Домницький монастир

    

      Історія цього монастиря багатострадна. Він значною мірою уособлює долю більшості українських православних храмів. Коли заходила мова про минуле Домницького монастиря, доводилося вислуховувати чимало чуток і вигадок, далеких від історичних фактів.
    Коштом гетьмана України Івана Мазепи в 1693 р. розпочато, а в 1696 р. закінчено будівництво головної церкви Домницького монастиря Різдва Богородиці –  однопрестольного дерев'яного храму, розташованого посередині монастиря. Гетьман надав для відправ усе необхідне – начиння, книги, одяг. Були збудовані келії для ченців, а сам монастир обгороджений. Головну церкву прикрасив художній іконостас, виконаний на кошти березинського козака Григорія Сичевиці (Сечевиці). У цій церкві, згодом підмурованій цеглою, була чудотворна ікона Божої Матері, з якої й почалося народження монастиря.

Чернігівський Єлецький Успенський монастир

  На правому березі річки Десна між давнім Чернігівським дитинцем (територія сучасного Валу) і Троїцько-Іллінським монастирем розта­шований Єлецький Успенський монастир, один з найдавніших в Україні.
   Історія заснування монастиря сягає епохи Київської Русі. Легенда про виникнення монас­тиря, зафіксована у XVII ст. єлецьким ігуменом Іоанникієм Галятовським, свідчить, що заснова­но Успенський монастир в середині XI ст. князем Святославом Ярославичем на честь дивовижної події: появи на одній з ялин ікони Божої Матері. З цими подіями пов'язана назва чудотворної іко­ни Єлецької Богородиці. До наших часів дійшов і зберігається в Чернігівському історичному му­зеї один зі списків цієї ікони, зроблений у XVII ст. Копія 1860 року зберігається у харківському Успенському соборі. 

ТОП 5 дерев'яних церков Чернігівської області

       На Чернігівщині збереглося багато дерев'яних церков. І хоча більшість із них зведені наприкінці XIX – початку XX століть, трапляються і справді унікальні приклади. Тож Суспільне зібрало для вас ТОП 5 дерев'яних церков Чернігівської області із поясненням у чому ж їхня цінність.

Троїцька церква у Новому Білоусі

       Троїцька церква із дзвіницею першої половини XVIII ст. Одна із найстарших дерев'яних церков області. Збереглася вона у дещо переробленому вигляді: до неї із трьох сторін добудували портики із дерев’яними колонами. Це класична церква козацького часу. Разом зі збереженою дзвіницею створює закінчений архітектурний комплекс. Вона окрім сакрального, мала ще й оборонне значення для села.

Свято-Воскресенська церква у Чернігові

     У центрі Чернігова, на стародавньому Предградді (неподалік від центрального ринку), розташована пам’ятка архітектури – невеличка мурована Свято-Воскресенська церква із дзвіницею. Але, спочатку Воскресенська церква «…каменная большая, трехпрестольная» знаходилась на Валу, між «Михайловскою церковью и Казенною Палатою, у самого двора Енков», – пише відомий дослідник чернігівських старожитностей Опанас Шафонський. Вона була споруджена на кошти генерального обозного Василя Дуніна-Борковського в 1682 році. Про будівництво ним Воскресенської церкви йдеться і в епітафії на надгробку генерального обозного:
«... Его тщаніем дело и храм Воскресенскій
Каменный, его память храм Благовещенский,
Их же создав, оукраси иконами зело...».

   У другій половині ХVІІІ ст. храм починає руйнуватись. Відтак, у 1772 році «для красоты площади» його вирішили розібрати. Нова Воскресенська церква, однопрестольна, кам’яна, була споруджена в 1772–75 роках за містом на П’ятницькому полі, на міському кладовищі, «с прибавлением Нового материала, старанием большею частью и иждивением умершего Черниговского Бургомістра Михайла Енки да в помощь давшия деньги умершего Бунчукового товарища Андрея Васильовича Дунина-Борковского жены Екатерины, а к тому и от доброхотных разных сторонников и городских жителей подаяний, создана». Із старого храму був використаний іконостас і «вся утвар церковная».

Засновник козацького скиту на Афоні – з Коропа!

    Засновник козацького скиту «Чорний Вир», що розташований на святій горі Афон, має шляхетне сіверське коріння. Виявилося, що старець ієросхимонах Григорій (Голуб) - родом з Коропа. До прийняття чернецтва він був бунчуковим товаришем Ніжинського козацького полку. Нещодавно дослідники знайшли переписку ченця з останнім кошовим отаманом Запорозької Січі.

Протоієреї Чернігівського Преображенського собору за даними 1863 року

На Афоні знайшли записи про батьків святителя Феодосія Чернігівського

    Ієрей Микита та Марія - досі ці імена згадувались як імена батьків святителя Феодосія Чернігівського тільки на основі сновидіння київського старця Олексія Голосіївського. Старцю уві сні явився святитель Феодосій і попросив помолитися за його батьків, назвавши їх - ієрей Микита та Марія. До сьогодні у дослідників було чимало сумнівів: чи можна довіряти таким «джерелам» і вносити до біографії святителя імена батьків лише на підставі сновидіння, нехай і такого шанованого старця, як Олексій Голосіївський? Через 200 років після смерті Феодосія - 18-го лютого, в день вшанування його пам’яті, дослідник афонської спадщини з Чернігівщини Сергій Шумило знаходить на Святій Горі імена батьків Феодосія, записані ним власноруч.

Церковно-співочі товариства на Чернігівщині

    У кінці XIX та на початку XX ст. на Чернігівщині значного поширення набули різноманітні церковно-співочі хори, які діяли як при церквах, так і при церковнопарафіяльних школах. Наприклад, у Чернігівській єпархії в цей час нараховувалося близько 300 церковно-співочих хорів лише з учнів церковнопарафіяльних шкіл. До того ж серед загальної кількості парафіяльних хорів особливою якістю хорової виконавської культури володіли колективи, в яких окрім учнів співали ще й селяни, які раніше закінчили школу. Зокрема, в Глухівському повіті подібних хорів було 6, Городнянському - 24, Козелецькому - 5, Конотопському-З, Кролевецькому - 4, Мглинському-10, Новозибківському-12, Ніжинському-5, Новгород-Сіверському-6, Остерському- 16, Сосницькому- 10, Стародубському-12, Суразькому - 18, Чернігівському - 7. А всього таких хорових колективів у сільській місцевості Чернігівської єпархії нараховувалось 138. У цей період хори існували не лише при церквах. Так, починаючи з 80-х років XIX ст. активну організаційно-хорову діяльність на Чернігівщині здійснював відомий композитор і хормейстер Г. М. Давидовський. Зокрема, ним було організовано хор в с. Мельня (1888 р.), який працював довгий час. Існували також позацерковні хори у Мені, Седневі, Гайвороні та інших населених пунктах, але вони, безперечно, становили меншість. 

10 цікавих фактів з історії Катерининської церкви м. Чернігів

-  РЕЖИМ ДОСТУПУ

Дзвонарі

    За свою непросту, дуже важливу роботу вони взагалі не отримують платні. Пояснюють: той, хто хоча би раз по-справжньому займався цим, приходить знову. Адже це місце притягує їхні душі, наче потужний магніт. Минають роки, а вони, точнісінько так само, як і вперше, поспішають сюди – за будь-якої, навіть жахливої, погоди. Бо саме тут забувають про всі свої негаразди.

ЯК «САМСОН» ПОТЬОМКІНА ПОКАРАВ

    Анатолій Петрович Синиця за віком – найстарший і найдосвідченіший дзвонар у чернігівському Спасо-Преображенському соборі. Його «стаж» – понад двадцять років! Чоловік каже, що для нього це – дуже важлива робота, хоча й безкоштовна. До того ж, він не тільки грає, а й цікавиться різноманітними історіями про чудодійні властивості церковних дзвонів.
    – Існує історичний факт, про який знають історики та краєзнавці, – розповідає Анатолій Синиця. – Свого часу знаменитий вельможа Григорій Потьомкін приїхав до Чернігова й несподівано серйозно занедужав. А тут був дзвін, який висів на дзвіниці біля теперішнього Колегіуму на Валу. Називався цей величезний дзвін Самсон і мав, за численними свідченнями очевидців, неймовірну життєдайну силу. Коли захворів Григорій Потьомкін, почали бити в цей дзвін. Так тривало три дні, аж доки князь повністю одужав. Він настільки повірив у дивовижну силу Самсона, що наказав зняти його з дзвіниці і забрав із собою.

Ікон «Козацька Покрова» вціліло лише трохи більше десятка

   У запорозьких козаків був особливий культ Богородиці-Покрови як заступниці та захисниці від ворога. Головна січова церква завжди була на честь Покрови. Її ікона була в кожному козацькому курені. Зображували її й на хоругвах, під якими козаки виступали в походи. Перед кожним походом навколішки ставали на молитву до Пресвятої Богородиці – «Під Твою милість прибігаємо».
   «Під час походу ці люди дотримуються тверезості, – пише французький інженер Ґійом Левассер де Боплан. – І якщо між ними трапляється п'яниця, отаман наказує викинути його в море. Окрім того, жодної горілки везти з собою не дозволяється, оскільки під час походів і експедицій вони високо цінують тверезість». По завершенні походу – незалежно від його успішності – козаки відправляли молебень на честь Божої Матері. 

Визначні духовні діячі Новгород-Сіверської єпархії (1785-1797)

У статті йдеться про діяльність визначних духовних діячів Новгород-Сіверської єпархії (1785-1797). Розглядаються найяскравіші факти їх біографії, аналізується роль освіченого духівництва у поширенні освіти і культури на теренах Чернігово-Сіверського краю.

Кінець XVІІІ ст. ознаменувався кардинальними перетвореннями у суспільно-політичному житті Лівобережної України. 27 січня 1782 р. місто Новгород-Сіверський стає центром намісництва – територіального утворення, яке замінило собою скасовану Гетьманщину. До нього увійшли землі найвідоміших і найбагатших українських полків – Стародубського і частково Ніжинського та Чернігівського. На території намісництва опинилися дві колишні гетьманські столиці – Глухів і Батурин з їхніми культурними цінностями, бюрократичним апаратом та державотворчими традиціями.

Церковна благодійність на території Північного Лівобережжя у другій половині ХІХ – на початку ХХ століть (за матеріалами часописів «Черниговские епархиальные известия» та «Вера и жизнь»)

   Сучасний дослідник історії доброчинності в Україні О.М. Донік зазначає: “Благодійність – це діяльність, завдяки якій громадські та приватні ресурси добровільноспрямовуються їхніми власниками для допомоги окремим соціально незахищеним групам людей, вирішення суспільних проблем, а також поліпшення умов громадського життя” 1 .
   Така підтримка зазвичай надається не тільки біднякам, які живуть у злиднях, а й учням, студентам, громадським активістам та некомерційним і неполітичним організаціям, котрі відчувають нестачу коштів для вирішення індивідуальних, професійних, культурних та суспільних завдань 2 .
   Доброчинність у ХІХ – на початку ХХ ст. перетворилась на один з видів громадської діяльності. Церква за допомогою приватних осіб та громадських організацій фінансувала і контролювала ті соціальні програми, на які не вистачало коштів у держави. У свою чергу, держава через Святійший Синод могла контролювати фінансові потоки церкви.

Ікона Єлецької Богоматері

   Чернігів — одне з найдавніших міст України, у якому до нашого часу збереглися дві чудотворні ікони. Одна з них — ікона Єлецької Божої Матері.
    Перекази повідомляють, що під час князювання в Чернігові в ХІ ст. Святослава Ярославича. відбулося чудесне явлення на ялині ікони Божої Матері. Там, де з’явилась ікона, і був заснований князем Єлецький чоловічий монастир. Під час монголо-татарської навали на Чернігів у 1239 році, свята обитель зазнала розорення. Доля стародавньої ікони Єлецької Богоматері невідома. За переказами, у момент нападу завойовників, вона була захована всередині церковної стіни, а потім її знову помістили в Успенському соборі. У XVII ст. Голятовский в «Скарбниці» зауважує: «Пресвятой Богородицы власный образ на дереве еловом близко Чернигова знайденый, з Чернигова до Москвы под час войны есть перенесеный, поскольку теперь в Чернигове той образ не знаходится». Філарет Гумілевський в своєму описі міста Харкова стверджував, що «в 1579 г. св. икона была взята князем Барятинским и оставалась в доме Барятинских, потомков Черниговского князя Святослава Ярославича, в виде наследственного достояния». А потім, «в 1687 году окольничий, князь Даниил Барятинский, командир Новгородских полков, под начальством князя Василия Голицына, быв в походе против Крыма, на возвратном пути из похода сделался болен в Харькове и, находясь близ смерти, отдал бывшую с ним в походе св. Елецкую икону в Харьковский Успенский собор».

Дзвіниці Чернігівщини

 

До нашого часу зберегла первісний вигляд дзвіниця Воскресенської церкви в м. Чернігові, зведена у стилі бароко 1772-1779 рр. Вона відокремлена від церкви вулицею, являє собою муровану, тридільну, гранчасту в плані споруду. Над восьмигранною серединою підноситься башта для дзвонів, увінчана банею з високим шпилем. За формами та оздобленням нагадує будівлі українського архітектора І. Г. Григоровича-Барського( 1753-1791рр.).
Дзвіниця Домницького монастиря Різдва Богородиці перебудована з Миколаївської церкви (1774 р.) на початку XIX ст. у формах класицизму. Автор перебудови, імовірно, архітектор Дж. Кваренгі або його послідовник. Будівля - мурована, двох'ярусна, тридільна. Півсферичний купол, що вкривав середню дільницю, не зберігся. Дзвіниця сполучає риси українського бароко та класицизму.
     Дзвіниця Єлецького Успенського монастиря - найранніша висотна споруда м. Чернігова, висота до бані становить 34 м. Побудована в 1670-1675 рр. на місці дерев'яної. Восьмикутна в плані, двох'ярусна, 1 -й ярус - триповерховий: на першому - брама, на 2-му і 3-му зберігався архів. Яруси підкреслено в оздобленні фасадів горизонтальними профілями, що оперізують восьмерик, а по кутах його знизу вгору тягнуться неширокі пілястри, що імітують виступаючі вінця зрубу. Ремонтувалася в 1815,1876-1878 рр. і в післявоєнні роки XX ст. У 1977 р. проведено ремонтно-реставраційні роботи.

Духовні святині Чернігівщини

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ СВЯТО-ТРОЇЦЬКО-ІЛЛІНСЬКИЙ МОНАСТИР (ХVIII-ХХ СТ.)

     У даній статті мова піде не про історію виникнення й розвитку чернігівського Свято-Троїцько-Іллінського монастиря, а власне, про ту літературу, яка дісталася нам із минулого.
   Відомі релігійні джерела про історію та діяльність одного з найвштивовіших свого часу в Україні чернігівського Свято-Троїцько-Іллінського монастиря -документи XVII-XIX ст., різноманітні за змістом і формою, що розкривають різні сторони його діяльності. Це, в першу чергу, літописи, листи релігійних та політичних діячів, охоронні грамоти, ревізійні та описні книги, дарчі документи, статистичні матеріали, універсали гетьманів. Велика документальна база зберігається у фондах державних архівів міст Києва, Чернігова, Чернігівської області, бібліотеках Чернігівського історичного музею та Чернігівської єпархії. Окрему групу матеріалів складають праці істориків ХУІІ1-ХІХ ст. Вони містять великий фактологічний матеріал, що потребує документальної перевірки і доказів.
   Історія чернігівського Свято-Троїцько-Іллінського монастиря сягає в давні часи і налічує близько 900 років існування (якщо вважати, що спочатку засновано було Іллінський печерний монастир у 1069 р. на Болдиних горах біля Чернігова). Саме тому ця пам'ятка історії та культури має насичене подіями минуле, є невід'ємною часткою нашої історії, героїчних сторінок боротьби українського народу за своє існування та ствердження на цій землі.
   Як свідчать історичні джерела, чернігівський Свято-Троїцько-Іллінський монастир утворився на основі злиття у середині 90-х рр. XVII ст. двох монастирів: Іллінського (заснування якого датується початком XII ст.) та Троїцького (датується 70-ми рр. XVII ст.). Літописні твори ХVII-ХУІІІ ст. залишили фрагментальні згадки про час заснування та розвитку монастиря. Заслуговують на увагу літописи XVII ст., що описують події, пов'язані з діяльністю Свято-Троїцько-Іллінського монастиря в Чернігові. А це - Чернігівський літопис, Літопис Леонтія Боболинського, Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки та Літопис подій у Південно-Західній Русі в XVII ст., складений колишнім канцеляристом війська Запорозького Самійлом Величком. 

 Звернення до історичного минулого - важливий і відповідальний крок перед майбутнім. Особливо, коли це стосується такої складної й невисвітленої в українській історіографії проблеми, як діяльність храмів і монастирів. Означена нами проблема - лише початок дослідження складного і багатопланового явища, пов'язаного з релігією взагалі й формами релігійного субстанціонального самоутвердження особистості у вічності зокрема. 

Цього року виповнюється 885 років від дня народження Кирила Туровського (1130 (?)—1182)

 

   Давньоруська держава остаточно розпадалася на дрібні князівства після смерті Володимира Мономаха. В окремих землях формуються місцеві кня­зівські династії. До середини XII ст. на території Давньоруської держави утворилося близько 15 князівств із самостійним політичним життям, які лише формально визнавали старійшинство великого Київського князівства.
   Феодальна роздробленість — закономірний стан у розвитку суспільст­ва, час невпинного розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, зростання культури на Русі. На чолі Давньоруської держави постає об’єд­нання найсильніших князівств. Роздробленість була історично суперечли­вим явищем. Чим далі відходили один від одного родові уділи, тим гучніше пропагувалася політиками, церковними діячами, книжниками і проповідни­ками ідея єдності й братерства князівств.
    Найвидатнішим мислителем цієї доби був Кирило Туровський (Турівський), який зарекомендував себе блискучим проповідником, письмен­ником і церковно-політичним діячем Київської Русі.
  Народився він у м. Турові (нині смт Гомельської області у Білорусії) в заможній сім’ї. З дитинства захоплювався читанням божественних книг, здобув ґрунтовну на той час освіту. Вивчав грецьку мову й візантійську літературу. Свідомо обравши аскетичний образ життя, дуже рано став чен­цем. Кілька років провів у Зарубському монастирі. За бажанням місцевого князя і народу 1169 р. його призначено єпископом однієї з найдавніших на Русі Туровської єпархії (залежного від Києва Турівського князівства на р. Прип’яті), яку він очолював упродовж 10 років.
  Творчість Кирила Туровського є одним з найвищих досягнень релігій­но-філософської думки XII ст. Його спадщина складається з оригінальної ораторської культової прози, повчань, послань, притч, канонів, що користу­валися великою повагою на Русі. Твори Туровського відзначаються багатст­вом риторичних прийомів і характеризують автора як видатного майстра поетичного й ораторського мистецтва.