Чернігівщина в житті та творчості Т. Г. Шевченка

          Любов’ю і пошаною оточене ім’я Тараса Григоровича Шевченка на Чернігівщині, де він провів багато часу, перебуваючи на Україні в дорослому віці. На Чернігівщині Тарас Григорович Шевченко був не один раз. Тут він створив ряд своїх безсмертних творів, виконав безліч малюнків та картин. Мальовничий і колоритний наш Поліський край знайшов своє відображення у поетичних творах та повістях Т. Г. Шевченка, великому листуванні та щоденнику, відомому під назвою «Журнал».  Вперше побував на Чернігівщині Тарас Григорович Шевченко ще в 1829 році, коли в складі прислуги супроводжував свого пана П. В. Енгельгардта з с. Вільшанки через Київ до м. Вільно. Тоді малий козачок Тарас проїжджав Сираї, Козелець, Лемеші, Кіпті, Чемер, Красилівку, Красне, Іванівку, Количівку, Чернігів. Враження від вперше побаченого нового мальовничого краю було настільки сильним, що не могло згаснути протягом наступних років його тяжкого життя, неймовірних поневірянь, принижень і наруги та яскраво змальоване в його поетичній творчості. Вдруге Тарас Григорович Шевченко був на Чернігівщині в час подорожі на Україну в 1843 році. За минулі чотирнадцять років у житті поета пройшли великі зміни. Із приниженого кріпака завдяки увазі і піклуванню передових діячів І. Сошенка, В. Жуковського, К. Брюллова, В. Григоровича та О. Венеціанова, які викупили його у пана Енгельгардта, він став вільною людиною, одержав змогу навчатися у Петербурзькій Академії художеств та писати вірші, вперше видані збіркою в 1840 році під назвою «Кобзар».

    Тепер, уже завдяки багатьом дослідникам і передовсім одному з найкращих знавців Шевченка Петрові Журу точно відомо, що поет їхав додому Білоруським трактом. Серед численних доказів і підтверджує це і згадка в «Щоденнику» Шевченка про те, що 1843 року борошно в Чернігові на базарі продавали в кілька разів дешевше, ніж у Гомелі. Тобто, їхав поет через Гомель, Добрянку, Городню, Чернігів. А от як було далі? Як добирався Тарас до Качанівки? З Чернігова він міг їхати двома шляхами: через Ніжин –Монастирше – Ічню і через Борзну. На початку 1843 року в листі до Г. С. Тарновського в Качанівку (тепер Ічнянський район на Чернігівщині), з яким познайомився в Петербурзі, Тарас Григорович Шевченко сповіщає, що хоче виїхати «на Україну до солов’я», і 13 травня їде разом з Є. Гребінкою Білоруським трактом через Чернігівщину. Критичним оком зрілого митця поет побачив нелюдські страждання кріпаків і з болем у серці писав пізніш про цей час:

Аж страх погано

У тім хорошому селі:

Чорніше чорної землі

Блукають люди. Повсихали

Сади зелені, погнили

Біленьки хати, повалялись,

Стави бур’яном поросли.

    В цю подорож Т. Г. Шевченко близько ознайомився з найвизначнішими місцями Чернігівщини, бо проїхав він більше сотні кілометрів через Чернігівщину до Качанівки. Качанівка зустріла Шевченка в усій красі. Пишними зеленими шатами, мальовничими галявинами та озерами, солов’їними співами, неповторною архітектурою палацу, альтанок, дивовижними парковими композиціями. Оркестр, створений Г. С. Тарновським, мав у репертуарі твори світової музичної класики. Був тут і театр. Постійно гостювали, а то й довгий час жили тут видатні музики, співаки, майстри слова і пензля. Маєток поміщика Г. С. Тарновського був завжди людним. Видаючи себе за покровителя мистецв, Г. С. Тарновський весною та влітку часто приймав тут діячів культури: музикантів, письменників, художників. Чудовий парк Качанівки приваблював їх своєю красою, і тому тут бували ще раніше знайомі і друзі Шевченка: Л. Жемчужніков, О. Маркович, В. Забіла, М. Гоголь, М. Костомаров, М. Максимович і композитор М. Глінка. У перший приїзд до Качанівки, Шевченко немов перехожий у пустелі до прохолодного джерела, припав устами до краси рідного краю. Розкішний парк та ліси Качанівки були місцями хорошого відпочинку для Т. Г. Шевченка після шумливого Петербургу. Він любив відпочивати під старим дубом. Сучасники поета згадують про ці часи так: «там далеко, в глибині парку, серед струнких берізок стоїть одинокий віковічний дуб. Від величезних гілок його лягають на землю змієвидні тіні, тиша і прохолода кругом. А був час, тут лилися звуки пісні і звучала українська мова. У нічній тиші, освітленій місячним сяйвом, сиділи на траві навколо когось кілька чоловік і слухали його спів. Хто ж він, цей співець? Чия пісня ллється в душу і кого так уважно, з таким благовійним трепетом слухають? Це Тарас Григорович Шевченко. І його пісня прекрасна, і нема їй рівної на всій Україні. Великий поет любив уночі сидіти під цим дубом і збирати навколо себе друзів».

   Один з Тарновських, В. В. Тарновський (молодший), на спомин про перебування Т. Г. Шевченка в Качанівці біля згаданого дуба насипав високу могилу, що збереглася і до наших днів. На цьому місці у 1983 році був похований художник і близький друг Т. Г. Шевченка останніх років Григорій Чествахівський.

    Звичайно ж, не це було головним у житті Тараса Григоровича в Качанівці. Він привіз Тарновському картину «Катерина», ще ряд своїх робіт. І зрозуміло, обростав матеріалом для літературної і художницької праці, робив замальовки, начерки для майбутніх своїх картин. У Качанівці та довкола неї Тарас Григорович прожив з десяток днів. Дуже часто розмовляв він тут з поетом Віктором Забілою, з яким міцно подружив. Пригадаймо, що Шевченко передав йому через Г. С. Тарновського примірник «Гайдамаків». Звідси, очевидно, Шевченко їздив до Іржавця, щоб побачити уславлену і легендарну козацьку «чудотворну» ікону Іржавецької богоматері. Пізніше він напише вірш «Іржавець», згадає село в містерії «Великий льох», у повісті «Музикант». Є припущення, що саме цього разу їздив Шевченко в село Григорівку, завітав також у Батурин, Пальчики, де мав зустрічі і бесіди з великим українським бджолярем П. І. Прокоповичем. Старожили присеймівських сіл переповідають, що після побачення з Кобзарем Прокопович завів новий вулик, давши йому ймення Шевченка. Про перебування у Григорівці найкрасномовніше говорить сатиричний вірш «П. С.», написаний на Кос-Аралі у другій половині 1848 року і адресований поміщикові-кріпосникові Петру Скоропадському:

І досі нудно, як згадаю

Готический з часами дом;

Село обідране кругом;

І шапочку мужик знімає,

Як флаг побачить.

      Крім Качанівки, Т. Г. Шевченко бував тоді в Ічні, Парафіївці, Власівці, Петрушивці, Тростянці. На цей час припадає відвідання ним і Батурина, де змальовував руїни палацу Розумовського. Про події в Батурині поет розповідає в поемі-містерії «Великий льох» устами другої душі, а про саме місто Батурин, який займав важливий стратегічний пункт, був столицею Мазепи і 1708 році зруйнований царськими військами, розповідається у російській повісті «Близнецы».

    В кінці травня Т. Г. Шевченко їде до Києва. Здавалося б, Чернігівщина залишилася позаду, але не зовсім. У Києві Шевченко знайомиться з нашими земляками, які на все життя стануть його супутниками, побратимами: Пантелеймоном Кулішем, Михайлом Чалим, Олексієм Сенчило-Стефановським та іншими. «Серед цієї благодатної молоді, - писав Куліш, - з’явився Шевченко з голосним плачем своїм про нещасну долю земляцьку і заспівав перед юнаками:

Світе тихий, краю милий,

Моя Україно!

За що тебе сплюндровано,

За що, мамо, гинеш?

    Пісня ця була для неї воістину кличем воскреслої труби архангела. Якщо коли-небудь говорилось про те, що серце ожило, що очі спалахували, що над чолом людини засяяло полум’я, так це було тоді в Києві».

    Тарас Григорович на кілька днів заїздить до Кирилівки, зустрічається з рідними і повертається на Пирятинщину та Яготинщину, ближче до землі Чернігівської і 15 січня 1844 року (деякі дослідники вважають роков перебування в с. Линовиці -1843) приїжджає знову на Чернігівщину, в с. Линовицю (тепер Прилуцького району) до свого друга Якова де Бальмена, офіцера. З ним глибоко заприязнився поет. Рід його походив із Шотландії, предки Якова перебралися до Франції і, зрештою, опинилися на службі в російській армії. Ротмістром був на час зустрічі з Шевченком і Яків де Бальмен. Проте він не любив військового життя, мріяв про літературну працю. Він був любитель мистецтва, і це зблизило його з Шевченком. На той час де Бальмен почав переписувати збірник поезій Шевченка польсько-латинським шрифтом та разом з художником Башиловим ілюструвати його.

    Цей гарно переписаний і добре ілюстрований «Кобзар» був узятий жандармами в час арешту М. Костомарова і фігурував на допиті в справі Кирило-Мефодієвського товариства.

Погляди Якова де Бальмена імпонували Шевченкові. Він дуже поважав його, жартома називаючи Дибайлом. Ще й зараз в Линовиці зберігається камінь, на якому неодноразово відпочивав і розмовляв Шевченко з своїм другом. Його так і називають – «Шевченків камень».

Яків де Бальмен загинув на Кавказі в 1845 році. Ця подія глибоко вразила поета, і він пише чудову поему «Кавказ», у якій сміливо закликає кавказькі народи об’єднатися на боротьбу з царизмом. Значне місце в поемі відведено Якову де Бальмену, та і вся поема присвячена йому. Шевченко з теплими словами звертається до свого друга:

І тебе загнали, мій друже єдиний,

Мій Якове добрий! Не за Україну,

А за її ката довелось пролить

Кров добру, не чорну…

……………………………………

О дуже мій добрий! друже незабутній!

Живою душею в Україні витай;

Літай з козаками понад берегами,

Розриті могили в степу назирай.

Ликера Полусмак

 Є місця, до яких не заростає народна стежка. Є таке місце і в селі Липів Ріг. Це на славній землі Чернігівській, неподалік від Ніжина. У біографію Кобзаря колишнє кріпацьке село Липів Ріг увійшло неспроста. Змучений багаторічним засланням, поет прагнув створити свій запізнілий домашній затишок – і шукав собі пару («обов'язково хотів одружитися з простою селянкою: щоб була сирота, наймичка і кріпачка). Кобзареве оточення всіляко відвертало Шевченка від обраниці його серця – липорізької дівчини-сироти, кріпачки панів Макарових Ликерії Полусмак. Саме їй поет так ніжно адресував свої почуття:

Моя ти любо! Мій ти друже!
Не ймуть нам віри без хреста.
Не ймуть нам віри без попа
Раби, невольники недужі!...
Моя ти любо! Усміжнись,
І вольную святую душу,
І руку вольную, мій друже,
Подай мені….

Жінки в житті та творчості Тараса Григоровича Шевченка

   Багатьох, певно, цікавлять інтимні сторони життя Шевченка: його став­лення до жінок взагалі, кохання, а також спроби одружитися. 

   Шевченкознавець професор П. Зайцев доводить, що перше кохання Шев­ченка було до дівчини Оксани, з якою пов'язані в нього пригоди і спогади про дитячі роки. Ті перші чисті пориви ди­тячих почувань на тлі безрадісного не­щасливого життя Шевченка   перетво­рились у щире полум'я, що не покида­ло його серця до останніх років життя. Ім'я Оксани фігурує у нього в низці творів, змінюючись часом на Мар'яну або на якусь безіменну дівчину. Вони пройняті незрівнянною щирістю і тра­гізмом самотності. Він називає її «ла­сочкою», «зорею», «пташкою»:

 

...Чи правда, Оксано, чужа чорнобрива, 
І ти не згадаєш того сироту,
Що в сірій свитині, бувало,- щасливий,
Як побачить диво - твою красоту;
Кого ти без мови, без слова навчила
Очима, душею, серцем розмовлять,
З ким ти усміхалась, плакала, журилась,
Кому ти любила Петруся співать?
І ти не згадаєш... Оксано! Оксано!
А я й досі плачу і досі журюсь.
Виливаю сльози на мою Мар'яну -
На тебе дивлюся, за тебе молюсь.
Згадай же, Оксано, чужа чорнобрива,
І сестру Мар'яну рястом уквітчай,
Часом на Петруся усміхнись, щаслива,
І хоч так, як жарти, колишнє згадай. 
   Після п'ятнадцяти років розлуки з рідною оселею, пише далі П. Зайцев, він завітав-таки в рідну Кирилівку: «в селі убогім... нічого не виросло і не згнило». Все було по-старому. В тихім закутку темного садка, серед старих дубових хрестів, що отіняли могили його батьків, він спитався у брата про долю своєї Оксаночки, бо мав недобре перед­чуття ще на засланні. І вислухав звичайну й страшну, не один раз оспівану й оплакану історію:

Творчість Т. Г. Шевченка в дослідженнях науковців Ніжинської вищої школи. - 
Режим доступу

Остання ніч Кобзаря

     Саме цей день найкраще описано у невеличкій книжечці Петра Коваленка “Серце моє трудне, що в тебе болить ...?”. Подаю витяги із неї.
   За іронією долі в Т.Г.Шевченка майже збігаються день народження та день смерті. З нагоди іменин знайомі та друзі старалися провідати хворого поета, зробити йому щось приємне, привітати, поздоровити, допомогти. Проте Шевченкові вже було не до свята, бо важка хвороба остаточно зламала його фізично, а проклята смерть відраховувала останні години життя.  

   Ось як це було, за свідченням О.М.Лазаревського (брати Василь, Іван, Михайло та Олександр Лазаревські в тяжкі для Шевченка хвилини завжди чергували в його квартирі), який останні дні доглядав хворого поета і перший написав дуже цінні спогади про цей трагічний час Тараса Григоровича – причому відобразив усе детально, у хронологічному порядку, майже стенографічно:
   “У суботу, 25 лютого (9 березня), у день іменин небіжчика, перший відвідав хворого М.М.Лазаревський і застав його у страшних муках. За словами Тараса Григоровича, з ночі у нього почало боліти в грудях, що не давало йому лягти. Він сидів на ліжку і напружено дихав. ”Напиши братові Варфоломію, — сказав він Лазаревському, — що мені дуже недобре”. Слідом за тим приїхав п.Барі. Послухавши груди, лікар сказав, що водянка поширилася на легені.
   Муки страждальця були невимовні; кожне слово вимагало страшних зусиль: мушка, покладена на груди, трохи полегшила страждання, йому прочитали вітальну телеграму з Харкова ...”Спасибі!” – тільки й міг сказати небіжчик. Потім попросив відчинити кватирку, випив склянку води з лимоном і ліг. Здавалося, він задрімав; усі зійшли до його майстерні. Приблизно о третій годині Тараса Григоровича відвідало ще кілька приятелів. Він сидів у ліжку, кожні 5-10 хвилин питав, коли буде лікар і висловлював побажання прийняти опій, щоб забутися сном. (Йому) відповідали, що лікар буде о третій годині, проте через кілька хвилин він знову починав нудьгувати, питаючи, чи скоро прийде лікар. В цей час йому було порівняно краще. Коли залишився у нього сам В.М.Лазаревський, Тарас Григорович почав говорити про те, як би йому хотілося побувати на батьківщині і що весною поїде він на Україну. Підбадьоруючи хворого, В.М. Лазаревський запрошував його подорожувати з ним у південні губернії. Тарас Григорович слухав із задоволенням, охоче погоджувався, кажучи, що рідне повітря поверне йому здоров”я. ”От, якби додому, там би я, може, одужав”.

Седнівські шляхи Тараса Шевченка

 

Папір, сепія (18,4X26,7). Седнев.[IV 18]46

«Славне історичне минуле Седнева, залишки пам’яток старовини, гарні краєвиди привернули увагу Т.Шевчека»

                                                      (Наталя Шарпата)

   У березні 2014 р. наш народ відзначає 200-річницю від дня народження геніального українського поета, художника і мислителя Тараса Григоровича Шевченка. Седнівці не стоять осторонь цієї події, бо Седнів був і є частиною історії життя та діяльності цієї великої людини. Що ж привело Тараса Григоровича в цей дивний куточок нашого краю? Передовсім, поради друзів зазнайомитися з небайдужою до долі України та її культури родиною Лизогубів, особливо ж рекомендація Варвари Рєпніної (свого часу Ілля Іванович служив ад'ютантом її батька князя Миколи Рєпніна). Ще у грудні 1844 року вона писала Шевченкові про Андрія Івановича: "Шкода, що Ви не знайомі з Лизогубом. З яким гарячим почуттям він оцінює ваші поеми і як жалкує, що особисто не знайомий з вами". У Чернігові Тарасові Григоровичу випала нагода познайомитися з Андрієм Івановичем, від якого він отримав запрошення відвідати Седнів. У 1846 р. з кінця лютого до початку березня Кобзар перебував у Седнівському маєтку. Андрій Лизогуб і його брат Ілля радо зустріли Тараса Григоровича. Лизогуби були людьми освіченими, а Андрій сам до того любив малювати, високо цінив малярський талант Шевченка і його поезії.

Шевченко і Куліш

   Із століття в століття, з покоління в покоління передавалися на Борзнянщині перекази про перебування Тараса Шевченка на весіллі Куліша в Мотронівці. Старший боярин тоді тримав на вінчанні вінець над головою молодого, а на застіллі чарував гостей прекрасним співом. Наречена Олександра Куліш подарувала поету в знак приязні весільну квітку. Зрозуміло, що перебування Шевченка в такому високому весільному ранзі означало, що він був у дуже дружніх стосунках із Кулішем. Спробуймо зрозуміти, що поєднало ці палкі серця і як розвивалися стосунки між ними аж до смерті Шевченка 1861 року.
   Ми не знаємо за яких обставин познайомився Шевченко з Кулішем, але сталося це в «одну из отлучок из академии», як припуская один з біографів поета Олександр Кониський, 1843 року в Києві, де вчителював Куліш. Напевне вже тоді дві творчі натури виявили спільні інтереси, погляди, уподобання, тому зав’язалося листування. Та повторна зустріч сталася аж 1845 року після чергового приїзду Шевченка в Київ, коли поет познайомився з друзями Куліша, передовою інтелігенцією, що горіла бажанням культурно служити своєму народові. Тож постать Шевченка, уже тоді овіяна славою поета й художника, дуже підходила оточенню Куліша допомагати провадити справу щодо визволення народу з кріпацтва, просвітництва тощо. Та й сам Шевченко волів залишитись у Києві, тож нові друзі допомогли йому прилаштуватись художником Археографічної комісії.

Десять найголовніших заповідей Тараса Шевченка

1. Нема на світі України,
Немає другого Дніпра

2. Свою Україну любіть,

Любіть її... Во время люте,

В останню тяжкую минуту

За неї Господа моліть.

3. В своїй хаті своя й правда,

І сила, і воля.

4. Молітесь Богові одному,

Молотесь правді на землі,

А більше на землі нікому

Не поклонітесь

5. Розкуйтеся, братайтеся.

6. Борітеся - поборете.

7. Не дуріте самі себе,

Учітеся, читайте,

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь.

8. Чи є що краще, лучше в світі,

Як укупі жити,

Братам добрим добро певне

Пожить, не ділити?

9. У нашім раї на землі

Нічого  кращого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитячком малим.

10. Обніміться ж, брати мої,

Молю вас, благаю!

Т. Г. Шевченко і Чернігівщина (радимо прочитати)

Подумайте, земляки, чи були б ми українцями, якби не він? Чи вигравало б наше рідне слово такими гранями, якби не доторкнувся він до нього чарівним різцем свого генія? Чи тягнулися б ми до свого коріння, до соків, якими напуваємо серце, чи любили  б таку рясну крону рідного історичного древа, якби не він?

(Станіслав Реп'ях)

1. Антоненко П. «Шляхами Тараса Шевченка. Чернігівщина» : [колектив науковців Чернігівського історичного музею ім. В.Тарновського підготував до друку і видав книгу «Шляхами Тараса Шевченка. Чернігівщина»] / Петро Антоненко // Сіверщина. - 2013. - 14 березня. - С. 2.
2. Густинські стежки-дороги українського генія : [за матеріалами Прилуцької ЦРБ] // Прилуччина. – 2014. – 7 березня. – С. 4.
3. Мариноха Н. Тарас Шевченко: «…проїджаючи Прилуки, раджу Вам зупинитися в цьому місті…» / Надія Мариноха // Відомості Чернігівщини. – 2014. – 29 січня. – С. 8.   
4. Морозов О. Тарасова церква в Ніжині / Олександр Морозов  // Чернігівські епархіальні відомості. – 2014. - № 3  (березень). – С. 2.
5. Москаленко М. Шевченко і Куліш // Вісті Борзнянщини. – 2014. – 1 лютого. – С. 4.
6. Неділько Г. Шевченко і художник з Ніжина : [взаємини Т. Г. Шевченка з ніжинським художником Олександром Фроловичем Сенчилом-Стефановським (1808-1866) / Георгій Неділько] // Ніжинський вісник. – 2014. – 11 січня. – С. 8.
7. Онищенко Н. Слідами генія… : [Т. Г. Шевченко і Ніжин] / Надія Онищенко // Ніжинський вісник. – 2014. – 4 січня. – С. 4.
8. Онищенко Н. Тарас Шевченко і ніжинські греки / Н. Онищенко // Деснянська правда (вільна). - 2010. - N 27. - С. 10.
9. Половнікова С. Відомі Чернігівці – батькові Тарасу / Світлана Половнікова // Деснянська правда. – 2014. - 20 лютого. – С. 6.
10. Пушенко В. Великий Кобзар і Бахмаччина / Валентина Пушенко // Голос Присеймів'я. – 2014. – 6 березня. – С. 3.
11. Самойленко Г. Тарас Шевченко і Ніжинська вища школа : монографія / Г. В. Самойленко. - Ніжин : НДУ ім. М. Гоголя, 2013. - 155, [1] с. : ілюстр. - Бібліогр.: с. 150-155.
12. Сапон В. «Шкода того барвіночка…» : [Т. Шевченко та Ликера Полусмак] / Володимир Сапон // Гарт (рос.). – 2014. – 6 марта. – С. 6.
13. Сапон В. Гусар із козацького гніздов’я :  [Т. Шевченко] / Володимир Сапон // Гарт. – 2014. – 3 квітня. – С. 6.
14. Сапон В. Моя Шевченкіана / Володимир Сапон. - Чернігів : Лозовий В. М., 2014. - 55 с. : ілюстр.
15. Сапон В. П'ять днів у Ніжині : [перебування Т. Г. Шевченка у Ніжині за спогадами О. С. Афанасьєва-Чужбинського] / Володимир Сапон // Деснянська правда. - 2012. - 8 березня. - С. 4
16. Сапон В. Така твоя доля, Тарасе… : [Т. Г. Шевченко в Седневі. Його спілкування з Григорієм Мірошніковим (Гриць Золотюсінький)] / Володимир Сапон // Наш край. – 2014. – 25 січня. – С. 5.
17. Сапон В. Тарасова масляна : [перебування Т. Г.Шевченка в Чернігові в лютому 1846 р.] / Володимир Сапон // Деснянська правда. - 2011. - 5 березня. - С. 2
18. Стребкова І. Ніжинська Шевченкіана / Ірина Стребкова // Ніжинський вісник. – 2014. – 1 березня. – С. 9.
19.  Тютюнник Є. Слідами Сковороди, Шевченка і Пушкіна : [туристичні маршрути Чернігівщини]  / Євдокія Тютюнник // Урядовий кур`єр. - 2011. - 27 січня. - С. 13.
20. Фещенко В. Шевченко на Менщині / Валентина Фещенко // Наше слово. – 2014. – 7 березня. – С. 3.
21. Чернігівські шляхи Тараса : (реком. бібліогр. покажч.) / Черніг. обл. універс. наук. б-ка ім. В. Г. Короленка ; уклад. Л. В. Студьонова ; ред. І. Я. Каганова. - Чернігів, 2014. - 84 с.
22. Шевченко Т.  Шевченко і Тарновські : штрихи до взаємин / Тарас Шевченко // Гарт (рос). – 2014. – 13 марта. – С. 6.
23. Шляхами Тараса Шевченка. Чернігівщина : [путівник] / [редкол., авт. тексту: С. Л. Лаєвський та ін.]. – К. : Богдана, 2012. - 273, [2] с. : ілюстр.
24. Шовкун С. Шевченкова липа в Седневі / Світлана Шовкун // Гарт. – 2014. – 20 березня. – С. 11.

Життя та творчість Т. Г. Шевченка

«Він був сином мужика, - і став володарем у царстві духа.

Він був кріпаком, і став велетнем у царстві людської культури.

Він був самоуком, і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним 

ученим.

Доля переслідувала його в житті, скільки могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі  у ржу, ані його любові до людей в ненависть і погорду…

Доля не шкодувала йому страждань, але й не пожаліла втіх, що били із здорового джерела життя.

Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті – невмирущу славу і всерозквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець все наново збуджуватимуть його твори…»

(І. Франко Присвята)

   9 березня – день народження Тараса Григоровича Шевченка (1814-1816), українського поета, художника, мислителя.

   Трагічна і яскрава доля Тараса Шевченка, творча спадщина геніального поета, художника є незнище-нними символами історії українського народу, його національними святинями.

   Народився Тарас Шевченко 9 березня 1814 р. (новий стиль) у с. Моринцях на Київщині в кріпацькій родині.      Убога й тісна була хата Шевченків, убоге й тісне було і життя цієї родини, як зрештою й переважної  більшості  їх односельців. Тільки невпинною тяжкою працею Грицько і Катерина Шевченки могли сяк-так утримати себе й дітей, що їх у 1818 році мали вони вже шестеро. Тарас прийшов на світ третій: перед ним – брат Микита й сестра Катерина, по ньому – Йосип, Ярина й сліпенька Марія. Коли пізніше, згадуючи життя своєї родини, поет писав:

"…неволя,

Робота тяжкая, ніколи

І помолитись не дають",

то нічого не перебільшував: у світлі документальних історичних даних тодішнє життя кріпаків встає в нашій уяві, як справжнє пекло, яким воно уявлялося й Шевченкові:

"Мені аж страшно, як згадаю

Оту хатину край села!

Мене там мати повивала

І, повиваючи, співала,

Свою нудьгу переливала

В свою дитину…. В тім гаю,

У тій хатині, у раю

Я бачив пекло…."