середа, 24 лютого 2021 р.

До 150-річчя від дня народження видатної української поетеси Лесі Українки

     Великий митець належить не тільки своїй епосі. Художні образи, ідеї переживають автора і стають надбанням поколінь, цілих народів, які кожного разу прочитують їх по-своєму, з точки зору свого часу, його завдань і потреб, щоразу відкривають нові пласти закладених там думок, почуттів, проблем. До митців, що пережили свій час і їхні твори збагатили скарбницю духовної культури, належить Леся Українка. ЇЇ творчість стала однією з вершин художньої свідомості українського народу в його історичному поступі і водночас видатним явищем світової літератури, адже приховує в собі невичерпні джерела високих людських ідеалів добра і справедливості, сповнена пафосу революційного оновлення світу, гуманізму, свободи і братерства народів.
    Ім’я поетеси овіяне особливою всенародною любов’ю. Сама постать Лесі Українки як людська особистість має колосальну притягальну силу, якусь магічну привабливість. Це була людина виняткової мужності і принциповості, духовної краси і мистецького обдарування. Великий поет України і жінка з трагічною долею, вона ввійшла у свідомість поколінь як символ незламності і боротьби. До когорти сильних духом її прилучив здійснений нею життєвий і творчий подвиг.
    З не такої вже й далекої минувшини, проте вже мовби крізь серпанок легендарності, проступає до нас образ поетеси, образ ніжний і чистий. Майже ніколи – веселий, частіше – в задумі чи смутку. Долинув звідти в крихких уламках навіть живий голос її, випадково збережений у пробному записі її фонографа. Рано обірвалася її пісня, її щиросердний спів. Відстань безжально коротка лягла від першого ранку, що зарожевів край неба маленькій Лесі посеред мальовничої природи українського Полісся, і до того останнього сонця, що відпалало їй сухим вогнем в далекім гірськім Сурамі.

четвер, 18 лютого 2021 р.

Унікальне видання з історії Чернігівщини: радимо прочитати

  Черниговский историко-археологический  отрывной  календарь  на  1906  год.  -  Чернигов  :  Изд. Черниговского  статистического  комитета,  [1905].  -  729,  [1]  с. - РЕЖИМ ДОСТУПУ

Перевидання здійснено Чернігівською обласною універсальною науковою бібліотекою ім. В. Г. Короленка.
    Думка про видання календаря належить тодішньому начальникові губернії Олексієві Хвостову. Для цього було створено особливий комітет. Основна мета видання – "батьківщинознавство, в тісному сенсі цього слова". Видавці керувалися принципом "Хто не бажає знати своєї вітчизни, той не гідний називатися її сином". Однак вирішили звузити своє завдання до історії Чернігівського краю й повідомляти в календарі лише про події, що відбувалися на території Чернігівщини або мають безпосередній стосунок до неї.  Календар певною мірою схожий на сучасний. Зазираючи в нього, людина могла дізнатися, коли того чи іншого дня зійде і зайде сонце, скільки триватиме день, зорієнтуватися у фазах Місяця (тільки без знаків зодіаку, як нині). Також тут є відомості про християнські свята, пости, про те, чиї сьогодні іменини за святцями). На початку календаря подано список скорочень, які трапляються в ньому, – так само, як у нинішніх календарях.
     Але є й те, чого в сучасних календарях не знайдеш. Скажімо, тезоіменитства, тобто дні янгола членів царської сім'ї та інших високопоставлених осіб; які церковні служби та хресні ходи передбачені того чи іншого дня; де ярмаркують у Чернігівській губернії і навіть до якої дати приурочені деякі ярмарки. На звороті кожного аркуша – розповідь, яку нині назвали б "Цей день в історії". Це історичні відомості про Чернігівську губернію: історія міст і видатних містечок та сіл; біографії видатних діячів губернії й загальновідомих діячів держави – достопам'ятних уродженців Чернігівської землі; відомості про ювілеї та святкування. Ще – розповіді про найдавніші поселення в губернії, про кургани та найважливіші розкопки; пам'ятники, споруджені в межах губернії. Розказати про все неможливо. Кому цікаво – ліпше побачити на власні очі. Можливість є. Головне – бажання.

середа, 17 лютого 2021 р.

Історико-археологічний музейний комплекс «Древній Любеч»

     Враховуючи визначну історичну спадщину стародавнього Любеча, відновлюючи історичну пам’ять і справедливість, двадцята сесія п’ятого скликання Чернігівської обласної ради розпорядженням від 2 жовтня 2008 року створила Історико-археологічний комплекс "Древній Любеч". Він включає об'єкти археології, архітектури, історії та культури Київської Русі, доби українського національного відродження. Археологічний комплекс «Давньоруське місто Любеч» включає: залишки валу середньовічної фортеці; городище «Замок»; городище «Лисиця»;поселення (посад-1, посад-2); Монастирище (місце знаходження Антоніївського монастиря). Пам'ятки архітектури: ближня і дальня печери Преподобного Антонія;Спасо-Преображенський собор (1811—1817); Кам'яниця Полуботка (кінець 17-початок 18 ст.).
   

вівторок, 16 лютого 2021 р.

Спасо-Преображенський собор Чернігова – найвизначніша пам’ятка княжої доби

Спасо-Преображенський собор у Чернігові це не просто окраса Чернігова, святиня давнього Чернігово-Сіверського князівства, а й справжнє архітектурне диво. Розташований в історичному середовищі Чернігова, у центрі колишнього дитинця. Собор – пам’ятка архітектури часів Київської Русі, старша за Софійський собор у Києві, яка добре збереглася до наших днів і продовжує функціонувати.

    Будівництво собору було розпочато приблизно у 1033–1034 роках за розпорядженням першого відомого за літописами чернігівського князя Мстислава Володимировича. Вперше літописи згадують про «церкву святого Спаса» у 1036 році, коли князь Мстислав раптово помирає. На цей час стіни собору височіли на рівні вершника, який стоїть в стременах, піднявши руку (близько 4-х метрів). Вірогідно,  після смерті Мстислава будівництво припинилося, і храм був добудований при наступному чернігівському князеві  – Святославі Ярославичі.  
Спаський собор будувався за візантійськими архітектурними традиціями. Знавці архітектури називають планувально-просторове рішення собору унікальним, оскільки подібної конструкції не має жоден із відомих давньоруських храмів. У ньому поєднується візантійська хрестово-купольна схема з елементами романської базиліки. Для будівництва використовувалась система мурування запозичена у візантійських будівельників, так зване мішане мурування, у якому поряд із плінфою ( давньоруська цегла) використовувався природній камінь. Фасади собору оздоблені орнаментальними візерунками, що викладалися цеглою під час мурування (меандри, плетиво, хрести). Поєднання цегляних візерунків, пошарового мурування з плінфи та природного каменю з широкими смугами розчину надавало фасадам Спаського собору особливої урочистості і мальовничості. З північного боку до західного фасаду була прибудована кругла вежа, всередині якої гвинтовими сходами піднімалися на хори храму. Це приміщення призначалося для перебування князя та його найближчого оточення під час літургії.

понеділок, 8 лютого 2021 р.

Золотарство на Чернігівщині

       Виготовлення прикрас, предметів побуту та культу з дорогоцінних металів (золота, срібла), нерідко оздоблених коштовними каменями, перлами, кольоровим склом. З часів Давньої Русі відомі золоті вироби, оздоблені барвистими перегород частими емалями (колти, намиста діадеми), речі, виконані в техніці черні. Унікальною пам'яткою є срібні оправи турячих рогів 10 ст. з Чорної Могили біля Чернігова. Вироби ювелірного періоду Київської Русі, як правило, анонімні. У 14-16 ст. значним осередком став, зокрема, Чернігів. Справжнього розквіту золотарства на Чернігівщині досягло в 17-18 ст. У цей час виникли нові центри золотарства: Переяслав, Стародуб, Ніжин, Глухів, Батурин, Ромни, Новгород-Сіверський, Полтава, Козелець, Остер, Конотоп, Короп, Погар, Березна, Миргород, Кременчук та інші. Зявляється ціла плеяда уже відомих визначних майстрів художньої металопластики, які ставили на виробах своє ім'я та прізвище.
    Підписи є на виробах 18-19 ст., але рідше. У 17-18 ст. на Чернігівщині жили й працювали: у Сосниці - Маритиненко Золотар (1666), у Козельці - Сафронов Григорій (1666), у Мені - Радков Орт юшка (1682), Давид Золотар (1723, 1760), Конесаров Йосиф (1786), Коркасевич Петро (1786), Франціїв Петро (18 ст.), Шнурчевський Федір (1786), у Новгород-Сіверському - Амвросій (1695), Авдєєв Іван (1754), Ярцевський Антін (1730), у Чернігові - Іван Золотар (1767), Курбатов Мирон (1786), Кучерявий Стефан (1739-52), Семен Золотар (1767), Федір Золотар (1768). Більшість золотарів походила з міщан, незначна частина - з козаків і духівництва.

четвер, 4 лютого 2021 р.

Чернігівський Єлецький Успенський монастир


  На правому березі річки Десна між давнім Чернігівським дитинцем (територія сучасного Валу) і Троїцько-Іллінським монастирем розта­шований Єлецький Успенський монастир, один з найдавніших в Україні.
   Історія заснування монастиря сягає епохи Київської Русі. Легенда про виникнення монас­тиря, зафіксована у XVII ст. єлецьким ігуменом Іоанникієм Галятовським, свідчить, що заснова­но Успенський монастир в середині XI ст. князем Святославом Ярославичем на честь дивовижної події: появи на одній з ялин ікони Божої Матері. З цими подіями пов'язана назва чудотворної іко­ни Єлецької Богородиці. До наших часів дійшов і зберігається в Чернігівському історичному му­зеї один зі списків цієї ікони, зроблений у XVII ст. Копія 1860 року зберігається у харківському Успенському соборі. 

ТОП 5 дерев'яних церков Чернігівської області

       На Чернігівщині збереглося багато дерев'яних церков. І хоча більшість із них зведені наприкінці XIX – початку XX століть, трапляються і справді унікальні приклади. Тож Суспільне зібрало для вас ТОП 5 дерев'яних церков Чернігівської області із поясненням у чому ж їхня цінність.

Троїцька церква у Новому Білоусі

       Троїцька церква із дзвіницею першої половини XVIII ст. Одна із найстарших дерев'яних церков області. Збереглася вона у дещо переробленому вигляді: до неї із трьох сторін добудували портики із дерев’яними колонами. Це класична церква козацького часу. Разом зі збереженою дзвіницею створює закінчений архітектурний комплекс. Вона окрім сакрального, мала ще й оборонне значення для села.