.

четвер, 20 серпня 2020 р.

Євгенія Ярошинська


"В мені пробудилась національна
самосвідомість, краще вже трудитись
для свого народу, як для чужого".
(Євгенія Ярошинська)


     Євгенія Іванівна Ярошинська  письменниця, учителька, особистість, життя та творчість якої ще досі повністю не дослідженні. Людина надзвичайної сили волі, непереборного ентузіазму, вона випромінювала оптимізм і просто фантастичну впевненість у тому, що добро таки має перемогти. Вона належала до тих людей, якими зазвичай не опікуються, знаючи, що вони самі дадуть раду і собі, й іншим; переживаннями, внутрішнім світом, почуттями, болями яких не переймаються, звиклі до їхньої сили. Можливо, так рано і так раптово пішла Є. Ярошинська з життя через те, що переповнила її енергія і власних емоцій, і емоцій, пов'язаних з життям інших людей. Усе проживала по максимуму з великою вимогливістю до себе, з переконаністю, що має право вчити інших лише тому, що сама досконало знає.

   Євгенія Ярошинська народилася 18 жовтня 1868 р. у с. Чункові Кіцманського повіту на Буковині в сім’ї учителя. Ярошинські виховували двох синів і двох доньок, але насамперед дбали про хлопців як майбут­ніх голів родин: їм давали вищу освіту, дівчатам, за словами  О. Кобилянської, "достатньо було господарського знання, знання красного шит­тя, а також краснопису і знання святого письма. Читання взагалі, знання французької мови (хоча б лише поверхове), гра на гітарі, на фортеп'яні, танці  от і все, що давалось дівчині як духовне віно".
   Таке духовне віно дістала від батьків і Є. Ярошинська. Початкова грамота вдома і шість класів (закінчила з відзнакою) Чернівецької гім­назії, де викладання велося німецькою мовою 
оце й уся освіта. Знач­но більше їй дісталося від Бога талант і неймовірна працьовитість.
   Немаючи можливості втамовувати інтелектуальний голод навчанням в університеті, вона вдома "читала і писала неустанно, що не можна було її від книжок відірвати" — згадував батько. Читала дуже багато: И. Ґете, Ф. Шіллера, Й. Гердера, К. Віланда, Г. Лессінґа, Г. Гейне, Й. ф. Ейхен- дорфа, А. Шаміссо, Ф. Рюккерта, Е. Гейбеля, Ф. Еберта, Н. Ленау, А. Грюна, звичайно, в оригіналі — німецькою мовою; Дж.-Г. Байрона, Дж. Мільтона, В. Шекспіра, В. Гюґо, Ж. Расіна, Ж. Мольєра, Н. Шатобріана — у перекладі.
   Уже в юні роки робила вона перші кроки на літературній ниві: в одному з німецьких часописів було надруковано твір шістнадцятирічної Євгенії "Жіноче серце". Редакція дала схвальну оцінку твору, заохочу­вала до подальшої літературної праці. Але невідомо, чи мали б ми сьо­годні українську письменницю, якби в 1885 р. не почала виходити газе­та "Буковина", редактором якої був Ю. Федькович. "В мені пробудилась національна самосвідомість, — писала Ярошинська бібліографу І. Левицькому (1850 — 1913) в автобіографічному листі, — я сказала, що краще трудитись для свого народу, як для чужого, і під впливом таких думок написала повісточку: "Уроєна слабість" (1886), котру "Буковина" видрукувала..."
   Відкривши це благородне, найсвятіше почуття, Є. Ярошинська по­становила закріпити його в собі і пробуджувати в інших, приспаних денаціоналізацією, румунізацією, онімечченням. Відтепер національний елемент став невід'ємною частиною її думок, прагнень, поведінки, сти­мулом і змістом життя. З того часу вся її праця була підпорядкована завданню якомога глибше пізнати свій народ, його історію, мову, куль­туру, літературу, щоб шляхом просвіти розбудити людину в людині, її національну гідність.
   Євгенія Іванівна увійшла в українську культуру як талановита пись­менниця, активний громадський діяч, педагог, перекладач, етнограф, фольклорист. Жила і творила Ярошинська на Буковині, штучно тоді відмежованій політичними кордонами від інших українських земель. Загарбана Австрією 1774 р., Буковина фактично стала її колонією, україн­ське населення було позбавлене політичних прав, а панівні класи жор­стоко експлуатували трудящих. Боротьба проти соціального й національного гніту нещадно придушувалася. Було розгромлене селянське по­встання, що спалахнуло в 1840-х рр. на Буковині під проводом відомого революційного діяча Лук'яна Кобилиці. Правда, внаслідок революції 1848 р. в Австрії, влада якої поширювалася й на Буковину, уряд був змушений скасувати кріпосне право, але це скасування проводилося "зверху" і не поліпшило ні матеріального, ні культурного становища трудящих. Колонізатори докладали всіх зусиль, щоб понімечити україн­ське населення. "Під впливом німецьких урядів і шкіл витворилися на Буковині такі обставини, що вся інтелігенція прийняла німецьку мову за свою — і її уживала і в розмовах і на письмі, бо лише її і знала так, що могла писати без трудності", — підкреслював Осип Маковей. Перша на Буковині газета, що друкувалася українською мовою, з'явилася тільки в 1885 р. Це була "Буковина".
   Початок літературного руху на Буковині пов'язаний з іменами Ю. Федьковича та С. Воробкевича, які відчули на собі значний вплив культурного життя Наддніпрянської України та Галичини. Вони вперше у своєму краї звернулися до джерел народної мови і ввели її до літера­турного вжитку, уперше розповіли у своїх творах про життя простих буковинців. Але навіть Ю. Федькович і С. Воробкевич, як і О. Кобилянська, свої ранні твори писали німецькою мовою, що було викликано процесами насильного понімеччування Буковини. Німецькою мовою розпочала літературну діяльність й Ярошинська.
   Починати довелось майже з нуля. Українську мову Євгенія чула тільки вдома; з української літератури прочитала кілька поезій і повість "Люба-згуба" Ю. Федьковича, історії України не читала. У гімназії дба­ли про "винародовлювання" вихованців, тому рідна мова була замінена німецькою. Отже, учні говорили та думали німецькою. В інтелігентних родинах вважалося ознакою поганого тону розмовляти "мужицькою" мовою.
   Для Є. Ярошинської Ю. Федькович і редакція "Буковини" стали добрими порадниками, що власним прикладом показували, хто вони, "чиїх батьків діти". Саме до Федьковича Євгенія звернулася з про­ханням дати список творів, корисних для читання: "Прошу Вас, ви­сокоповажний пане, будьте і надалі моїм ангелом-хранителем, кот­рий би мене остерігав і на праву дорогу, котра провадить до честі і слави, направив".
   Редакція газети "Буковина" порадила Ярошинській писати так, як народ говорить, уникаючи церковно-московської мішанини і предмету для своїх творів з чужого життя, аристократії і чужих народів. "Щодо оповідань, най служать Вам у кожнім взгляді повісті Федьковича, Вовч­ка і др., щодо поезій — держіться Шевченкових творів. Читання творів наших питомих писателів українських, галицьких і буковинських принесе Вам найбільшу користь".
    Так Є. Ярошинська познайомилася з творчістю І. Котляревського, Є. Гребінки, Г. Квігки-Основ'яненка, Марка Вовчка, К. Устияновича, І. Нечуя-Левицького, Панаса Мирного,                 Т. Шевченка, І. Франка.
   Особливо великий вплив на Є. Ярошинську справив Ю. Федькович, який постійно підтримував письменницю і спрямовував її на шлях служіння своєму народові. Його поезії, "повні ніжної краси, читала по кілька раз, навіть вчила їх напам'ять", — згадувала письменниця у листі до І. Левицького. У газеті "Буковина" Є. Ярошинська друкує рід­ною мовою свої оповідання. Особистим прикладом і порадами буковин­ський поет сприяв і фольклористичній діяльності Євгенії Іванівни, яку вона розпочала разом із написанням художніх творів. Чималу роль у становленні Є. Ярошинської як української письменниці і фольклориста зіграв відомий український письменник, фольклорист, активний гро­мадський діяч, друг І. Франка М. Павлик. Він заохочував письменницю збирати фольклор, вивчати твори Шевченка: "...Я радив би Вам таки найбільше записувати народні пісні та оповідання та пробувати про всякі справи просто говорити з народом, то тоді скоро виробиться у Вас стиль — усе стане Вам іти гладко, про все станете говорити просто... Особливо, коли хочете писати і поезії, то мусите перше добре пройти школу народних пісень та Шевченка, мусите їх читати вголос, розбира­ти до найменшої дрібниці", — писав М. Павлик до Є. Ярошинської.
   Прислухаючись до порад Ю. Федьковича та М. Павлика, Євгенія Іванівна багато працювала, постійно читала та вдосконалювала пись­менницьку майстерність. Фольклористичну діяльність, як і літературну, Є. Ярошинська розпочала досить рано. З чотирнадцяти років вона вже записувала народні пісні. Збирання фольклору було своєрідним подви­гом дівчини, адже в ті часи в понімеччуваній Буковині серед інтеліген­ції було чимало людей, що цуралися всього українського. "Кілько раз мене мої подруги висміяли за мою демокрацію, як вони з мене кепкува­ли, що я селян тримаю за людей, що я з тими розмовляю по-людськи, що восхищаюсь їх піснями і шаную їх обичаї", — писала Є. Ярошинсь­ка М. Павликові 18 грудня 1888 р. "Но то мене не звело з дороги, — продовжує Ярошинська в цьому листі. — Я все була і буду найбільшою приятелькою мого народа. Будучи дочкою сільського учителя, я щодень маю спосібність сходитись з народом і студіювати єго житє".
   Записування фольклору дало письменниці можливість всебічно ви­вчити життя народу, пізнати його багатий духовний світ. "При сій наго­ді, — писала Ярошинська, — відкрився мені весь скарб народної словес­ності, вся краса народної мови і поезії. Я пізнала, що сей наш народ... мав великі інтелектуальні здібності...".
   Зібравши сто п'ятдесят пісень, Є. Ярошинська надіслала їх у Чернів­ці до літературного товариства "Руська бесіда", яке ще 1886 р. оголо­сило конкурс на кращу збірку народних пісень. Збірку молодої пись­менниці визнали найкращою, але премії не дали і пісні не опублікували: не було коштів. Однак Євгенію це не зупинило, вона продовжила свою нелегку, але надзвичайно цікаву роботу, і невдовзі кількість зібраних нею пісень досягла чотирьохсот п'ятдесяти; їх вона послала до Львова. Але й на цей раз її записи не були опубліковані. Письменниці навіть нічого не відповіли. Тоді вона надіслала свою збірку до Російського географічного товариства в Петербург. 22 грудня 1888 р. на засіданні його ради Є. Ярошинську за збірку "Пісні буковинсько-руського народу з-над Дністра" нагородили великою срібною медаллю та грошовою премією — 500 крб. Але, на жаль, збірка так і не була надрукована.
   Деякі свої фольклорні записи Євгенія надіслала І. Франкові та М. Павликові, а 1892 р. до Львівського товариства "Просвіта" нову збір­ку народних пісень, але й цього разу не пощастило: вона не побачила світ. Проте рукописні збірки Є. Ярошинської стали у пригоді дослідни­кам фольклору (зокрема, ними користувалися М. Павлик, І. Франко,О. Маковей та інші.
   У 1880—1890 рр. Є. Ярошинська починає збирати й етнографічні матеріали. Про це є згадки в її листах до М. Павлика та видатного чесь­кого фольклориста й етнографа Ф. Ржегоржа, якому невтомна фольк­лористка передала чимало малюнків народних вишивок, писанок (і самі писанки), зразків народного одягу, а також описи народних вірувань про сонце і місяць, народні легенди, народний календар свят, гербарій лі­карських рослин з відповідними поясненнями. Малюнки народних ви­шивок, зроблені Є. Ярошинською, публікувалися в чеських і німецьких журналах.
   Багато цікавих фольклорних та етнографічних матеріалів Євгенія Іванівна передала етнографу О. Монастирському. Зібрані нею пісні, прислів'я, приказки, описи народних обрядів, народні ігри, народну ме­дицину тощо вчений використав у праці про українців Буковини. У 1891 р.     Є. Ярошинська надіслала до Львівського об'єднання товариства "Про­світа" фольклорно-етнографічну розвідку під назвою "Весільні обичаї буковинсько-руського народу в наддністрянських околицях", яка скла­далась з п'ятидесяти шести весільних пісень й була надрукована в "Ка­лендарі товариства "Просвіта" на рік переступний 1892". Про свою "збирацьку роботу" Євгенія Іванівна розповідає в листах до своїх друзів і знайомих, а також у художніх творах ("Вірна люба"). Фольклорно-етнографічна праця плідно позначилася на літературних творах пись­менниці. Як і інші українські художники слова, вона черпала для своїх творів теми, образи та ідеї з народної поезії. Чимало народних пісень органічно ввійшло до новел "Понад Дністром", "Липа на межі", "Про­клятий млин", до повісті "Перекинчики". Це надало творам письменниці емоційної сили й краси. У дусі казок написано твори для дітей: "Цвіти", "Найбільший скарб", "Панна і мужичка", "Богиня снів", "Сніг", "Лис і бузько", "Орел і лис". За народними мотивами створено оповідання "Брати".
   Сучасники Є. Ярошинської високо оцінили її діяльність. Так, М. Пав­лик назвав її "різносторонньою невсипущою робітницею — рішучою громадянкою". Український письменник-демократ С. Яричевський, який особисто знав Ярошинську, у своїх спогадах про письменницю наголошував, що це була "одна з перших жінок буковинських", яка "власним трудом і силою волі видобулася з низин ігноранції, вибилася на ясну поляну-царину рідної літератури, осяяну всіма проміннями га­рячої любові до цілого нашого українського народу... В ній пізнав я ви­сокоідейну людину, що розуміла, відчувала і всім серцем плекала ідеали України" .
   Є в записах Євгенії Ярошинської й балади. Деякі з них дуже давньо­го походження, наприклад, балада "Іди, синку, куда знаєш". Збирала письменниця-фольклористка і календарно-обрядову поезію — колядки, щед­рівки, обжинкові пісні, коломийки — своєрідний поетичний літопис жит­тя українського народу гірського краю. Ім’я Євгенії Ярошинської добре відоме і в наші дні. Окремими книгами вийшли твори письменниці.
   Кінець 1880-х рр. — це напружена виснажлива праця в кількох на­прямах. Як письменниця вона привернула увагу І. Франка, котрий, здій­снюючи огляд української літератури за 1888 р., відзначив: "Гарний талант початківця виявився на Буковині в особі панни Є. Ярошинської, яка своїми новелками, взятими з життя, підтримує виключно буковин­ські видання".
   У липні 1891 р. Євгенія у складі делегації діячів української куль­тури Галичини відвідала етнографічну виставку в Празі, враження від якої описала в "Споминах з подорожі до Праги". З білою заздрістю ди­вилась Ярошинська на чеських жінок-патріоток, перейнятих проблема­ми сучасного життя, безпретензійних в одязі, у поведінці з чоловіками, ділових і жіночних водночас. Приклад чеських жінок, які щасливо по­єднали соціальне й жіноче питання, знайомство з Н. Кобринською, ви­датною діячкою феміністичного руху в Галичині, надихнули письмен­ницю взятися до праці. Є. Ярошинська остаточно утвердилась у думці працювати для народу на ниві освіти. З 1888 р. вона виступає з публіч­ними статтями в газеті "Буковина" та журналі "Народ", в альманасі "Наша доля" — на теми соціальної емансипації людини, особливо жін­ки; про соціальне становище селян, особливо селянок у тодішньому су­спільстві; про роль і завдання інтелігенції у національно-визвольному русі; про стан і потребу національної освіти тощо: "Дещо про буковин­сько-руську інтелігенцію", "Як ведеться нашим селянкам на Буковині, коло Вікна", "Чого нам боятися?" та багато інших. Поринувши з головою в громадську роботу,   Є. Ярошинська не полишає письменницької й педагогічної діяльності. Вона обстоює навчання дітей рідною мовою в дусі любові до своєї землі, свого народу.
   Є. Ярошинська разом з Н. Кобринською, О. Кобилянською, У. Крав­ченко брала участь у написанні та поданні низки петицій до австрійсь­кого парламенту, домагаючись права жінки на навчання в університе­тах, відкриття української жіночої гімназії. Вона співпрацювала з орга­нізаціями різних товариств у відкритті читалень, виступала з доповідями на конференціях, стала членом Радикальної партії, заснованої І. Фран­ком та М. Павликом; у журналі "Дзвінок" опублікувала більше 40 творів для дітей; 12 травня 1896 р. склала кваліфікаційний іспит, що давав пра­во викладання німецькою та українською мовами. "Моя писательська діяльність не приносила мені ніяких гонорарів, звичайно, як у русинів, треба, отже, за кавалком хліба обзиратись, щоб могти для своєї музи жити". Є. Ярошинська навчала семилітніх дівчаток вишивати прекрас­ні узори, а старших гаптувати та панчохи плести, не забуваючи при цьому читання, писання і рахування. Віддавалася роботі цілком. Свої знання, уміння, серце, любов передавала дітям, не цураючись пособити в міру можливості й їхнім батькам-селянам. Її поведінка, праця, незалеж­ність викликали подив та осуд ровесниць. Євгенія Іванівна не цура­лась, як вони, своєї мови, не насміхалась над своїм народом, чесно від­працьовувала шматок хліба, як це робили І. Нечуй-Левицький, Панас Мирний, пізніше М. Коцюбинський, котрі, часто за рахунок власного сну і здоров'я, займалися літературою. Вона тішилася найменшим по­ступом у праці своїй, навчанні дітей, але найбільшим щастям світилися її очі, коли серед того загального суму, темноти, горя і байдужості ба­чила проблиск національного прозріння народу, пробудження зі спляч­ки, зацікавленість у власній долі. Тоді не чула втоми і з новими силами поринала в працю, бо "нема ліпшої потішительки в журі, як праця, при ній забуваєся на бурі, які душею метають, на біль, що серце стискає, а хочеться все вперед та вперед йти. Отже, най жиє праця!".
   І Євгенія Ярошиинська йшла по життєво-творчій дорозі граціозно і впевнено, не сповільнюючи кроку, не звертаючи вбік, жодного разу не впавши. Звіт, який вона прочитала на вчительській конференції — останній публічний тріумфальний виступ у Чернівцях — уважно вислу­хали й високо оцінили 200 учасників.
    До останнього дня Євгенія Іванівна намагалася дбати про духовний хліб для свого народу. Перемагаючи смертельний біль (невдала опера­ція), вона не переставала цікавитися громадським життям, а відчуваючи наближення невідворотного кінця, турбувалася про видання своїх творів (навіть за власний рахунок), дуже засмучувалася, що не буде більше писати. А стільки було великих планів! Смерть, що настала 21 жовтня 1904 р., залишила їх нездійсненними. Зосталися невимовлені слова, не­дописані твори. Та духовний спадок, який залишила Є. Ярошинська українському народові — це скарб, над яким не владні ні час, ні суспі­льні зміни.

Література про Євгенію Ярошинську: із фондів ЧОУНБ ім. В. Г. Короленка
  1. Гнідан О. Євгенія Ярошинська / О. Гнідан // Ми — в історії (1868—1904) : збірник / за ред. Г. Дацюка. — K., 1998. — С. 22—41.
  2. Ковалець Л. "Власним трудом і силою волі..." Штрихи до портрета Євгенії Ярошинської / Лідія Ковалець // Слово і час. - 2012. - № 2. - С. 63-72. - Бібліогр. в кінці ст.
  3. Ковалець Л. М. Листи Григорія Купчанка до Івана та Євгенії Ярошинських як причинки до портретів автора й адресатки : спроба презентації / Л. М. Ковалець // Народна творчість та етнологія. - 2011. - № 4. - С. 62-69. - Бібліогр. в кінці ст.
  4. Ковалець Л. Уроки Євгенії Ярошинської / Л. Ковалець // Дивослово. — 2005. —№ 1. —            С. 59—60.
  5. Козачок Я. Дві долі — дві зорі : Наталя Кобринська, Євгенія Ярошинська / Я. Козачок, М. Козачок. — Тернопіль : [б. в.], 1997. — 55 с.
  6. Козинський Л. В. Жанрово-стильове багатство малої прози Євгенії Ярошинської / Л. В. Козинський. — [K.] : Інтелект, 1999.
  7. Коковський Ф. Забута піонірка / Коковський Ф. // Жінка. — 1937. — № 18. - С. 2-3.
  8. Коржупова А. П. Євгенія Ярошинська / А. П. Коржупова // Літературна газета. — 1958. — 17 жовт.
  9. Коржупова А. П. З фольклористичної та етнографічної спадщини Євге­нії Ярошинської / А. П. Коржупова // Народна творчість та етнографія. - 1958. — Кн. 4. — С. 116—117.
  10. Погребенник Ф. Євгенія Ярошинська / Ф. Погребенник // Українська мова і література в школі. — 1968. — № 10. — С. 94—95.
  11. Стецько П. І. Євгенія Ярошинська і народна творчість / Стецько ГІ. 1. // Народна творчість та етнографія. — 1966. — № 1. — С. 61—64.
  12. Тарнавська М. Євгенія Ярошинська : життя і творчість / М. Тарнавська // Сучасність. — 1976. — № 6. — Є. 5-—24.
  13. Тарнавська М. Оповідання Кобилянської, Ярошинської, Грицька Григоренка і Лесі Українки — англійською мовою / М. Тарнавська // Всесвіт. - 2002. — № 3/4. — С. 166—167.
  14. Філіп Ю. Ольга Кобилянська і Євгенія Ярошинська: на перехресті життєвих і творчих доль / Ю. Філіп // Українська мова та література (Шкільний світ). - 2009. - N 9. - С. 15-18.
  15. Учасники та учасниці з'їзду українських письменників з нагоди 100-річчя виходу в світ «Енеїди» Котляревського, 1898 р: Сидять у першому ряду: Михайло Павлик, Євгенія Ярошинська, Наталія Кобринська, Ольга Кобилянська, Сильвестр Лепкий, Андрій Чайковський, Кость Паньківський. Стоять у другому ряду: Іван Копач, Володимир Гнатюк, Осип Маковей, Михайло Грушевський, Іван Франко, Олександр Колесса, Богдан Лепкий. Стоять у третьому ряду: Іван Петрушевич, Філарет Колесса, Йосип Кишакевич, Іван Труш, Денис Лукіянович, Микола Івасюк.

Немає коментарів:

Дописати коментар