.

пʼятниця, 28 жовтня 2022 р.

28 жовтня 2022 р. – 150 років тому в с. Волосківці Менського р-ну народився Терентій Макарович Пархоменко (1872–1911) – відомий кобзар. Похований у рідному селі

   На межі ХІХ-ХХ ст. особа сліпого бандуриста Терентія (Терешка) Макаровича Пархоменка є досить помітною і неординарною: кому ще з українських кобзарів і лірників доводилося виступати в оперному театрі або на загальнодержавному науковому форумі; отримувати допомогу від професійних композиторів у підборі музики. За ступенем виявленої цікавості до професійної діяльності і репертуару Т. М. Пархоменка в науковому світі свого часу, можна порівняти хіба що з проявами інтересу до постаті Остапа Вересая.

   Терентій (Терешко) Макарович Пархоменко – український кобзар, відома особистість із чернігівського Полісся, навчався в кобзаря Андрія Гайденка. Народився 28 жовтня 1872 р. в с. Волосківці Менського р-ну.
   Терентій Пархоменко був талановитим бандуристом, майстром своєї справи. Знав вісім дум, історичні пісні про Морозенка, про Саву Чалого, двадцять вісім духовних віршів і псальмів, кілька типових для кобзарського репертуару сатиричних пісень "Хома і Ярема", "Дворянка", "Міщанка", "Теща", "Щиглове весілля", танці "Козачок", "Дудочка", "Тетяна". Він мав високий голос, виразно фразував свій спів під супровід бандури. За наявним описом, його бандура мала 6 металевих обтягнутих басів на грифі й 14 приструнків на корпусі. Грав так званим чернігівським способом, який полягає на використанні лівої руки винятково для гри на бунтах (на басах), бандура міститься між колінами сторч до тулуба, права рука грає винятково на приструнках, до того ж використовують переважно два пальці – вказівний та середній.
   Цікавим є факт, що після візиту до Ніжина Т. М.Пархоменко виходить за межі своєї, узгодженої з цеховим "гуртом", території професійної діяльності і дедалі більше набуває відомості (власне – виступає з концертами) в культурних центрах Лівобережної України. Протягом наступного року він побував у Глухові, Чернігові, Ніжині, Києві, Харкові.Завів дуже корисні для себе знайомства: в Глухові спілкувався з О. Н. Малинкою, у Харкові – з Г. М. Хоткевичем, в Києві – з М. В. Лисенком, котрі вивчали його репертуар, манеру виконання і у котрих сам бандурист "багато чому навчився".
   Основні етнографічні досліди над репертуаром і творчістю Т. М. Пархоменка були проведені в лютому 1904 р., коли бандурист певний час гостював у М. Н. Сперанського, котрий, відтак, отримав можливість "основательнее ... с ним познакомиться". Цього разу ніжинському професорові за допомоги чотирьох студентів НІФІ вдалося, наскільки це було можливим, зафіксувати текст і ноти всього репертуару Т. М. Пархоменка, записати зі слів бандуриста його ж біографію, особливості його виконавської манери, описати його музичний інструмент і прийоми гри на ньому; а також записати інформацію про соціальний склад, устрій, традиції й обрядовість співочого цеху на території Чернігівської губернії. Усе це дало можливість того ж року Михайлові Несторовичу оформити зібраний матеріал в узагальнюючу наукову працю.
   Співець грав також і на ліру. Пархоменко, за його ж власним зізнанням, не цурався друкованої літератури. Наприклад, "Невольницький плач", "Федір Безродний", "Козак Голота", "Смерть Богдана Хмельницького", "Дума про сестру й брата" він перейняв із видання Б. Грінченка "Думи кобзарські", (Чернігів, 1887). До тексту кобзар ставився вільно. Дозволяючи собі деякі зміни, відзначав, що "всякий співає по своєму норову". 
    Мистецтво Т. Пархоменка мало велике значення для подальшого розвитку гри на бандурі в Україні. Він мав чимало послідовників. Зокрема, колишній його поводир В. Потапенко (1888-1934) згодом став концертним кобзарем, організатором та керівником однієї з кобзарських шкіл Києва.
    Під час останнього концерту, який відбувся взимку 1910 р. в Умані, за виконання бунтарської пісні кобзаря побили жандарми, що врешті-решт призвело до його смерті.
   Помер Терентій Пархоменко 23 березня 1910 р. в с. Волосківцях (нині Чернігівська область).

 РАДИМО ПРОЧИТАТИ:

Зозуля  С. Участь кобзаря Т. М. Пархоменка в культурно-мистецькому житті Ніжина початку ХХ ст. / Сергій Зозуля // Ніжинська старовина. – 2006. – Вип. 2(5). – С. 110-113.

 

Кобзарі Михайло Кравченко, Терешко Пархоменко і Петро Древченко


30 жовтня 2022 р. – 140 років тому народився Михайло Львович Бойчук (1882–1937) – художник-монументаліст і реставратор, засновник школи художників-бойчукістів в українському мистецтві 1920-х рр., представник Розстріляного відродження. У 1912 р. реставрував іконостас Трьохсвятительської церкви в с. Лемеші Козелецького р-ну, у 1924 р. проводив реставраційні роботи в Успенському соборі Єлецького монастиря Чернігова

   Михайло Бойчук народився 30 жовтня 1882 р.в селі Романівка на заході України. Незважаючи на селянське походження, зумів отримати художню освіту у Львові, Мюнхені і Парижі Він – художник світового рівня, основоположник українського монументального мистецтва, заснованого на національних традиціях. Один із фундаторів та професор Української державної академії мистецтв у 1917 році, при якій заснував художню школу монументального мистецтва. Об’єднав талановитих малярів-монументалістів, які сформували школу бойчукістів. Михайло Бойчук отримав європейську освіту, опановуючи малярство у Відні, Кракові, Мюнхені, Парижі.
   Його творчість просякнута прагненням відродити мистецьку традицію на основі візантійського фрескового живопису та традиціях Давньої Русі. Він ілюстрував книги, провадив реставраційні роботи у Львові, в усипальниці родини Розумовських і давнього іконостасу в їхній церкві у Лемешах (на Чернігівщині), відновлював фрески Софійського собору в Києві та Успенського в Чернігові, створював нові фрескові ансамблі. Працював над художнім оформленням вистав Леся Курбаса. Разом з учнями здійснив розписи Луцьких казарм у Києві.
   З 1924 року він професор Київського художнього інституту. Михайло Бойчук узяв участь у монументальній пропаганді, очолив перші державні майстерні. У листопаді 1926 травні 1927 рр. Бойчук разом із дружиною Софією Налепинською-Бойчук, учнями Іваном Падалкою та Василем Седляром мали творчу подорож до Німеччини, Франції, Італії. Поїздка за кордон стала однією з формальних підстав для їхнього арешту та звинувачення у "шпигунстві" й участі в "контрреволюційній організації".
   13 липня 1937 року Михайла Бойчука розстріляли у Києві. Через декілька місяців потому така ж доля спіткала його дружину. Майже усі його учні були репресовані. Більшість робіт знищено, навіть спалено ескізи.

ЦІКАВІ ФАКТИ З ЖИТТЯ МИХАЙЛА БОЙЧУКА:

1. Малювати почав рано, його талант помітили у школі. Вчитель Михайла подав до газет оголошення про те, що молодий хлопець потребує кваліфікованого вчителя-живописця. На це оголошення відгукнувся відомий на той час український художник Юліан Панькевич. Він забрав 16-річного Михайла до Львова, де влаштував на навчання до своєї студії. Згодом Наукове товариство ім. Шевченка і предстоятель УГКЦ Андрей Шептицький надали Бойчукові фінансову підтримку, яка дала змогу отримати освіту у Віденській і Краківській академіях мистецтв;

2. М. Бойчук свідомо відмовлявся від участі у виставках, оскільки не бачив у цьому потреби;

3. Творчість українського митця порівнюють з мексиканцем Дієго Ріверою;

4. В учні художник брав собі майже переважно сільських парубків і дівчат, іще не "заражених" академічною освітою та міськими впливами;

5. Після його страти всі його роботи знищували, розписи стін покривали штукатуркою. До нашого часу збереглися переважно копії, ескізи, підготовчі начерки;

6. У 2000 році Київський інститут декоративно-прикладного мистецтва й дизайну було названо іменем М. Бойчука.
 РАДИМО ПРОЧИТАТИ:

Бойчук, Михайло Львович.  М. Бойчук : [альб. репрод.] / [вступ. ст. О. Сліпка-Москальцева].  – Харків : Рух, 1930. –  51, [15] с. : іл., портр. – (Українське малярство). – Текст укр., нім. – На обкл. назва: Михайло Бойчук.

Кравченко Я. О. Школа Михайла Бойчука : тридцять сім імен : [для мистецтвознавців, істориків культури, педагогів і студ. мистецьких навч. закл., а також для всіх, хто цікавиться укр. образотвор. мистец. XX ст.] / Ярослав Кравченко ; [пер. англ. О. Молчко] ; Львів. нац. акад. мистец., Каф. історії та теорії мистец. – Київ : Майстерня кн. : Оранта, 2010. – 399 с. : іл., портр.

Михайло Бойчук та його школа монументального мистецтва : [альбом / Нац. худож. музей України, Нац. акад. мистецтв України, Фонд сприяння розвитку Нац. худож. музею України ; вступ. слово: А. Мельник ; вступ: М. Шкандрій ; авт. тексту і кат.: Л. Ковальська, Н. Присталенко ; фот.: Е. Мейєр, Ш. Спенс]. – Хмельницький : Галерея, 2010. – 281 с. : іл., репрод., портр. – Бібліогр.: с. 273–279 та наприкінці ст.

Соколюк Л. Д. Михайло Бойчук та його концепція розвитку українського мистецтва (перша третина XX ст.) : автореф. дис… д-ра мистецтвознав. : 17.00.05 / НАН України. Ін-т мистецтвознав., фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАН України. – Київ, 2004. – 35 с.


Михайло Бойчук. Пророк Ілля. Для "Дяківської бурси" у Львові. Орієнтовно 1911 або 1912 рік.  Дерево. Темпера.