має цілком завершений архітектурний образ, здавалась настільки сміливою, що сам автор не без вагань взявся за проект. Паралельно з О. Кобелєвим над проектом надбудови працював архітектор В. Риков, який розробив кілька цікавих варіантів фасаду. В результаті великої роботи до реалізації прийняли варіант обох архітекторів. При українській конторі Держбанку організували будбюро і керівництво будівництвом доручили О. Кобелєву.
У 1934 р. надбудову (два поверхи) завершили. Будинок від цього став ще виразнішим, монументальнішим. Нині тут, на вул. Інститутській, 9, розташовано Національний банк України.
У 1900 р., на розі вул. Пирогова, 9 та Бібіковського бульвару (нині Т. Шевченка), О. Кобелєв, у співавторстві з В. Обремським, спорудив будівлю, де деякий час знаходився Комерційний інститут (пізніше Інститут народного господарства, а з 1930 року один з корпусів Інженерно-будівельного інституту). Нині тут розміщено Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова. Споруджене архітектором О. Кобелєвим у 1903 році приміщення колишнього Земельного банку на вул. Володимирській, 10, після революції віддали під Центральний телеграф. Збудовано О. Кобелєвим і будинок на вулиці Різницькій, 3/34, де містилась приватна жіноча гімназія О. Плетньової (тепер школа № 8). У 1913 р. на Тимофіївській вулиці (нині М. Коцюбинського, 1) з'явилась чудова будівля, споруджена за проектом О. Кобелєва, в якій знаходились Вищі жіночі курси. Вони мали й іншу назву — Київський університет св. княгині Ольги. Нині тут Міністерство надзвичайних ситуацій.
Серед споруд дореволюційного періоду, створених за проектом архітектора Кобелєва, вартий уваги і будинок колишнього Київського відділення Російського технічного товариства, збудований у 1911—1914 рр. у монументальних формах класицизму. Нині тут Інститут геологічних наук (вул. О. Гончара, 55-Б). Ці дві споруди — помітне творче досягнення професора Кобелєва, корифея будівельного мистецтва в Києві. Колись у місті діяв Будівельний технікум, який знаходився на той час у двоповерховому будинку на вул. Нестерова (нині І. Франка, 44). У ньому викладали професори Політехнічного інституту, серед яких був і Олександр Васильович Кобелєв. Він іноді відвідував виставки, які організовували студенти. Знімав капелюха, ввічливо вітався і роздивлявся виставлені креслення і макети. Архітектор мав багато друзів, адже був товариською людиною, захоплювався поезією, писав сам, і на вечорах з натхненням читав свої твори.
У 1916 р. його призначили директором середньої будівельної школи в Києві, перетвореної потім на будівельний технікум, у якому був завідувачем, а потім професором, аж до ліквідації технікумів у 1930 р. У період з 1912 до 1919 рр. він був одним з організаторів і деканом будівельного факультету Київських політехнічних курсів.
Після революції, незважаючи на свій похилий вік, Олександр Васильович спроектував і збудував немало великих споруд, в основному, у галузі промислової архітектури. Серед них вирізняються проекти гідростанції на р. Десенка у Києві (1924—1925 рр., залишився нездійсненим), паротурбінної станції для Києва (1926) і для Вінниці (збудована), фабрики музичних інструментів у Києві, авторемонтного заводу на Петрівці і збирального цеху для Київського Червонопрапорного заводу.
Через панування у 20-х рр. XX ст. конструктивізму в архітектурі, настанов якого О. Кобелєв ніколи не поділяв, він майже не проектує у цей час громадських споруд. Тільки в останні роки за проектами видатного майстра зводять навчальний корпус та велику ветеринарну клініку для сільськогосподарського інституту в Білій Церкві і новий банк у Костянтинівці.
У цей же час Олександр Васильович працює протягом кількох років головним інженером Київського відділення Металобудпроекту і бере участь у численних експертизах і консультаціях з питань проектування і будівництва. Рідко яка велика будівля в Києві обходилась без Кобелєва. Він консультує з особливо складних питаннь конструктивного порядку, він же неодмінний член усіх комісій з прийому нових урядових та інших відповідальних будівель.
О. Кобелєв був дійсним членом Академії будівництва і архітектури України та видав курс у шести томах "Загальна цивільна архітектура".
Помер Олександр Васильович Кобелєв 1942 року в Києві. Він похований на Лук'янівському кладовищі, де спочиває плеяда визначних вітчизняних учених, діячів науки і культури.
Неоціненний дар, матеріальний і духовний, залишив нам у спадок видатний зодчий, професор О. Кобелєв. Понад 200 проектів і споруджених будівель з діапазоном, що охоплювали всі види будівельної практики, починаючи з чистої архітектури і закінчуючи сантехнікою (по якій у Олександра Васильовича теж є праці, відзначені на Всеросійській гігієнічній виставці 1913 р. золотою медаллю), характеризують славний шлях талановитого архітектора.
Усі його творіння відзначаються привабливою свіжістю класичних форм, що саме по собі відігравало позитивну роль у духовному збагаченні суспільства.
Загальна зовнішня виразність, урівноважена гармонія і ритм ужиткових форм, завжди пластичних, бездоганних стали характерною ознакою великої майстерності Олександра Кобелєва. Адже недарма свого часу його вважали корифеєм у галузі архітектурного мистецтва, навіть патріархом від архітектури. Та й було за що.
Як справжній зодчий, Олександр Васильович вирішує особисто довести до кінця розпочату роботу. У якості виконавця він їде на місце будівництва в Козятин, і протягом двох років безперервно працює над втіленням проекту. Крім головного приміщення для пасажирів, за його планом тут зводять паровозне депо, школу, низку житлових будинків, водонапірну башту та інші споруди.
Будинок для пасажирів на станції Козятин як тип острівних вокзалів, по праву вважався у свій час одним із кращих у Росії. Його планування вносить свіжий струмінь у справу проектування пасажирських будинків на залізниці, а його вплив відчувається на низці пізніших проектів вокзалів. Велику увагу приділено внутрішньому оформленню приміщень, виконаному старанно і зі смаком.
Після повернення із Козятина О. Кобелєв продовжує свою роботу в управлінні Південно-Західних залізниць, спочатку на посаді старшого архітектора, а потім як завідувач відділу цивільних будівель. З найбільших проектів, здійснених ним в управлінні, варто відзначити вокзали на станціях Коростень, Бендери, Сарни, з яких два перших збудовано за одним типом, але з різними варіантами фасадів, паровозозбірня на 42 паровози в Одесі, лікарні для залізниці в Києві і Жмеринці, дитячий притулок на станції Київ, механічна пральня в Одесі, елеватор на станції Вінниця (згорів) та ін.
Своїми роботами Кобелєв швидко завойовує почесне місце серед київських архітекторів і йому замовляють численні проекти нових будівель. У 1897 р. митця запрошують до участі в закритому конкурсі на проект Київського політехнічного інституту, причому його ім'я фігурує поруч з такими видатними майстрами того часу, як академіки архітектури Кітнер, Шретер, Померанцев, Грімм, Бенуа. На цьому конкурсі проектові Кобелєва присудили другу премію. За висновками журі, робота мала значні достоїнства в плановому і фасадному рішеннях. Однак лише завдяки деякій економічності, до виконання приймається проект академіка Кітнера (перша премія). Коли Кітнер, який проживав у Петербурзі, перевантажений керівництвом на інших будовах, відмовився від зведення інституту, Олександра Васильовича, за одноголосним рішенням комісії, запрошують на його місце. І, керуючи будівництвом протягом 1898—1901 рр., він не тільки з успіхом закінчив зведення комплексу з шести споруд, а й одразу ж почав викладати будівельну справу в щойно створеному вищому технічному навчальному закладі.
Відзначаючись виключною працездатністю і віддаючи увесь свій час улюбленій справі, Олександр Васильович встигав, окрім великої основної роботи, займатися ще проектуванням павільйонів для Київської сільськогосподарської виставки, відкритої у 1897 р. За його проектом тут будують концертний зал і шість павільйонів, архітектура яких, певною мірою, позначається загальним стильовим напрямом, який панував на виставці (у так званому "руському стилі").
Вже набагато пізніше, під впливом цього напряму Олександром Васильовичем буде запроектовано і збудовано низку будинків в м. Києві (Центральний телеграф на вул. В. Короленка, нездійснений проект фасаду швидкої допомоги на Рейтерській вулиці та деякі інші). Однак на цих роботах не помітно слідів ретроспективності і помпезності, що були притаманні багатьом будівлям того часу. Роботи О. Кобелєва прості за композицією, виразні, цікаві за силуетом і стримані. Вони пройняті характерним для автора прагненням до пошуку рішень, які, на основі використання величезної спадщини минулого, задовольняли б вимоги тодішнього періоду.
Протягом довгого творчого життя Олександра Васильовича можна простежити постійні пошуки нових шляхів розвитку архітектурної ідеї. Він ніколи не зупинявся на досягнутому і часто, відкривши нові можливості в будь-якому стилі, залишав вже випробувані і перевірені прийоми, щоб втілити свою думку в зовсім новому образі. Звідси — багатство і мальовничість його архітектурної палітри, широке охоплення теми, різноманітність в оформленні, якою відзначаються майже всі його роботи.
Показовим прикладом цієї риси творчості обдарованого майстра може стати будівля Державного банку в Києві, яка різко вирізняється за своїми стильовими ознаками серед інших його споруд.
У 1894 р. банкіри звернулись до міської влади з приводу ділянки для зведення нового приміщення Державного банку. Був оголошений конкурс, в якому змагались кращі архітектори Києва. Переможцем визнали проект О. Кобелєва. У 1902 р. почались будівельні роботи, до яких пізніше підключився й архітектор Олександр Вербицький. Він розробив ескізи головного фасаду, а усі оздоблювальні роботи були виконані італійським скульптором Еліо Саля. Підпис майстра зберігся на колоні головного входу. Двоповерхова будівля нагадувала палац у дусі раннього італійського відродження, з мармуровими колонами, ліпним орнаментом, емблемами ремесел на фасаді. Інтер'єр головного банківського приміщення прикрасили скульптурами античних богів. Чудові меблі виготовила австрійська фірма И. Кимайєра.
Думка про надбудову банку виникла в 1933 р. після переведення столиці з Харкова до Києва, коли будівля (в її попередньому вигляді) перестала задовольняти зростаючі потреби міста.
У той час подібна ідея надбудови великої будівлі, що має цілком завершений архітектурний образ, здавалась настільки сміливою, що сам автор не без вагань взявся за проект. Паралельно з О. Кобелєвим над проектом надбудови працював архітектор В. Риков, який розробив кілька цікавих варіантів фасаду. В результаті великої роботи до реалізації прийняли варіант обох архітекторів. При українській конторі Держбанку організували будбюро і керівництво будівництвом доручили О. Кобелєву.
У 1934 р. надбудову (два поверхи) завершили. Будинок від цього став ще виразнішим, монументальнішим. Нині тут, на вул. Інститутській, 9, розташовано Національний банк України.
У 1900 р., на розі вул. Пирогова, 9 та Бібіковського бульвару (нині Т. Шевченка), О. Кобелєв, у співавторстві з В. Обремським, спорудив будівлю, де деякий час знаходився Комерційний інститут (пізніше Інститут народного господарства, а з 1930 року один з корпусів Інженерно-будівельного інституту). Нині тут розміщено Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова. Споруджене архітектором О. Кобелєвим у 1903 році приміщення колишнього Земельного банку на вул. Володимирській, 10, після революції віддали під Центральний телеграф. Збудовано О. Кобелєвим і будинок на вулиці Різницькій, 3/34, де містилась приватна жіноча гімназія О. Плетньової (тепер школа № 8). У 1913 р. на Тимофіївській вулиці (нині М. Коцюбинського, 1) з'явилась чудова будівля, споруджена за проектом О. Кобелєва, в якій знаходились Вищі жіночі курси. Вони мали й іншу назву — Київський університет св. княгині Ольги. Нині тут Міністерство надзвичайних ситуацій.
Серед споруд дореволюційного періоду, створених за проектом архітектора Кобелєва, вартий уваги і будинок колишнього Київського відділення Російського технічного товариства, збудований у 1911—1914 рр. у монументальних формах класицизму. Нині тут Інститут геологічних наук (вул. О. Гончара, 55-Б). Ці дві споруди — помітне творче досягнення професора Кобелєва, корифея будівельного мистецтва в Києві. Колись у місті діяв Будівельний технікум, який знаходився на той час у двоповерховому будинку на вул. Нестерова (нині І. Франка, 44). У ньому викладали професори Політехнічного інституту, серед яких був і Олександр Васильович Кобелєв. Він іноді відвідував виставки, які організовували студенти. Знімав капелюха, ввічливо вітався і роздивлявся виставлені креслення і макети. Архітектор мав багато друзів, адже був товариською людиною, захоплювався поезією, писав сам, і на вечорах з натхненням читав свої твори.
У 1916 р. його призначили директором середньої будівельної школи в Києві, перетвореної потім на будівельний технікум, у якому був завідувачем, а потім професором, аж до ліквідації технікумів у 1930 р. У період з 1912 до 1919 рр. він був одним з організаторів і деканом будівельного факультету Київських політехнічних курсів.
Після революції, незважаючи на свій похилий вік, Олександр Васильович спроектував і збудував немало великих споруд, в основному, у галузі промислової архітектури. Серед них вирізняються проекти гідростанції на р. Десенка у Києві (1924—1925 рр., залишився нездійсненим), паротурбінної станції для Києва (1926) і для Вінниці (збудована), фабрики музичних інструментів у Києві, авторемонтного заводу на Петрівці і збирального цеху для Київського Червонопрапорного заводу.
Через панування у 20-х рр. XX ст. конструктивізму в архітектурі, настанов якого О. Кобелєв ніколи не поділяв, він майже не проектує у цей час громадських споруд. Тільки в останні роки за проектами видатного майстра зводять навчальний корпус та велику ветеринарну клініку для сільськогосподарського інституту в Білій Церкві і новий банк у Костянтинівці.
У цей же час Олександр Васильович працює протягом кількох років головним інженером Київського відділення Металобудпроекту і бере участь у численних експертизах і консультаціях з питань проектування і будівництва. Рідко яка велика будівля в Києві обходилась без Кобелєва. Він консультує з особливо складних питаннь конструктивного порядку, він же неодмінний член усіх комісій з прийому нових урядових та інших відповідальних будівель.
О. Кобелєв був дійсним членом Академії будівництва і архітектури України та видав курс у шести томах "Загальна цивільна архітектура".
Помер Олександр Васильович Кобелєв 1942 року в Києві. Він похований на Лук'янівському кладовищі, де спочиває плеяда визначних вітчизняних учених, діячів науки і культури.
Неоціненний дар, матеріальний і духовний, залишив нам у спадок видатний зодчий, професор О. Кобелєв. Понад 200 проектів і споруджених будівель з діапазоном, що охоплювали всі види будівельної практики, починаючи з чистої архітектури і закінчуючи сантехнікою (по якій у Олександра Васильовича теж є праці, відзначені на Всеросійській гігієнічній виставці 1913 р. золотою медаллю), характеризують славний шлях талановитого архітектора.
Усі його творіння відзначаються привабливою свіжістю класичних форм, що саме по собі відігравало позитивну роль у духовному збагаченні суспільства.
Загальна зовнішня виразність, урівноважена гармонія і ритм ужиткових форм, завжди пластичних, бездоганних стали характерною ознакою великої майстерності Олександра Кобелєва. Адже недарма свого часу його вважали корифеєм у галузі архітектурного мистецтва, навіть патріархом від архітектури. Та й було за що.
ЛІТЕРА ТУРА
Кобелєв А. В. Общая гражданская архитектура : курс лекций / А. В. Кобелев. — К. : Изд. М. Я. Апте, 1907. —290, IV с.
Про О. В. Кобелєва
Архитектор, крестник императора : Александр Васильевич Кобелев (1860—1942) // Киев, ведомости. — 2004. — 23 дек, — С. 9.
Бабулевич С. П. Видатний зодчий Києва / С. П. Бабулевич // Архіт. Рад. України. — 1940. — № 6. — С. 23—32 ; 16 фотогр., 1 портр. — (Архітектурні кадри Радянської України).
Дюмин В. Три зустрічі з О. В. Кобелєвим ; у свій час його вважали патріархом від архітектури / В. Дюмин // Прапор комунізму. — 1990. — 16 трав. — С. З : портр.
Зодчий А. В. Кобелев // Строительство и архитектура. — 1962. — № 7 [91]. — С. 35 : ил. : Здание Государственного банка в Киеве, 1900 г.
Калъницкий М. Юбилей государственного крестника : выдающийся киевский зодчий родился в Царском Селе / М. Кальницкий // Киев, ведомости. — 2000. — 29 июля. — С. 27 : 2 фото.
Кальницкий М. Строительство КПИ довело одного зодчего до суда, другого — до могилы / М. Кальницкий // Киев, ведомости. — 1998. — 13 апр. (№ 85). — С. 17 : 2 портр., 2 фото.
Зодчий А. В. Кобелев // Строительство и архитектура. — 1962. — № 7 [91]. — С. 35 : ил. : Здание Государственного банка в Киеве, 1900 г.
Калъницкий М. Юбилей государственного крестника : выдающийся киевский зодчий родился в Царском Селе / М. Кальницкий // Киев, ведомости. — 2000. — 29 июля. — С. 27 : 2 фото.
Кальницкий М. Строительство КПИ довело одного зодчего до суда, другого — до могилы / М. Кальницкий // Киев, ведомости. — 1998. — 13 апр. (№ 85). — С. 17 : 2 портр., 2 фото.
Кудрявцев Л. Назвали на честь імператора / Л. Кудрявцев // Демократ. Україна. — 2003. — 22 квіт. — С. 4 : портр.
Кобелєв Олександр Васильович // Митці України : енциклопед. довід. / за ред. А. В. Кудрицького. — К., 1992. — С. 300.
Кобелєв Олександр Васильович // Українська Радянська Енциклопедія : в 12 т. — К., 1980. — Т. 5. — С. 242 : фотоіл. : [Будинок колишніх Вищих жіночих курсів у Києві, 1911—1913].
Кобелєв Олександр Васильович // Український Радянський Енциклопедичний Словник : у 3 т. — К., 1987. — Т. 2. — С. 101 : фотоіл. : Будинок колишніх Вищих жіночих курсів у Києві (тепер адм. будинок). 1911—13.
Кредитно-кооперативні та банківські будинки // Історія української архітектури / за ред. В. Тимофієнка. — К., 2003. — С. 356—358 ; 2 фотоіл.
Кобелєв Олександр Васильович // Митці України : енциклопед. довід. / за ред. А. В. Кудрицького. — К., 1992. — С. 300.
Кобелєв Олександр Васильович // Українська Радянська Енциклопедія : в 12 т. — К., 1980. — Т. 5. — С. 242 : фотоіл. : [Будинок колишніх Вищих жіночих курсів у Києві, 1911—1913].
Кобелєв Олександр Васильович // Український Радянський Енциклопедичний Словник : у 3 т. — К., 1987. — Т. 2. — С. 101 : фотоіл. : Будинок колишніх Вищих жіночих курсів у Києві (тепер адм. будинок). 1911—13.
Кредитно-кооперативні та банківські будинки // Історія української архітектури / за ред. В. Тимофієнка. — К., 2003. — С. 356—358 ; 2 фотоіл.
На Інститутській, 9 знаходиться комплекс Національного банку України // Київ : туристич. путівник. — К.; Львів, 2001. — С. 288—291 ; 8 фотоіл.
ІЛЮСТРАЦІЇ
Олександр Кобелєв : [портрет] // Демократ. Україна. — 2003. — 22 квіт. — С. 4. Кобелєв О. В. Вокзал в Козятині : головний зал, 1888 р.; Залізничний вокзал в Сарнах, 1897 р. ; Будинок київського телеграфу ; Колиш[ній] земельний банк у Полтаві; Будинок Державного банку в Києві до надбудови ; Державний банк у Києві в сучасному його вигляді ; Будинок кол[ишніх] вищих жіночих курсів у Києві, 1913 p.; Будинок колишнього] технічного товариства в Києві, 1914; Будинок філіалу Державного банку в Костянтинівці, 1930 : [фотогр. будівель за проектами архітектора О. Кобелєва] / Архіт. Рад. України. — 1940. — № 6. — С. 24—31.
Київ. Державний банк на вул. Інститутській, 1902—1905 pp.; Сучасний вигляд та інтер'єр операційного залу : фото початку XX ст. [будівель за проектами архітектора О. Кобелєва] // Історія української архітектури / за ред. В. Тимофієнка. — К., 2003. — С. 357.
Національний банк України ; Операційний зал Національного банку України ; Деталь фасаду Національного банку України. Балкон та ін. ; Комерційний інститут : поштівка поч. XX ст. : [фотогр. будівель за проектами архітектора О. Кобелєва] // Київ : турист, путівник. — К.; Львів, 2001. — С. 291, 488.
Київ. Державний банк на вул. Інститутській, 1902—1905 pp.; Сучасний вигляд та інтер'єр операційного залу : фото початку XX ст. [будівель за проектами архітектора О. Кобелєва] // Історія української архітектури / за ред. В. Тимофієнка. — К., 2003. — С. 357.
Національний банк України ; Операційний зал Національного банку України ; Деталь фасаду Національного банку України. Балкон та ін. ; Комерційний інститут : поштівка поч. XX ст. : [фотогр. будівель за проектами архітектора О. Кобелєва] // Київ : турист, путівник. — К.; Львів, 2001. — С. 291, 488.
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.