.

четвер, 18 травня 2023 р.

Чернігівщина в житті та творчості Т. Г. Шевченка

          Любов’ю і пошаною оточене ім’я Тараса Григоровича Шевченка на Чернігівщині, де він провів багато часу, перебуваючи на Україні в дорослому віці. На Чернігівщині Тарас Григорович Шевченко був не один раз. Тут він створив ряд своїх безсмертних творів, виконав безліч малюнків та картин. Мальовничий і колоритний наш Поліський край знайшов своє відображення у поетичних творах та повістях Т. Г. Шевченка, великому листуванні та щоденнику, відомому під назвою «Журнал».  Вперше побував на Чернігівщині Тарас Григорович Шевченко ще в 1829 році, коли в складі прислуги супроводжував свого пана П. В. Енгельгардта з с. Вільшанки через Київ до м. Вільно. Тоді малий козачок Тарас проїжджав Сираї, Козелець, Лемеші, Кіпті, Чемер, Красилівку, Красне, Іванівку, Количівку, Чернігів. Враження від вперше побаченого нового мальовничого краю було настільки сильним, що не могло згаснути протягом наступних років його тяжкого життя, неймовірних поневірянь, принижень і наруги та яскраво змальоване в його поетичній творчості. Вдруге Тарас Григорович Шевченко був на Чернігівщині в час подорожі на Україну в 1843 році. За минулі чотирнадцять років у житті поета пройшли великі зміни. Із приниженого кріпака завдяки увазі і піклуванню передових діячів І. Сошенка, В. Жуковського, К. Брюллова, В. Григоровича та О. Венеціанова, які викупили його у пана Енгельгардта, він став вільною людиною, одержав змогу навчатися у Петербурзькій Академії художеств та писати вірші, вперше видані збіркою в 1840 році під назвою «Кобзар».
    Тепер, уже завдяки багатьом дослідникам і передовсім одному з найкращих знавців Шевченка Петрові Журу точно відомо, що поет їхав додому Білоруським трактом. Серед численних доказів і підтверджує це і згадка в «Щоденнику» Шевченка про те, що 1843 року борошно в Чернігові на базарі продавали в кілька разів дешевше, ніж у Гомелі. Тобто, їхав поет через Гомель, Добрянку, Городню, Чернігів. А от як було далі? Як добирався Тарас до Качанівки? З Чернігова він міг їхати двома шляхами: через Ніжин –Монастирше – Ічню і через Борзну. На початку 1843 року в листі до Г. С. Тарновського в Качанівку (тепер Ічнянський район на Чернігівщині), з яким познайомився в Петербурзі, Тарас Григорович Шевченко сповіщає, що хоче виїхати «на Україну до солов’я», і 13 травня їде разом з Є. Гребінкою Білоруським трактом через Чернігівщину. Критичним оком зрілого митця поет побачив нелюдські страждання кріпаків і з болем у серці писав пізніш про цей час:
Аж страх погано
У тім хорошому селі:
Чорніше чорної землі
Блукають люди. Повсихали
Сади зелені, погнили
Біленьки хати, повалялись,
Стави бур’яном поросли.
    В цю подорож Т. Г. Шевченко близько ознайомився з найвизначнішими місцями Чернігівщини, бо проїхав він більше сотні кілометрів через Чернігівщину до Качанівки. Качанівка зустріла Шевченка в усій красі. Пишними зеленими шатами, мальовничими галявинами та озерами, солов’їними співами, неповторною архітектурою палацу, альтанок, дивовижними парковими композиціями. Оркестр, створений Г. С. Тарновським, мав у репертуарі твори світової музичної класики. Був тут і театр. Постійно гостювали, а то й довгий час жили тут видатні музики, співаки, майстри слова і пензля. Маєток поміщика Г. С. Тарновського був завжди людним. Видаючи себе за покровителя мистецв, Г. С. Тарновський весною та влітку часто приймав тут діячів культури: музикантів, письменників, художників. Чудовий парк Качанівки приваблював їх своєю красою, і тому тут бували ще раніше знайомі і друзі Шевченка: Л. Жемчужніков, О. Маркович, В. Забіла, М. Гоголь, М. Костомаров, М. Максимович і композитор М. Глінка. У перший приїзд до Качанівки, Шевченко немов перехожий у пустелі до прохолодного джерела, припав устами до краси рідного краю. Розкішний парк та ліси Качанівки були місцями хорошого відпочинку для Т. Г. Шевченка після шумливого Петербургу. Він любив відпочивати під старим дубом. Сучасники поета згадують про ці часи так: «там далеко, в глибині парку, серед струнких берізок стоїть одинокий віковічний дуб. Від величезних гілок його лягають на землю змієвидні тіні, тиша і прохолода кругом. А був час, тут лилися звуки пісні і звучала українська мова. У нічній тиші, освітленій місячним сяйвом, сиділи на траві навколо когось кілька чоловік і слухали його спів. Хто ж він, цей співець? Чия пісня ллється в душу і кого так уважно, з таким благовійним трепетом слухають? Це Тарас Григорович Шевченко. І його пісня прекрасна, і нема їй рівної на всій Україні. Великий поет любив уночі сидіти під цим дубом і збирати навколо себе друзів».
   Один з Тарновських, В. В. Тарновський (молодший), на спомин про перебування Т. Г. Шевченка в Качанівці біля згаданого дуба насипав високу могилу, що збереглася і до наших днів. На цьому місці у 1983 році був похований художник і близький друг Т. Г. Шевченка останніх років Григорій Чествахівський.
    Звичайно ж, не це було головним у житті Тараса Григоровича в Качанівці. Він привіз Тарновському картину «Катерина», ще ряд своїх робіт. І зрозуміло, обростав матеріалом для літературної і художницької праці, робив замальовки, начерки для майбутніх своїх картин. У Качанівці та довкола неї Тарас Григорович прожив з десяток днів. Дуже часто розмовляв він тут з поетом Віктором Забілою, з яким міцно подружив. Пригадаймо, що Шевченко передав йому через Г. С. Тарновського примірник «Гайдамаків». Звідси, очевидно, Шевченко їздив до Іржавця, щоб побачити уславлену і легендарну козацьку «чудотворну» ікону Іржавецької богоматері. Пізніше він напише вірш «Іржавець», згадає село в містерії «Великий льох», у повісті «Музикант». Є припущення, що саме цього разу їздив Шевченко в село Григорівку, завітав також у Батурин, Пальчики, де мав зустрічі і бесіди з великим українським бджолярем П. І. Прокоповичем. Старожили присеймівських сіл переповідають, що після побачення з Кобзарем Прокопович завів новий вулик, давши йому ймення Шевченка. Про перебування у Григорівці найкрасномовніше говорить сатиричний вірш «П. С.», написаний на Кос-Аралі у другій половині 1848 року і адресований поміщикові-кріпосникові Петру Скоропадському:
І досі нудно, як згадаю
Готический з часами дом;
Село обідране кругом;
І шапочку мужик знімає,
Як флаг побачить.
      Крім Качанівки, Т. Г. Шевченко бував тоді в Ічні, Парафіївці, Власівці, Петрушивці, Тростянці. На цей час припадає відвідання ним і Батурина, де змальовував руїни палацу Розумовського. Про події в Батурині поет розповідає в поемі-містерії «Великий льох» устами другої душі, а про саме місто Батурин, який займав важливий стратегічний пункт, був столицею Мазепи і 1708 році зруйнований царськими військами, розповідається у російській повісті «Близнецы».
    В кінці травня Т. Г. Шевченко їде до Києва. Здавалося б, Чернігівщина залишилася позаду, але не зовсім. У Києві Шевченко знайомиться з нашими земляками, які на все життя стануть його супутниками, побратимами: Пантелеймоном Кулішем, Михайлом Чалим, Олексієм Сенчило-Стефановським та іншими. «Серед цієї благодатної молоді, - писав Куліш, - з’явився Шевченко з голосним плачем своїм про нещасну долю земляцьку і заспівав перед юнаками:
Світе тихий, краю милий,
Моя Україно!
За що тебе сплюндровано,
За що, мамо, гинеш?
    Пісня ця була для неї воістину кличем воскреслої труби архангела. Якщо коли-небудь говорилось про те, що серце ожило, що очі спалахували, що над чолом людини засяяло полум’я, так це було тоді в Києві».
    Тарас Григорович на кілька днів заїздить до Кирилівки, зустрічається з рідними і повертається на Пирятинщину та Яготинщину, ближче до землі Чернігівської і 15 січня 1844 року (деякі дослідники вважають роков перебування в с. Линовиці -1843) приїжджає знову на Чернігівщину, в с. Линовицю (тепер Прилуцького району) до свого друга Якова де Бальмена, офіцера. З ним глибоко заприязнився поет. Рід його походив із Шотландії, предки Якова перебралися до Франції і, зрештою, опинилися на службі в російській армії. Ротмістром був на час зустрічі з Шевченком і Яків де Бальмен. Проте він не любив військового життя, мріяв про літературну працю. Він був любитель мистецтва, і це зблизило його з Шевченком. На той час де Бальмен почав переписувати збірник поезій Шевченка польсько-латинським шрифтом та разом з художником Башиловим ілюструвати його.
    Цей гарно переписаний і добре ілюстрований «Кобзар» був узятий жандармами в час арешту М. Костомарова і фігурував на допиті в справі Кирило-Мефодієвського товариства.
Погляди Якова де Бальмена імпонували Шевченкові. Він дуже поважав його, жартома називаючи Дибайлом. Ще й зараз в Линовиці зберігається камінь, на якому неодноразово відпочивав і розмовляв Шевченко з своїм другом. Його так і називають – «Шевченків камень».
Яків де Бальмен загинув на Кавказі в 1845 році. Ця подія глибоко вразила поета, і він пише чудову поему «Кавказ», у якій сміливо закликає кавказькі народи об’єднатися на боротьбу з царизмом. Значне місце в поемі відведено Якову де Бальмену, та і вся поема присвячена йому. Шевченко з теплими словами звертається до свого друга:
І тебе загнали, мій друже єдиний,
Мій Якове добрий! Не за Україну,
А за її ката довелось пролить
Кров добру, не чорну…
……………………………………
О дуже мій добрий! друже незабутній!
Живою душею в Україні витай;
Літай з козаками понад берегами,
Розриті могили в степу назирай.

середа, 17 травня 2023 р.

18 травня День вишиванки

     День вишиванки - поки ще не офіційне і відносно нове народне свято, покликане к сприянню єдності і культурного відродження всього багатонаціонального українського народу. Воно відзначається в третій четвер травня. В 2023 році День вишиванки припадає на 18 травня.
    Зараз, в умовах воєнного часу, в День вишиванки в Україні не проводяться марші та дефіле вишиванок, ярмарки, концерти чи інші масові заходи. Але долучитися до свята може будь-хто - потрібно просто надягти вишиванку або будь-який інший одяг з українською вишивкою.



РЕЖИМ ДОСТУПУ

четвер, 4 травня 2023 р.

Василь Григорович Нечепа

        Василь Григорович Нечепа – кобзарь-лірник, Народний артист України, лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка. Народився у Носівці (Чернігівщина).
 
  У культурі кожного народу є вершини, що засвідчують його славу серед досягнень інших народів. Отак створюються високі еталони національних культур і людства загалом.
  Відомо, що символіки, глибшої за українські писанки, не було в жодного народу Землі. Загальновизнано і те, що немає у світі пісні людянішої, і мелодійнішої за українську. У ній дивовижно гармонізуються чудова мелодія, глибокі почуття та думки. А пісні наші доносять до людей одвічні національні співаки – кобзарі, лірники, бандуристи. Найзначніший серед сучасних кобзарів-лірників наш земляк Василь Нечепа.
   Василь Григорович Нечепа, народний співак та музика України, народився 1950 року в Носівці – колишньому козацькому містечку на Чернігівщині. Найперші уроки отримав у своїй співучій родині, а трохи згодом – у місцевого таланта, народного скрипаля Олександра Сопіги. У юнацькі роки навчався в музичній школі й училищі Чернігова, де його найкращим учителем був заслужений артист України Л. Пашин. Надалі талант Василя Нечепи шліфували уроки Народного артиста України С. Козака, професора Київської консерваторії. А грі на кобзі й лірі навчався у майстра світової слави О. Корнієвського, який, своєю чергою, засвоїв таємниці кобзарського та лірницького мистецтва від славетного Терентія Пархоменка.

понеділок, 1 травня 2023 р.

Заньковецька Марія Костянтинівна

"Я щаслива, неймовірно щаслива, що своєю грою на сцені, своїми скромними силами української артистки сприяла пробудженню серед українського народу любові до рідного мистецтва, сприяла культурно-естетичному розвиткові рідного народу"
(Марія Заньковецька)

    У кожного народу є священні імена, які символізують його душу, його совість, духовність, талант, нарешті, визначають місце у світовій культурі і серед них - дороге нам ім'я видатної української актриси, театрального діяча Марії Костянтинівни Заньковецької (справжнє призвіще - Адасовська).
   Народилася Марія Заньковецька 4 серпня 1854 року в селі Заньки (тепер Ніжинського району Чернігівської області) у стародавній дворянській сім'ї, родовід якої бере початок у ХVII столітті.
   Батько Марії - Костянтин Костянтинович Адасовський - служив титулярним радником Ніжинського повітового суду. Музично обдарований від природи, він мав гарний баритон, добре грав на фортепіано, скрипці, гітарі. У своєму маєтку організував хор кріпаків, який славився співом під час храмових свят і відправ у сільській церкві. Свою пристрасть до музичного мистецтва батько передав доньці.
   Дівчині було 15 років, коли в неї виявили чудове меццо-сопрано. Удвох із батьком вони часто виконували старовинні пісні й романси під власний акопанемент.
   Марія спочатку навчалася в Ніжині, в училищі пані Шоу, а потім її віддали до Чернігівського приватного пансіону С. Ф. Осовської. Там минули її найкращі шкільні роки, про які Марія Костянтинівна згадувала завжди з любов’ю і вдячністю. Майбутню велику актрису виховували чудові педагоги. Серед них – Микола Андрійович Вербицький. Саме він помітив у дівчинці із Заньок іскру обдарованості, з його іменем пов’язаний перший виступ юної Марії на сцені.
   Марія любила співати українські народні пісні, імпровізувала вдома у Заньках, у Ніжині, в гостях у тітки Олександри в Чернігові. Вона мріяла про велику професійну сцену, хотіла стати актрисою. Марія сподівалася вчитися у театральній школі, але на заваді стали батьки. Давши своїм дітям, як на той час, "вільне" виховання, вони, втім, не були позбавлені забобонів і упереджень, що побутували у дворянському середовищі: вважали недопустимим появу їхньої доньки на театральних підмурках. Змушена підкоритися їхній волі, Марія повернулася у Заньки (1870).

четвер, 27 квітня 2023 р.

Георгій Феодосійович Вороний (1868–1908), український математик, професор Варшавського університету

   Георгій Феодосійович Вороний народився 28 (16) квітня1868 року в селі Журавка (нині – Прилуцький р-н Чернігівської обл.), закінчив гімназію в Прилуках, потім навчався в університеті (1885 - 1889), був залишений при університеті для підготовки магістерської дисертації. Після захисту дисертації (1894 р.) ─ призначений професором Варшавського університету. У 1897 р. захистив докторську дисертацію.
    Свої наукові праці Г. Ф.Вороний творив значною мірою в рідній Журавці, де проводив літні відпустки (він був людиною дуже пунктуальною і писав в рукописах, коли і де був зроблений цей допис). …Нині рукописи Г. Вороного, а це кілька зошитів його математичного щоденника, зберігаються в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. 
Вернадського.
   Георгій Вороний помер у Варшаві 20 (08) грудня 1908 р. 
Згідно із заповітом похований у Журавці.
   Повне зібрання наукових праць Георгія Вороного було видано у 1952-53 роках Інститутом математики АН України (з обширними коментарями його праць і архіву).
     Вороний працював, головним чином, в області теорії чисел -- у аналітичній теорії чисел, алгебраїчній теорії чисел, теорії функцій, в кожній з цих областей його внесок призвів до виникнення нового напрямку досліджень. Г. Вороний (разом з німецьким математиком Г. Мінковським) став одним з фундаторів нової науки – геометрії чисел. Усі ці науки чисто теоретичні, але математичні побудови Георгія Вороного 1907-1908 років, які зараз носять назву діаграми Вороного, починаючи з середини 1970-х років стали важливим елементом комп’ютерної графіки і зараз широко використовуються дослідниками самих різних галузей знань при вивченні проблем розпізнання образів, штучного інтелекту, фізики, астрономії, електроніки, хімічної інженерії, кристалографії, радіаційної фізики, хімії,, офтальмології і 
багатьох інших сучасних дослідженнях - від мікробіології до вивчення космосу.
    Перший отриманий Г. Вороним (ще в студентські роки) результат стосувався чисел Бернуллі ( надрукований у 1890 році) . Г. Вороному вдалося виявити фундаментальну властивість чисел Бернуллі, яка згодом отримала назву конгруенції Вороного, має чисельні модифікації т
а узагальнення, вивчення яких тривають і в наш час.

вівторок, 25 квітня 2023 р.

Дейша - Коцюбинська Віра Устимівна


Віра Устимівна Дейша (Коцюбинська) (1863-1921) – українська громадська діячка, засновниця першої української школи у Чернігові. Певний час керувала Чернігівською громадською бібліотекою  (нині ОУНБ ім. В. Г. Короленка). У 1893 році склала «Каталог книг для систематического  чтения». Дружина письменника М. М. Коцюбинського.

  Віра Устимівна Дейша-Коцюбиська належить до української інтелегенції, яка виступала як за національний розвиток українського народу, його соціальне звільнення, так і за право жінки бути активним учасником громадського руху.
  Віра Дейша народилась 22 вересня 1863 року в м. Ржеві, колишньої Тверської губернії. Походила з дворян, з роду Гортинських. Мати її по смерті чоловіка переїхала до Чернігова, де жив брат – Василь Степанович Гортинський, який зробив сестрі протекцію на дуже відповідальну посаду. Юлія Степанівна Дейша працювала начальницею Чернігівського єпархіального училища і виховувала самостійно трьох дітей.
   Віра закінчила Чернігівську гімназію і деякий час працювала в жіночому духовному училищі, де викладала французьку мову, математику та каліграфію. Потім, у 1885 році, вступила до Вищих жіночих Бестужівських курсів на фізико-математичний факультет, відділення природознавчих наук. На той час, уряд чинив перепони щодо вступу жінок до вищих навчальних закладів, продовжити навчання було не так уже і просто. Звичайно ж це призводило до того, що на курси потрапляли дівчата, які дійсно прагнули знань, не хотіли стояти осторонь суспільного життя і проблем тодішнього суспільства. Саме такою і була Віра Дейша. Свого часу зблизилась з активною молоддю, брала участь у нелегальних гуртках, які займалися вивченням і розповсюдженням забороненої літератури, спрямованої проти царсько-імперського режиму.

понеділок, 24 квітня 2023 р.

З історії чернігівської фотографії

      На жаль, історія чернігівської фотографічної справи ніколи не була предметом вивчення, і нам небагато відомо як про фотохудожників тих давніх часів, так і про їхнє творче надбання.
Можна припустити, що перші фотографи почали працювати в Чернігові ще у середині 60-х років 19 століття. Діяли у місті наприкінці 19 століття й інші фотомайстри. Відомі фотокартки виготовлені в ательє Франка Фрама у 1889-му та 1893 роках. Збереглися фотопортрети Кс.Ф. Шлегеля, які, безумовно, зроблені не пізніше середини 80-х років. Але, на жаль, невідомо де, коли і в який час працювали у Чернігові названі фотографи.
  Серед колись відомих, а тепер забутих мешканців Преображенської варто згадати Ксаверія Шлегеля, здається, першого чернігівського фотографа. Відставний військовий лікар, який розпочинав свою службу в Молдавії серед майбутніх декабристів, десь на початку 50-х років оселився в Чернігові, одружився з простою селянкою із села Рябці і відкрив у своїй квартирі на розі Мстиславської, що починалася тоді від Преображенської, фотографію. Чиновники, військові, купці, гімназисти охоче йшли сюди, називаючи всю оселю Ксаверія Францовича новим для того часу словом "ательє". Єдиним способом фотографування натоді була дагеротипія, винайдена французом Дагером: знімки робилися лише в сонячний день шляхом нанесення на скляний негатив світлочутливої речовини – колодію. Очевидно, Шлегель чудово освоїв винахід Дагера, оскільки його досвід вивчав для оприлюднення у спеціальних французьких журналах практик і теоретик фотосправи О.І.Покровський-Жоравко. У 1858-1859 роках він жив у Шлегеля і описав його фотолабораторію, що "была уставленная колбами, ретортами, склянками с разнородными жидкостями, с разбросанными книгами, весками, мерками и другими химическими рабочими инструментами". Саме в ті роки київський фотопідприємець І. Чехович запросив Шлегеля до виготовлення фотокарток для серії "Светописная Русь". Так з'явилися перші фотокартки Чернігова з його головними архітектурними пам'ятками, які сьогодні є особливими раритетами для колекціонерів. Наприкінці свого життя Шлегель відійшов від фотографії і в "Пам'ятній книзі Чернігівської губернії на 1876 рік" вже значиться як завідувач аптеки, провізор. Проте, як провізор Ксаверій Шлегель теж не пас задніх — його аптека довгий час була найкращою у місті, не поступаючись навіть новому закладу Маркельса. Зрештою старий маестро відійшов від справ повністю, поринувши у тиху безтурботну старість… І ось, настала його черга побути по той бік фотокамери — саме так і з'явилася ця світлина, створена представником вже нового покоління чернігівських фотомайстрів, чехом Йожефом Марром у 1880-х роках.