24 вересня 2022 р. – 75 років від дня народження Івана Герасимовича Просяника (1947) – прозаїка, казкаря і травника, лауреата премії імені М. М. Коцюбинського. Народився і проживає в с. Курінь Бахмацького р-ну

 

   Іван Герасимович Просяник – відомий український письменник, художник, етнограф, краєзнавець, травник.
  Народився Іван Герасимович Просяник у мальовничому селі Курінь 24 вересня 1947 року. У цьому селі він пішов до школи, де здобув середню освіту. В цьому селі і зараз живе й працює уже відомий письменник Іван Просяник.
   Письменник із дитячих літ захоплюється скарбами народної мудрості. Материна пісня і любов була її могутнім джерелом, що вливалася життєдайним струмком у душу хлопця та піднімала його до висот поетичної творчості:
Колихав мою колиску
Вітер рідного Полісся
І зливав на сонні вії
Степового запах зілля
   З атестатом зрілості в руках Іван Просяник вступає до Люботинського залізничного училища під Харковом. Закінчує його. Працює монтажником автоматики-телемеханіки на залізничному транспорті.
   1974 року стає студентом-філологом Ніжинського державного педагогічного інституту імені М. В. Гоголя, викладачі якого та літературна студія при якому дали йому прекрасний вишкіл, прищепили смак до високого слова, навчили розрізняти справжнє від підробки.
  Після закінчення вузу працював у районній та обласній газетах. З оповіданнями виступав у часописах "Дніпро","Ранок","тижневику "Україна".
  У 1986 році вийшла перша книга Івана Герасимовича "Коса на камінь". Журналіст із Чернігівщини Іван Просяник автор нарисів та оповідань, які друкувалися в періодиці й колективних збірниках. У 1990 році у видавництві "Молодь" з’являється другий твір "Чорна паморозь". Книга об’єднує дві повісті "Чорна паморозь" І "Покута". Роман "Свічка на шаленому вітрі" надрукований у часописі "Дзвін". Виходять друком: "Дивосил. Розповіді про чар-зілля : травник"; "Зело таємниче : травник-волховник"; "Златоцвіт : травник-волховник"; "Скарб 
нетлінний : травник-волховник"; "Українські предвічні вірування: ключі від Раю-Ирію" та ін.
   Просяник пише не тільки повісті, романи, оповідання, а намагається знайти себе в живописі, поезії, збиранні лікарських рослин. Постійно друкується в дитячому журналі "Барвінок", створюючи чудові казки, легенди, рубрики "Барвінкова аптека", "Фантастичний зоопарк", за цикл казок "Київська Русь" одержав першу премію журналу "Барвінок".
    Іван Просяник пише про те, що добре знає, що переживає. І сьогодні в нього є чому повчитися – і громадянській мужності, і високому таланту, і чесності в ставленні свого доробку, і неймовірної працелюбності. Перу нашого земляка налетить оповідання, романи та ціла низка творів для дітей.
   За глибинне розкриття у своїх працях етнокультурних скарбів цілительства українського народу, вдале філософське поєднання земних начал природи з космічними законами буття, також за книжки "Зело таємниче", "Златоцвіт»" і "Скарбниця молодечої сили" писемницька діяльність Івана Просяника була відзначена Міжнародною літературною премією імені Григорія Сковороди "Сад божественних пісень" (2016).
  Про дивовижні властивості рослини написано дуже багато, однак невичерпана криниця народних знань, ще і ще гуртує глибинними джерелами. Іван Герасимович знає багато лікарських рослин, збирає їх книжка "Дивосил"- це спроба донести до людей диво-скарб травознавства і народного цілительства, який успадкував від батька.
  Та не лише древня рецептура придеснянських і присеймівських трав лягає до творів, історії, прадавні легенди, дзвінко мовлене слово і викристалізувалися книга казок "Русь незборима". А ще постала з цих мандрів книга "Скарб неоціненний" – легенди, трави, розповіді про їх цілющі властивості, адресована молодим читачам. І врешті на цьому ж грунті, як катехізис доброти, "Магія Дикогта", а вже кличе до друкарської машинки нова ґрунтовна праця – "Арсенал чоловічої сили", книга, що припаде до душі не лише чоловіцтву, а й жіноцтву. І паралельно розпочата робота над романом-притчею "Мінотавр".
  У грудні 2001 року Просяних став членом Спілки письменників України. Добру душу має ця людина, гарною є його поетична борозна на українській літературній ниві. Як орач, як добрий хлібороб, він безмірно любить свою рідну землю й засіває її щирим словом.
  Одним з творчим талантів Просяника є живопис. Картини, основані на народних традиціях, заворожують своєю неповторністю, гармонійністю, простотою, зрозумілістю.Деякі картини зберігаються у Чернігівському художньому музеєї
   Колектив бібліотеки щиро вітає Вас з ювілеєм. Натхнення Вам, шановний Іване Герасимовичу! Хочеться побажати Вам багато-багато добра, здійснення найзаповітніших бажань і успішного втілення в життя всіх творчих задумів. Нехай поруч будуть тільки гарні люди. Нехай в серці завжди панує тепла, щаслива весна. Божого Вам благословення і удачі на довгій-довгій дорозі життя!

 РАДИМО ПРОЧИТАТИ:

Просяник І. Г. Дивосил. Розповіді про чар-зілля : травник / І. Г. Просяник. – Львів: Каменяр, 2001. – 223 с.

Просяник І. Г. Зело таємниче : травник-волховник  / І. Г. Просяник. – Київ : Аркона,  2013. – 600 с.

Просяник І. Г. Златоцвіт : травник-волховник. – 2-ге вид., доповн. / І. Г. Просяник.  – Ніжин : Аспект-Поліграф, 2010. – 428 с.

Просяник І. Г. Змієборець : казки : для мол. та серед. шкіл. віку / Іван Просяник. –  Київ : Веселка, 2007. – 157, [2] с. : іл., портр.

Просяник І. Г. Скарб нетлінний : травник-волховник / Іван Просяник. – Київ : Ін Юре, 2019. – 674  с. : іл. –  (Таємниці старих волхвів).

Просяник, Іван Герасимович.  Українські предвічні вірування: ключі від Раю-Ирію / Іван Просяник. – Львів : Апріорі, 2021. –  99, [108] с. : іл.

Просяник І. Г. Чорна паморозь : повість / І. Г. Просяник. – Київ: Молодь, 1990. – 208 с.   

 

23 вересня 2022 р.– 150 років від дня народження Соломії Амвросіївни Крушельницької (1872–1952), відомої української співачки, педагогині, музично-громадської діячки

Уклін Тобі, Велика Соломіє!
Ми від твоїх негаснучих щедрот
Міцнішими стаєм: живе і гріє
Твоє ім'я, як пісня, як народ!
Дмитро Павличко

   Серед співаків світової слави яскравою постаттю є видатна українська оперна співачка кінця ХІХ – першої половини ХХ століття – Соломія Крушельницька. С. Крушельницька виступала у найпрестижніших театрах, концертних залах світу із прославленими співаками світової слави. У її репертуарі понад 50 опер композиторів різних епох, стилів, напрямків. Критики і глядачі справедливо називали Крушельницьку "єдиною в світі Джокондою", "найчарівнішою Батерфляй", "неповторною Галькою", "ідеальною Брунгільдою", "найпрекраснішою Саломеєю", "винятковою Лорелеєю".  Співачка надзвичайно любила виконувати українські народні пісні та твори українських композиторів. Її сольні концерти проходили з такими ж тріумфами, як і виступи на оперній сцені.
    Народилася 23 вересня 1872 року в сім'ї греко-католицького священника у селі Білявинці на Тернопільщині. Співати Соломія почала дуже рано й усі відзначали її виняткові здібності і дуже приємний голос. Батьки усім дітям, і Соломії, дали хорошу освіту.
   Соломія Крушельницька основи музичної підготовки отримала в Тернопільській класичній гімназії, також навчалася у Тернопільській школі товариства "Приятелі музики". У центрі Тернополя тепер стоїть пам'ятник Соломії Крушельницькій.
    У 1891 році Соломія вступила до Львівської консерваторії Галицького музичного товариства. Її наставником був відомий професор Валерій Висоцький.
    Закінчивши консерваторію, восени 1893 року Крушельницька їде до Італії, де навчається співу у Фауста Креспі і драматичному мистецтву в професора Конті.
   У 1894 році Крушельницька тріумфально виступає у Львові, а далі здобуває гарячу прихильність поціновувачів опери у Кракові та Варшаві... Так почався шлях неперевершеної оперної виконавиці.
   "Її голос – сильне, соковите і дзвінке драматичне сопрано, здатний до різноманітних вокальних відтінків. Вона не женеться за голосовими ефектами, а весь свій художній інтелект переливає у глибоко відчутий нею образ героїні. Це робить її ідеальною співачкою, бо вона однаково прекрасно і співає, і грає" – так писали варшавські газети про Соломію Крушельницьку.
   Крушельницька зачарувала своїм мистецтвом провідні оперні центри світу: Мілан, Рим і Неаполь, Краків і Варшаву, Одесу і рідний для неї Львів, Нью-Йорк, Буенос-Айрес і Сантьяго.
   У лютому 1904 року композитор Джакомо Пуччіні в міланському театрі "Ла Скала" представив свою нову оперу "Мадам Баттерфляй". Прем'єра провалилася, оперу освистали. Пуччіні був приголомшений цією невдачею, але друзі умовили його переписати оперу і запросити на головну партію Соломію Крушельницьку. І коли 29 травня на сцені театру "Ґранде" в Брешії відбулася прем'єра оновленої "Мадам Баттерфляй" із Крушельницькою – це був тріумф. Артистів і самого композитора 17 разів викликали на сцену і осипали оваціями. Зворушений Пуччіні надіслав Крушельницькій свій портрет із написом: "Найпрекраснішій і найчарівнішій Баттерфляй".
   В Італії Соломія Крушельницька познайомилася із адвокатом Чезаре Річчоні. Симпатія переросла у серйозні почуття і під час гастролей Південною Америкою пара одружилася.
   Весілля Соломії Крушельницької і Чезаре Річчоні відбулося 19 липня 1910 року в Буенос-Айресі.
   Разом вони прожили щасливих 26 років подружнього життя на батьківщині чоловіка – у містечку Віареджо, в італійській Тоскані.
    Подружжя переїхало туди в 1911 році. Триповерхова вілла "Саломея" із широким балконом, з якого було видно Тірренське море, і садом – дала Соломії Крушельницькій відчуття спокою і щастя.
   У своєму будинку оперна діва влаштовувала музичні вечори, співала українських пісень і навіть власноруч готувала українські страви.
    Крушельницьку впізнавали на вулиці – завжди привітну, ошатну, високу і вродливу.
   Після смерті чоловіка у 1936 році, Соломія Крушельницька у 1939 році поїхала в Галичину провідати рідних і тут її застала Друга світова війна. До Західної України прийшли "совєти", і велика артистка, яку знав весь світ, стала "заручницею" нової влади.
   Соломія Крушельницька ще восени 1903 року купила у Львові будинок і володіла ним до приходу Червоної армії. Радянська влада націоналізувала помешкання артистки, залишивши їй квартиру на другому поверсі, в якій вона жила зі своєю сестрою Анною.
   Під час німецької окупації Львова Крушельницька так бідувала, що вимушена була давати приватні уроки вокалу.
   Після повернення радянської влади Крушельницьку взяли викладачем до Львівської державної консерваторії, але одразу почали тиснути на неї, погрожуючи "чисткою кадрів від націоналістичних елементів".
   Також Соломію Крушельницьку звинуватили у відсутності консерваторського диплома.
   Соломія Крушельницька не могла виїхати з СРСР і громадянства їй теж довгий час не давали, тож вона не могла розраховувати навіть на мізерну радянську пенсію.
   Лише погодившись на продаж на користь СРСР їхньої із покійним чоловіком тосканської вілли, вона отримала громадянство. Посольство СРСР в Італії віллу Річчоні і Крушельницької вигідно продало, виплативши всесвітньовідомій співачці лише мізерну частину від отриманого.
  Померла Соломія Крушельницька 16 листопада 1952 року і похована на Личаківському кладовищі поруч із могилою Івана Франка.

Родина Крушельницьких, поч. 1900-х рр. Стоять: Володимир та Соломія. Сидять у центрі: батьки Теодора, о. Амвросій. Нижче: Олена з донькою Марією-Соломією, Марія, Емілія, Анна.

РАДИМО ПРОЧИТАТИ:

Генсірук С. Голос Крушельницької, як ліра поета / С. Генсірук // Універсум. – 2007.– № 1–2.– С. 33–36 : фотогр

Гнатик Х. Соломія Крушельницька / Х. Гнатик // Молодь України. – 1999. – 23 лип. –  С. 2.

Коляда І. А. Соломія Крушельницька / Ігор Коляда. – Харків : Фоліо, 2020. – 119 с., [2] арк. іл.

– (Знамениті українці).

Мельничук Б. І. Соломія Крушельницька : док. повість / Богдан Мельничук. –  Вид. 3-тє, уточн. і допов. – Тернопіль : Навчальна книга. – Богдан, 2016. –  86, [1] с., [6] арк. іл.

Соломія Крушельницька. Хроніка 1893-1920 років / Муз.-меморіал. музей Соломії Крушельницької у Львові ; авт.-упоряд. Данута Білавич ; [редкол.: І. Криворучка, М. Зубеляк, Р. Пасічник]. – Львів, 2019. – 239 с., [18] арк. фот.