З історії чернігівської фотографії

      На жаль, історія чернігівської фотографічної справи ніколи не була предметом вивчення, і нам небагато відомо як про фотохудожників тих давніх часів, так і про їхнє творче надбання.

Можна припустити, що перші фотографи почали працювати в Чернігові ще у середині 60-х років 19 століття. Діяли у місті наприкінці 19 століття й інші фотомайстри. Відомі фотокартки виготовлені в ательє Франка Фрама у 1889-му та 1893 роках. Збереглися фотопортрети Кс.Ф. Шлегеля, які, безумовно, зроблені не пізніше середини 80-х років. Але, на жаль, невідомо де, коли і в який час працювали у Чернігові названі фотографи.

  Серед колись відомих, а тепер забутих мешканців Преображенської варто згадати Ксаверія Шлегеля, здається, першого чернігівського фотографа. Відставний військовий лікар, який розпочинав свою службу в Молдавії серед майбутніх декабристів, десь на початку 50-х років оселився в Чернігові, одружився з простою селянкою із села Рябці і відкрив у своїй квартирі на розі Мстиславської, що починалася тоді від Преображенської, фотографію. Чиновники, військові, купці, гімназисти охоче йшли сюди, називаючи всю оселю Ксаверія Францовича новим для того часу словом "ательє". Єдиним способом фотографування натоді була дагеротипія, винайдена французом Дагером: знімки робилися лише в сонячний день шляхом нанесення на скляний негатив світлочутливої речовини – колодію. Очевидно, Шлегель чудово освоїв винахід Дагера, оскільки його досвід вивчав для оприлюднення у спеціальних французьких журналах практик і теоретик фотосправи О.І.Покровський-Жоравко. У 1858-1859 роках він жив у Шлегеля і описав його фотолабораторію, що "была уставленная колбами, ретортами, склянками с разнородными жидкостями, с разбросанными книгами, весками, мерками и другими химическими рабочими инструментами". Саме в ті роки київський фотопідприємець І. Чехович запросив Шлегеля до виготовлення фотокарток для серії "Светописная Русь". Так з'явилися перші фотокартки Чернігова з його головними архітектурними пам'ятками, які сьогодні є особливими раритетами для колекціонерів. Наприкінці свого життя Шлегель відійшов від фотографії і в "Пам'ятній книзі Чернігівської губернії на 1876 рік" вже значиться як завідувач аптеки, провізор. Проте, як провізор Ксаверій Шлегель теж не пас задніх — його аптека довгий час була найкращою у місті, не поступаючись навіть новому закладу Маркельса. Зрештою старий маестро відійшов від справ повністю, поринувши у тиху безтурботну старість… І ось, настала його черга побути по той бік фотокамери — саме так і з'явилася ця світлина, створена представником вже нового покоління чернігівських фотомайстрів, чехом Йожефом Марром у 1880-х роках.

Втрачені пам’ятки Чернігівщини. Палац у Стольному (Менщина)

     Село Стольне Менського району. Палац князя О. Безбородька, збудований у 1790-х роках, знищений на початку 1920-х років. Мурований палац Олександра Безбородька, якому Стольненський маєток перейшов від батька, генерального судді Андрія Безбородька, запроектував великий зодчий Джакомо Кваренгі в 1780-1790-х роках.
    Відомо, що він виконав два варіанти проекту. Обидва – на основі палладіанської схеми, коли курдонер формується тільки палацовим корпусом з бічними раменами служб, які двома дугами охоплюють парадний двір. За цією ж композиційною схемою Дж.Кваренгі пізніше запроектував знаменитий палац графа Завадовського в Ляличах (не зберігся). Обидва варіанти проекту передбачали зведення прямокутного в плані двоповерхового центрального корпусу з шестиколонним портиком коринфського ордера на фасаді. Прилеглі обабіч дугоподібні бічні крила в одному варіанті були одноповерховими, з колонадами іонічного ордера, а в другому – двоповерховими.

15 жовтня 2022 р. – 90 років від дня утворення (1932) Чернігівської області

   Чернігівщина... Земля легенд і цікавої, багатої подіями історії, джерело творчого натхнення для багатьох генерацій талантів і рукотворних чудес, створених її працьовитими жителями.
   У сучасних кордонах Чернігівська область утворена в 1932 році. Розташована у північній частині України. За площею – 31,9 тис.кв.км. – одна з найбільших областей України, займає 5% її території. Населення – 1206,8 тис.чол.

 РАДИМО ПРОЧИТАТИ:

Демченко Т. Утворення Чернігівської області та голод 1932 – 1933 років / Тамара Демченко // Історія адміністративно-територіального устрою Чернігово-Сіверщини : матеріали наук.-практ. конф. / за ред.: С. А. Леп’явка, В.М. Бойка. – Ніжин:  Аспект-Поліграф, 2007. –  С. 126-130.–РЕЖИМ ДОСТУПУ

Музична діяльність чернігівської "Просвіти" (поч. ХХ ст.).

   

   На Чернігівщині поч. ХХ ст. ознаменований суттєвими змінами майже в усіх сферах суспільного життя.Культурні процеси регіону набували загальних мистецько-творчих рис та тенденцій, притаманних тогочасній український соціокультурній картині. На той час гостро постала потреба у створенні культурно-просвітницьких товариств, які б активно сприяли розвитку української національної художньої культури. Одним із найперших осередків які, розпочали свою діяльність в обумовлений період, стало товариство "Просвіта". Які конкретні завдання ставили перед собою члени товариства? Для подальшого ретельного аналізу діяльності спробуємо окреслити головні етапи, тенденції та чинники, що спонукали й стали першопоштовхом до створення цього товариства на Чернігівщині.
   По-перше, політичні реформи кін. ХІХ внесли глибинні зміни в розвиток суспільного життя. Цей період був обумовлений активізацією національного руху в регіоні, що визначався специфікою культурно-історичних процесів. За висловом О.Лисенка, "... на тоді Чернігів був чи не другим за своїм значенням центром української культури" з високою художньою активністю, розмаїттям історичних культурно- мистецьких фактів, які вичерпно відбивали характер духовно-художніх перетворень.
   По-друге, створення товариства "Просвіта" базувалося на міцному культурному ґрунті, який було закладено в минулі роки. Уособленням національних проявів у царині мистецтва й культури стала організація громадсько-культурних об’єднань, музично-драматичних і літературних товариств та осередків, за допомогою яких значно розширювалися межі культурно-просвітницької діяльності.
   Найперші повідомлення стосовно заснування "Просвіти" в Чернігові відносяться до 1906 р. Вже на початку липня 1906 р. було підготовлено статут майбутнього товариства, проте лише в листопаді ініціаторам руху вдалося домогтися його офіційного затвердження а також дозволу на відкриття.
   26 грудня 1906 р. відбулися установчі збори новоствореного товариства, на яких головуючим одностайно було обрано Михайла Коцюбинського. Слід відмітити, що родина Коцюбинських займала належне місце в історії створення та діяльності товариства. Рідна сестра М.Коцюбинського входила до складу активного членства "Просвіти". Віра Устимівна, дружина письменника, обіймаючи посаду скарбника, жваво підключалася до роботи з виховання національної свідомості у пересічного громадянства та молоді краю.

Рекомендуємо прочитати : Ляшенко Т. В. До історії музичної діяльності чернігівської "Просвіти" (поч. ХХ ст.) / Т. В. Ляшенко // Література та культура Полісся. - 2008. – Вип. 44. – С. 284-291. – РЕЖИМ ДОСТУПУ

 

Вбрання ХVІІІ століття у збірці Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського

   Чернігівський історичний музей має велику колекцію одягу ХVІІІ–ХХ ст. Вбрання козацької старшини ХVІІІ ст. репрезентують 59 музейних предметів.
   Надзвичайно популярними у середовищі козацької старшини були кунтуші. Так, у посагу доньки іваницького сотника Павла Миницького Меланії налічувалося вісім кунтушів; серед пожитків Павла Полуботка – двадцять один жіночий кунтуш; дружини його синів Андрія та Якова мали дванадцять: більшість – підбиті хутром соболя, білки, куниці, легкі – тканинами. Як свідчать джерела, жіночі і чоловічі кунтуші були схожими за кроєм.
   Більшість жіночих кунтушів, зображення яких подані в літературі6, схожі на той, що належав доньці гетьмана Д. Апостола. Він пошитий, ймовірно, для особливо урочистих виходів, оскільки крій вказує на те, що одягали його на сукню європейського типу, з фіжмами.

   Поясне жіноче українське вбрання ХVІІІ ст. в колекції представлене плахтами та спідницею. Плахти носили і прості жінки, і представниці козацької старшини, у котрих вони були ткані шовковими нитками. Ймовірно, плахти мали вовняну основу, а шовками натикався тільки орнамент, як це бачимо на фрагменті з колекції В.В. Тарновського: синя вовняна тканина розкреслена потрійними тоненькими смугами на картки, заповнені ромбами, ромбами з відростками, трикутниками, виконаними шовком гірчичного кольору, окремі мотиви – білого. Датувати її дуже важко через відсутність аналогів. Виходячи з того, що у другій половині ХVІІІ ст. українська шляхта користувалася європейським костюмом, а селянки навряд чи ткали плахти шовком, вважаємо можливим датувати її серединою ХVІІІ ст., як і вишиту плахту з такої самої синьої вовняної тканини. Все поле цієї унікальної речі вкрите ромбами з розетками на чотирьох сторонах, квадратами на стиках та деревоподібними мотивами в центрі: композиція нагадує вишивку на народних сорочках ХІХ ст., тільки виконану не білою заполоччю, а зеленим, коричнево-червоним, жовтим, блакитним, білим шовками.

 За матеріалами: Зайченко  В. Вбрання ХVІІІ століття у збірці Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського / В. Зайченко // Скарбниця української культури : збірник наукових праць. – Вип.10 / Чернігівський історичний музей імені В.В. Тарновського, Чернігівське відділення Інституту української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України ; редколегія: О.Б. Коваленко (голова) та ін. – Чернігів, 2007–2008.– С. 41-47. – РЕЖИМ ДОСТУПУ 

РЕКОМЕНДУЄМО ПРОЧИТАТИ:

Зайченко В. В. Вишивка козацької старшини XVII-XVIII століть : з колекції Чернігів. іст. музею ім. В. В. Тарновського / Віра Зайченко ; [фото: В. Вермієнко, Є. Шпилевський]. – Київ : Родовід, 2015. – 107 с. : іл. – (Мала серія української вишивки).

Чернігівські княгині і князівни на сторінках Київського літопису ХІІ ст. і Любецького Синодика

    Сучасні дослідники все частіше звертаються до гендерних аспектів як історії нашої держави в цілому, так і регіонального історіописання зокрема. Такий дослідницький інтерес не випадковий. Він у першу чергу пов’язаний із тим, що історію "творили" і "писали" в переважній більшості чоловіки. Тому історичний дискурс можна назвати "чоловічим". З одного боку, історії всесвітня та й Київської Русі загалом уявляються із "чоловічим обличчям". З іншого ж, відоме й численне жіноцтво, котре теж залишило помітний слід в історичному процесі. Однак, за рідкісними винятками, майже зовсім невідомими широкому загалові є імена та долі жінок, що супроводжували на життєвому шляху своїх чоловіків і, так чи інакше, увійшли до вітчизняної історії. У літописах їм приділена значно менша увага, ніж князям.

   На жаль, на сторінки літописів потрапили лапідарні згадки про незначну кількість княгинь і князівен, особливо місцевих, чернігівських. Тому для їхньої ідентифікації були залучені не лише літописні пам’ятки, але й Любецький Синодик (пом’янник чернігівських князів і їхніх княгинь).
   Дуже цікавим є дослідження Ірини Чугаєвої "Чернігівські княгині і князівни на сторінках Київського літопису ХІІ ст.і Любецького синодика: порівняльна характеристика". У статті підраховано чернігівських княгинь і князівен, згаданих у Київському літописі ХІІ ст. та Любецькому Синодику в ХІ – середині ХІІІ ст., а також здійснена спроба їхньої ідентифікації. На основі порівняння частотності та контексту згадувань княгинь і князівен взагалі й чернігівських зокрема в Київському літописі ХІІ ст. автор виділяє ще один критерій, що маркує сліди чернігівського літописання Ольговичів. - РЕЖИМ ДОСТУПУ

Рюрик-Костянтин Ольгович - загадковий чернігівський князь XIII століття

Картина Г. Петраша "Чернігів у 13 ст."

  Як відомо, історія Чернігівської землі XIII-XIV ст. у джерелах висвітлена надзвичайно слабко. Зокрема, навіть сам факт існування деяких чернігівських князів цього періоду нам відомий лише за записами в Любецькому синодику, де вони, на відміну від дрібних удільних правителів, титулуються великими князями. Першим і, напевне, найзагадковішим серед них є вел. кн. Костянтин Ольгович.
   Цей князь теоретично міг бути сином як Олега-Феодосія Святославича, так і його повного тезки - Олега Святославича Новгород-Сіверського (1180), старшого сина Святослава-Миколи Ольговича. Однак деякі дослідники чомусь вважають, що представник молодшої гілки Ольговичів князювати у Чернігові не міг. Насправді ж таке твердження жодних підстав під собою не має: навпаки, за родовим старшинством син Олега Новгород-Сіверського був на покоління старшим за сина Олега-Феодосія Чернігівського, оскільки перший з цих Олегів доводився другому двоюрідним дядьком.
   У Любецькому синодику Костянтин Ольгович записаний між Всеволодом і Глібом Святославичами. Суворо дотримуючись порядку родового старшинства, незалежно від того, сином якого саме Олега він був, Костянтин повинен був зайняти чернігівський стіл лише після смерті Мстислава Святославича у 1223 р. (доводячись тому або молодшим троюрідним братом, або старшим з племінників). Однак такий варіант практично неможливий, оскільки вже у 1224 р. як кн. Чернігівським згадується Михайло Всеволодович. Отже, скоріш за все, порядкове місце Костянтина Ольговича серед вел. князів Чернігівських у Любецькому синодику є правильним. А у такому разі більш вірогідно, що він був онуком Святослава-Миколи Ольговича, молодшим троюрідним братом синів Святослава Всеволодовича. Якби Рюрик-Костянтин був сином Олега-Феодосія, онуком Святослава Всеволодовича, то його вокняжіння у Чернігові, оминаючи рідних дядьків Гліба та Мстислава, було б дуже маловірогідним. Набагато вірогідніше, що Всеволод Чермний після переходу на київський стіл у 1210 р. відступив Чернігів онуку Святослава Ольговича, тобто князю одного з ним покоління. Для порівняння, цілком аналогічна ситуація реально мала місце у 1139 р.: тоді кн. Чернігівський Всеволод Ольгович, оволодівши Києвом, віддав Чернігів, в обхід рідних братів Ігоря (якому вже пообіцяв чернігівський стіл) та Святослава, своєму молодшому двоюрідному брату Володимиру Давидовичу. Те, що у 1-ій половині XIII ст. нащадки Святослава Ольговича мали права на Чернігів, доводить факт боротьби Олега (його правнука) з Михайлом Всеволодовичем у 1226 р. На користь цієї версії про походження Рюрика-Костянтина Ольговича з лінії Святослава Ольговича існує ще один аргумент – саме його князівське ім'я надзвичайно рідкісне в Давній Русі. Добре відомо, що давньоруські княжичі зазвичай отримували імена на честь своїх найближчих предків або родичів. Так ось, дружиною Олега Святославича Новгород-Сіверського з 1164 р. була Агафія Ростиславна, дочка вел. князя Київського Ростислава Мстиславича і рідна сестра Рюрика Ростиславича! Тому дуже вірогідно, що Олег назвав сина саме на честь свого швагра Рюрика Ростиславича, дядька по матері новонародженого. До речі, він був не лише свояком, але й постійним союзником Олега у міжусобних війнах.
   Отже, вел. кн. Чернігівський Рюрик-Костянтин Ольгович походив з молодшої лінії Ольговичів, будучи сином Олега Святославича Новгород-Сіверського (" 1180). Він зайняв чернігівський стіл у 1210 р., після вокняжіння старшого троюрідного брата Всеволода Чермного у Києві, а помер у 1215 р. Пізніше літописець-компілятор, що працював у Північно-Східній Русі, сплутав цього маловідомого князя з Рюриком Ростиславичем, тим самим задавши загадку цілим поколінням істориків. Вирішальне ж значення для ідентифікації Рюрика Чернігівського має Любецький синодик, де цей загадковий князь записаний під своїм хрестильним ім'ям Костянтина Ольговича.

За матеріалами: Келембет С. Рюрик-Костянтин Ольгович – загадковий чернігівський князь XIII століття / С. Келембет // Сіверянський літопис. – 2012. – № 1-2. – С. 3-10. – Режим доступу 

   У статті на основі аналізу записів Любецького синодика та літописних даних ідентифікується постать великого князя Чернігівського Костянтина Ольговича. Пропонується та обґрунтовується оригінальна версія щодо походження цього загадкового чернігівського правителя XIII століття.