.

понеділок, 23 травня 2022 р.

Євген Оскарович Патон (1870 -1953) - український вчений у галузі зварювальних процесів і мостобудування

   Ім'я Є. Патона нерозривно пов'язане з розвитком науки не тільки України, а й усього світу,
внесок цієї людини в розбудову держави та взагалі в життя й інфраструктуру країни неможливо переоцінити. Його робота й наукові досягнення стали прикладом того, як знання і талант однієї людини можуть змінити, без перебільшення, хід історії.
   Євген Оскарович Патон народився 5 березня 1870 р. у Ніцці у  дворянській сім'ї російського консула.  Дитинство майбутнього вченого пройшло в колі аристократичних родин, він займався з найкращими педагогами та отримав грунтовну домашню освіту. Уже в дитинстві Євген виявив схильність до точних наук. І хоча в той
 час майже всі юнаки зі знатних родин планували військову кар'єру, а старші брати Євгена вже навчалися в Петербурзькому пажеському корпусі, хлопець вирішив здобувати саме технічну освіту. У дванадцять років Євген продовжив навчання в реальній гімназії м. Штутґарт, після закінчення якої
 вступив до Дрезденського політехнічного інституту на інженерне відділення. Цей навчальний заклад був відомий мостобудівною школою, а його професорів, зокрема В. Френкеля та Г. Цойнера, вважали найкращими спеціалістами світового рівня. Здібного студента дуже скоро помітили викладачі і вже на третьому курсі Є. Патон іноді підміняв їх на заняттях. Він був
улюбленим учнем професора В. Френкеля, який задовго до закінчення навчання пропонував Євгенові посаду асистента в інституті.
    У 1891 р. Є. Патон був змушений перервати навчання і відслужити в армії як підданий Російської імперії. Так він опинився в Києві. Саме служба вплинула на рішення юнака після закінчення інституту працювати на бать­ківщині. Повернувшись у Дрезден, Євген успішно завершив навчання в 1894 р. та навіть отримав стипендію Платона - престижну нагороду, якою дуже рідко відзначали іноземців. Деякий час працював асистентом на кафедрі мостобудування у професора В. Френкеля та одночасно інженером у технічному відділі Дрезденського залізничного вузла, де займався реконст­рукцією головного залізничного вокзалу. У 1895 р. Євген обійняв посаду інженера на відомому мостобудівному заводі "Гутехофиунгсхютте", пра­цювати на якому мали за честь і відоміші та досвідченіші фахівці. Незва­жаючи на блискучу кар'єру та перспективи в Німеччині, Є. Патон прагнув працювати на батьківщині, але без

субота, 21 травня 2022 р.

Міста і села України. Втрати військового часу: Чернігівська область

 

 

РЕЖИМ ДОСТУПУ  

  

   Національна історична бібліотека України розпочала новий проєкт "Міста і села України. Втрати військового часу". Мета проєкту оперативне відображення інформації про зруйновані або пошкоджені об’єкти культурної спадщини в різних регіонах України. Перелік об’єктів визначається на основі інформаційного ресурсу Міністерства культури та інформаційної політики "Зафіксовані воєнні злочини", оскільки там зазначені лише ті пам’ятки культурної спадщини, які пройшли верифікацію. Проєкт буде складатися з циклу бібліографічних списків, присвячених окремому регіону. Кожен бібліографічний список містить бібліографічну та вебліографічну інформацію про населені пункти та об’єкти культурної спадщини на основі інформаційних ресурсів НІБУ та актуальних публікацій у мережевих ресурсах. Цей випуск присвячений Чернігівській області, надалі він може доповнюватися, оскільки кількість пам’яток, що зазнали руйнувань чи пошкоджень остаточно визначити поки що неможливо. 

Михайло Іванович Туган-Барановський

      Долі багатьох українських учених схожі між собою: їхню творчість знають на чужині й мало знають, а то й зовсім не знають на батьківщині. Підтвердження цьому ім'я українського вченого-економіста, громадського і політичного діяча, одного із засновників Національної академії наук України Михайла Івановича Тугана-Барановського. В УРЕ про нього читаємо, що був він "російським і українським буржуазним економістом.., одним із представників легального марксизму... Це він перекручував і намагався спростувати марксистську теорію відтворення і криз, теорію класової боротьби, виступив проти трудової теорії вартості і додаткової вартості" Такого "поцінування" цілком було достатньо, аби ім'я одного з   дванадцяти перших академіків ВУАН не згадувати взагалі ніде. Навіть у книзі "Академія наук Української РСР. 1919—1969" (вид-во "Наукова думка",1969). Радянські автори, цитуючи полемічні писання Леніна проти теорій М.І.Тугана-Барановського, називали його "буржуазним економістом" і "активним діячем контрреволюції на Україні". Натомість у виданнях закордонних (та вже й у сьогоднішніх в Україні) Туган-Барановський визначний економіст, один із найкращих знавців кон'юнктурних економічних циклів, автор численних праць про теорію вартості, розподілу суспільного доходу, історію господарського розвитку та кооперативних основ господарської діяльності, "фундатор теорії економічної кон'юнктури" і "економіст світового рівня". На щастя, наші сучасники збагнули велич цієї постаті й намагаються віддати вченому належну шану. Доктор економічних наук С.Злупко пише про Тугана-Барановського, що його економічні теорії зробили помітний слід майже в усіх сферах діяльності людини.

пʼятниця, 20 травня 2022 р.

Внесок Лесі Українки в розвиток української літератури

     Великий митець належить не тільки своїй епосі. Художні образи, ідеї переживають автора і стають надбанням поколінь, цілих народів, які кожного разу прочитують їх по-своєму, з точки зору свого часу, його завдань і потреб, щоразу відкривають нові пласти закладених там думок, почуттів, проблем. До митців, що пережили свій час і їхні твори збагатили скарбницю духовної культури, належить Леся Українка. ЇЇ творчість стала однією з вершин художньої свідомості українського народу в його історичному поступі і водночас видатним явищем світової літератури, адже приховує в собі невичерпні джерела високих людських ідеалів добра і справедливості, сповнена пафосу революційного оновлення світу, гуманізму, свободи і братерства народів.
    Ім’я поетеси овіяне особливою всенародною любов’ю. Сама постать Лесі Українки як людська особистість має колосальну притягальну силу, якусь магічну привабливість. Це була людина виняткової мужності і принциповості, духовної краси і мистецького обдарування. Великий поет України і жінка з трагічною долею, вона ввійшла у свідомість поколінь як символ незламності і боротьби. До когорти сильних духом її прилучив здійснений нею життєвий і творчий подвиг.
    З не такої вже й далекої минувшини, проте вже мовби крізь серпанок легендарності, проступає до нас образ поетеси, образ ніжний і чистий. Майже ніколи – веселий, частіше – в задумі чи смутку. Долинув звідти в крихких уламках навіть живий голос її, випадково збережений у пробному записі її фонографа. Рано обірвалася її пісня, її щиросердний спів. Відстань безжально коротка лягла від першого ранку, що зарожевів край неба маленькій Лесі посеред мальовничої природи українського Полісся, і до того останнього сонця, що відпалало їй сухим вогнем в далекім гірськім Сурамі.

четвер, 19 травня 2022 р.

19 травня 2022 року в Україні – День вишиванки. Це особлива подія для українського народу

       Вітаємо з Днем вишиванки! Бажаємо щастя і міцного здоров'я! Нехай рідна земля вас захищає, охороняє від усіх бід і неприємностей, а головне – надає сил, натхнення на нові досягнення. Бажаю вам завжди залишатися сильними, міцними і чудовими!

 День вишиванки. Це великий день,

Бо люди згадують сім'ю, родину.

Як шила мати і вела пісень,

Сорочку гарну вишивала сину.

Лягав собі узор на полотні,

А мати шила і думки вплітала.

Так долю вишивала день при дні,

Щоб добра доля сина не минала.

В тих вишиванках думи і пісні,

Про щастя мрії, туга за синами,

Тривога вічна, гарні дні ясні,

До Бога звернення – молитва мами.


середа, 18 травня 2022 р.

Заньковецька Марія Костянтинівна

"Я щаслива, неймовірно щаслива, що своєю грою на сцені, своїми скромними силами української артистки сприяла пробудженню серед українського народу любові до рідного мистецтва, сприяла культурно-естетичному розвиткові рідного народу"
(Марія Заньковецька)

    У кожного народу є священні імена, які символізують його душу, його совість, духовність, талант, нарешті, визначають місце у світовій культурі і серед них - дороге нам ім'я видатної української актриси, театрального діяча Марії Костянтинівни Заньковецької (справжнє призвіще - Адасовська).
   Народилася Марія Заньковецька 4 серпня 1854 року в селі Заньки (тепер Ніжинського району Чернігівської області) у стародавній дворянській сім'ї, родовід якої бере початок у ХVII столітті.
   Батько Марії - Костянтин Костянтинович Адасовський - служив титулярним радником Ніжинського повітового суду. Музично обдарований від природи, він мав гарний баритон, добре грав на фортепіано, скрипці, гітарі. У своєму маєтку організував хор кріпаків, який славився співом під час храмових свят і відправ у сільській церкві. Свою пристрасть до музичного мистецтва батько передав доньці.
   Дівчині було 15 років, коли в неї виявили чудове меццо-сопрано. Удвох із батьком вони часто виконували старовинні пісні й романси під власний акопанемент.
   Марія спочатку навчалася в Ніжині, в училищі пані Шоу, а потім її віддали до Чернігівського приватного пансіону С. Ф. Осовської. Там минули її найкращі шкільні роки, про які Марія Костянтинівна згадувала завжди з любов’ю і вдячністю. Майбутню велику актрису виховували чудові педагоги. Серед них – Микола Андрійович Вербицький. Саме він помітив у дівчинці із Заньок іскру обдарованості, з його іменем пов’язаний перший виступ юної Марії на сцені.
   Марія любила співати українські народні пісні, імпровізувала вдома у Заньках, у Ніжині, в гостях у тітки Олександри в Чернігові. Вона мріяла про велику професійну сцену, хотіла стати актрисою. Марія сподівалася вчитися у театральній школі, але на заваді стали батьки. Давши своїм дітям, як на той час, "вільне" виховання, вони, втім, не були позбавлені забобонів і упереджень, що побутували у дворянському середовищі: вважали недопустимим появу їхньої доньки на театральних підмурках. Змушена підкоритися їхній волі, Марія повернулася у Заньки (1870).

вівторок, 17 травня 2022 р.

17 травня – 125 років від дня народження Костянтина Миколайовича Єлеви (1897 – 1950), українського художника

        Костянтиин Миколайович Єлева (17 травня 1897, Київ –19 листопада 1950, там же) – український маляр і графік, вчитель мистецтва. Учень Михайла Бойчука.
  Закінчив Українську Академію мистецтв (Київ, 1922; майстерня М. Бойчука). Працював 1919–26 переважно як художник театру; від 1927 – у Київському художньому інституті: 1944–50 – професор кафедри рисунка; водночас – викладач рисунка Інституту аспірантури Академії архітектури. У 1920-і рр. створював агітаційні плакати, виконував художнє оформлення будинків державних і громадських установ. Під час Другої світової війни брав участь у "Вікнах ТАРС", працював над політичними плакатами, сатиричною графікою. Учасник мистецьких виставок від 1917. Персональні виставки – у Києві (1940, 1945, 1955 – посмертна, 2008 – ретроспективна). Основні жанри – агітаційний плакат, пейзаж, портрет. Графічні роботи вирізняються конструктивністю. Манера Єлева позначена прагненням досягнути максимального лаконізму у вираженні реалістичності художньої форми. Портрети відзначаються точністю зображуваних моделей, виразністю розкриття їх внутрішніх станів, характерів. У ліричних мотивах природи майстерно передавав своєрідність архітектурних пам'яток національного зодчества. Оформляв вистави, зокрема "Гайдамаки" за Т. Шевченком, "Зелений папуга" А. Шніцлера (обидві – 1920), "Блакитний принц" (1923), Одес. укр. драм. театрі. 
  Окремі роботи зберігаються в Національному музеї у Львові. 
  Помер 19 листопада 1950 року. Похований в Києві на Лук'янівському цвинтарі. 
Література:
Вистака малюнків Костянтина Миколайлвича Єлеви : каталог. – Київ, 1955.
Лопухов О. Слово про видатного митця-педагога Костянтина Єлеву // Дослідницькі та науково-методичні праці: Зб. наук. пр. Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури. — Київ, 2009. – Вип. 16. – С. 69 – 77. 
Мистецтво України: Біографічний довідник.– Київ, 1997. – С. 234.
 
 
Біля Канева (1947) Полотно, олія

 
Канівский мотив. Полотно, олія