Література про Т. Г. Шевченка: із фондів нашої бібліотеки

Книги:

1. Антонович Д. В. Шевченко – маляр / Д. В. Антонович. – Київ : Україна, 2004. –  269, [2] с. : ілюстр. –  Бібліогр.: с. 242 та в прим. 
2. Барабаш Ю. Просторінь Шевченкового слова / Барабаш Ю. – Київ : Темпора, 2011. –  506 с. –  Бібліогр. в прим. 
3. Барабаш Ю. Тарас Шевченко: імператив України / Барабаш Ю. ; Нац. ун-т "Києво-Могил. акад.", Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка. – Київ : Києво-Могилянська академія, 2004. – 179, [2] с. – Бібліогр. в кінці ст. 
4. Барабаш Ю. Я. Вибрані студії. Сковорода. Гоголь. Шевченко / Юрій Якович Барабаш. – Київ : Києво-Могилянська академія, 2007. – 741 с. –  (Бібліотека Шевченківського комітету). 
5. Барабаш Ю. Я. Вибрані студії. Сковорода. Гоголь. Шевченко / Барабаш Ю. Я. – Київ : Києво-Могилянська академія, 2006. - 741, [1] с. - Бібліогр. в прим.: с. 350-365, 693-721.
   

День Збройних сил України – святковий день на честь ЗСУ

 

    День Збройних сил України – святковий день на честь ЗСУ, встановлений постановою ВРУ 1993 року. Відзначається щорічно 6 грудня  – в день ухвалення 1991 року закону України «Про Збройні сили України». Збігається з початком Першого Зимового Походу армії УНР.

   Збройні сили – це один з основних елементів стабільного і впевненого розвитку Української держави, справжня гарантія державного суверенітету. Тому у цей день ми вшановуємо всіх, хто причетний до високого і почесного звання військовослужбовця, хто обрав для себе нелегку, але достойну професію – захищати Україну, її суверенітет і незалежність.
   Загартовані в боях із російським агресором, ви щодня демонструєте стійкість, непереможний характер, відвагу та мужність, доводячи, що немає такої сили, яка може здолати волю до перемоги.
  Дякуємо Вам, захисники й захисниці, за Вашу хоробрість, силу й безмежну любов до Батьківщини.
  Пам’ятаємо кожного, хто у цій боротьбі поклав своє життя за наш мир і спокій.
 Виявлений вами патріотизм, висока професійна майстерність та відданість України під час виконання бойових завдань є взірцем для наслідування майбутніх захисників нашої держави.
 Бажаємо вам та вашим родинам незламної віри, достатку, вдачі, перемог і нових звершень в ім’я зміцнення обороноздатності Української держави!

28 жовтня 2022 р. – 150 років тому в с. Волосківці Менського р-ну народився Терентій Макарович Пархоменко (1872–1911) – відомий кобзар. Похований у рідному селі

   На межі ХІХ-ХХ ст. особа сліпого бандуриста Терентія (Терешка) Макаровича Пархоменка є досить помітною і неординарною: кому ще з українських кобзарів і лірників доводилося виступати в оперному театрі або на загальнодержавному науковому форумі; отримувати допомогу від професійних композиторів у підборі музики. За ступенем виявленої цікавості до професійної діяльності і репертуару Т. М. Пархоменка в науковому світі свого часу, можна порівняти хіба що з проявами інтересу до постаті Остапа Вересая.

   Терентій (Терешко) Макарович Пархоменко – український кобзар, відома особистість із чернігівського Полісся, навчався в кобзаря Андрія Гайденка. Народився 28 жовтня 1872 р. в с. Волосківці Менського р-ну.
   Терентій Пархоменко був талановитим бандуристом, майстром своєї справи. Знав вісім дум, історичні пісні про Морозенка, про Саву Чалого, двадцять вісім духовних віршів і псальмів, кілька типових для кобзарського репертуару сатиричних пісень – "Хома і Ярема", "Дворянка", "Міщанка", "Теща", "Щиглове весілля", танці "Козачок", "Дудочка", "Тетяна". Він мав високий голос, виразно фразував свій спів під супровід бандури. За наявним описом, його бандура мала 6 металевих обтягнутих басів на грифі й 14 приструнків на корпусі. Грав так званим чернігівським способом, який полягає на використанні лівої руки винятково для гри на бунтах (на басах), бандура міститься між колінами сторч до тулуба, права рука грає винятково на приструнках, до того ж використовують переважно два пальці – вказівний та середній.
   Цікавим є факт, що після візиту до Ніжина Т. М.Пархоменко виходить за межі своєї, узгодженої з цеховим "гуртом", території професійної діяльності і дедалі більше набуває відомості (власне – виступає з концертами) в культурних центрах Лівобережної України. Протягом наступного року він побував у Глухові, Чернігові, Ніжині, Києві, Харкові.Завів дуже корисні для себе знайомства: в Глухові спілкувався з О. Н. Малинкою, у Харкові – з Г. М. Хоткевичем, в Києві – з М. В. Лисенком, котрі вивчали його репертуар, манеру виконання і у котрих сам бандурист "багато чому навчився".
   Основні етнографічні досліди над репертуаром і творчістю Т. М. Пархоменка були проведені в лютому 1904 р., коли бандурист певний час гостював у М. Н. Сперанського, котрий, відтак, отримав можливість "основательнее ... с ним познакомиться". Цього разу ніжинському професорові за допомоги чотирьох студентів НІФІ вдалося, наскільки це було можливим, зафіксувати текст і ноти всього репертуару Т. М. Пархоменка, записати зі слів бандуриста його ж біографію, особливості його виконавської манери, описати його музичний інструмент і прийоми гри на ньому; а також записати інформацію про соціальний склад, устрій, традиції й обрядовість співочого цеху на території Чернігівської губернії. Усе це дало можливість того ж року Михайлові Несторовичу оформити зібраний матеріал в узагальнюючу наукову працю.
   Співець грав також і на ліру. Пархоменко, за його ж власним зізнанням, не цурався друкованої літератури. Наприклад, "Невольницький плач", "Федір Безродний", "Козак Голота", "Смерть Богдана Хмельницького", "Дума про сестру й брата" він перейняв із видання Б. Грінченка "Думи кобзарські", (Чернігів, 1887). До тексту кобзар ставився вільно. Дозволяючи собі деякі зміни, відзначав, що "всякий співає по своєму норову". 
    Мистецтво Т. Пархоменка мало велике значення для подальшого розвитку гри на бандурі в Україні. Він мав чимало послідовників. Зокрема, колишній його поводир В. Потапенко (1888-1934) згодом став концертним кобзарем, організатором та керівником однієї з кобзарських шкіл Києва.
    Під час останнього концерту, який відбувся взимку 1910 р. в Умані, за виконання бунтарської пісні кобзаря побили жандарми, що врешті-решт призвело до його смерті.
   Помер Терентій Пархоменко 23 березня 1910 р. в с. Волосківцях (нині Чернігівська область).

 РАДИМО ПРОЧИТАТИ:

Зозуля  С. Участь кобзаря Т. М. Пархоменка в культурно-мистецькому житті Ніжина початку ХХ ст. / Сергій Зозуля // Ніжинська старовина. – 2006. – Вип. 2(5). – С. 110-113.

 

Кобзарі Михайло Кравченко, Терешко Пархоменко і Петро Древченко