Петро Яцик (1921—2001)

"Петро Яцик є якщо не єдиним, то одним із небагатьох, хто так віддано й жертовно ставиться до потреб ук­раїнської спільноти. Він ділиться з нею своїми зисками з переконанням, що патріотизм без жертви — це порож­ній звук і тільки пожертва на різні українські культурні потреби, а зокрема на наукові цілі, — це довготривала пожертва, це інвестиція для української  спільноти."

                                                                          Василь Верига

              

     Рідкісна, блискуча життєва кар’єра: селянський син із України став на канадській землі мільйонером. Сягнув вершин успіху та добробуту, здолав­ши чимало несприятливих для нього обставин. Адже судилося йому в двад­цять сім років починати в чужому краю своє життя заново, як мовиться, з нової сторінки. І не мав він тоді нічого, крім власних рук та світлої голови.

    У зеленій долині річок Опору та Стрия на Сколівщині Львівської області лежить село Верхнє Синьовидне. Десь тут, у глибокій безодні ми­нулого, загубилися на землі босі дитячі сліди майбутнього мільйонера і великого мецената Петра Яцика.

   В інтерв’ю М. Слабошпицькому, авторові книги "Українець, який відмовився бути бідним", Петро Яцик скаже про себе: "Було на світі троє братів. Двоє з них полягло на першій світовій війні. Третій повернувся з підірваним здоров’ям. Він одружився з селянкою, а в них народився я. Батько, мабуть, був неписьменним, бо, оповідали мені, пішов до школи і стався у нього з учителькою конфлікт. То він ударив її, забрав книжки і наступного дня вже до першого класу не повернувся.

   Мама була набагато вченіша за нього — мала за собою три класи, вміла читати і писати і, до речі, гарно співала. Сімох дітей виховала і якусь освіту дала (нас було три брати і чотири сестри). Найменшому з нас, як батько помер у 1934-му, минуло тільки шість років, мені ж — неповних чотирнадцять років..."

   Відомо, яка доля стелилася сироті, коли на його, ще напівдитячі плечі, лягала відповідальність за всю родину. Тепер Петро був ґаздою у дворі Яциків. Він мав сушити голову за братів і сестер, брати на себе всю важку роботу, що досі була батьковою повинністю. Прагнув доточити скромні статки родини. Бачив, як важко вижити з малоземельного господарства, тому з юних літ Петро вивчав на практиці все те, що узагальнено на­зивається секретами агротехнічної культури. З тих часів виніс перші важливі спостереження про раціональні й нераціональні настанови в праці.

   Формування світоглядних основ Петра Яцика йшло о тій порі, коли він, ще зовсім юний, по шию тонучи в нелегкій дорослій праці, устигав щось довкола себе спостерегти й зрозуміти і щось розумне перейняти від старших, набагато досвідченіших за нього в науці життя.

   Верхнє Синьовидне було селом із особливим культурно-духовним мікрокліматом. Наприкінці минулого століття тут було збудовано найкращі в цих місцях церкву, двоповерхову школу, Будинок "Просвіти". У Верх­ньому Синьовидному не пригасало активне духовне життя, особливо після 1884 року, коли в ньому побував Іван Франко. Тут жив добрий пат­ріархальний дух, завдяки чому в селі довше, ніж деінде, трималися такі традиції, як повага до старших, рівняння на народні критерії етики та моралі, що ставало надійним духовним фундаментом для молодших по­колінь. Безумовно, що цю атмосферу П. Яцик поніс із собою, рушивши згодом за межі Верхнього Синьовидного у широкий світ.

   Цілком можливо, що благотворний дух підприємництва й торгівлі, ви­соке оцінювання ваги ремесел у Верхньому Синьовидному здійснили свій важливий вплив на нього, дитя рільничої культури, спонукавши згодом шукати свого місця поза традиційними для селянина інтересами. Саме цим можна пояснити подальший перебіг подій його життя там, де вони були спричинені саме його вибором. 

   Петро Яцик прагнув освіти. Але хлопцеві можливості щодо цього, звичайно ж, були обмежені. Мусив попервах удовольнитися традиційною семирічкою, яку доповнив кількома предметами на сільськогосподарських курсах.

   У сільський побут дедалі владніше почала входити техніка. Передчу­ваючи її великі можливості, нею активно цікавилися юнаки. Не був поміж них винятком і Яцик. У 1939 р. він успішно закінчив шестимісячні заліз­ничні курси і став працювати помічником машиніста. Нова робота йому подобалася і він залюбки виконував її. Через якихось півроку вже навіть ходив у "стахановцях".

   Під час війни Петро Яцик співробітничав з партизанами. Улітку 1944 р. виїхав на Захід, до Німеччини. Багато людей тоді полишали родинні вогни­ща — не хотіли більше жити у більшовицькому "раю". Яцик розумів, що небезпечно залишатися на батьківщині, бо він легко підпадав під звинува­чення в колаборації з німцями (працював у легалізованій ними моло­чарській структурі). На голову таких сипалися найтяжчі звинувачення. І їм без будь-яких виправдань чи вагань виписувалася путівка в далекий край — аж до "білих ведмедів" та багатолітнє "перевиховання" каторжною працею під опікою конвою.

   "Не знав я тоді, на що можна сподіватися поза границями України, та у своїй голові я вірив в одне: як збережу себе живим, то вже матиму змогу щось зробити для справи, за яку можна лише вмерти на рідних землях. Маючи тоді 23 роки, я вирішив піти за кордон...".

   З того дня, коли полишив назавжди домівку, і до того, коли прибув на канадську землю, пройшло п’ять років життя в умовах частих переїздів, у пошуках орієнтирів майбутнього, у спробах хоча б трохи — наскільки це в його силах — підготуватися до нього.

   П. Яцик виразно відчував брак знань, спілкуючись під час роботи в молочарському господарстві в Бережанах з людьми, які мали вищу освіту. Тому є своя логіка в тому, що він одразу ж знайшов дорогу до Ук­раїнського технічно-господарського інституту (УТГІ) на околиці Регенсбур­га. Петро записався до УТГІ в ролі надзвичайного студента (він не мав середньої освіти) економічного відділу. Спеціально для таких слухачів при інституті було створено дворічні матуральні курси, після закінчення яких вони складали екзамени за середню школу.

   Тоді ж його викладачі зазначали: з усіх, хто прийшов до УТГІ без завершеної середньої освіти, тільки П. Яцик по якомусь часі вже дорів­нював знаннями тим студентам, які нормально студіювали науки в інсти­туті протягом чотирьох років.

   Навчаючись в інституті, Петро одночасно записався до школи мов, одразу ж узявшись за вивчення німецької, іспанської та англійської. УТГІ Яцик закінчив у 1947 р.

   Інколи його душу охоплювала тривога за завтрашній день, поселялася непевність у ньому — прикрий супутник бездомних людей. Але він усіма силами відганяв їх від себе і знову поглиблено займався навчанням. Юнак інтуїтивно відчував, що вийшов саме на ту життєву дорогу, яка приведе його до чогось справді важливого. Яцик уже напевно знав, що вийде зі стін інституту іншою людиною.

   У 1949 р. Петро Яцик переїхав у Монреаль. Його майбутнє нарешті чітко визначилося: він житиме в Канаді, в країні, де легко порозумітися, якщо чесно і щиро кажеш про свої наміри і маєш розумні аргументи.

   Це стало головною настановою його заокеанського життя, як і тверде пере­конання, що наші здібності прямо залежать від наших бажань і наполег­ливості. Адже це світ, у якому репутація людини — її капітал...

   Яцик працював на різних роботах, торгував книгами, меблями, згодом перейшов у житлове будівництво. На початку 1950-х pp. у Канаді розпо­чався період бурхливого зведення житла — молода країна вступала в еру індустріалізації. Будівництво стало однією з найнеобхідніших галузей гос­подарювання. Однак треба було зорієнтуватися, зазирнути в завтрашній день і збагнути перспективи. Інші на його місці залишалися в руслі старого бізнесу, але Яцик відчув у собі поклик до значно масштабнішого розмаху діяльності. Сьогодні створені ним фірми знають не лише в Торонто, айв усій провінції Онтаріо. Петро Яцик очолив створену ним будівельну фірму PrombankInvestmentLimited (PeterJacykGroup).

   Коли Яцик став їздити в Україну, його, серед іншого, запитували про рецепт успіху. "Нічого йти в бізнесмени, якщо маєте в душі тільки мрію про багатство. Потрібні ще совість, знання і порядність. Хочеш бути бізнес­меном, то ставай добрим бізнесменом!" — слова мільйонера-трудівника.

   Наприкінці 1950-х pp. Петро Яцик почав переказувати чималі кошти на реалізацію різноманітних наукових та культурних проектів української діаспори. За словами Яцика, попервах він у Канаді був стриманий на по­жертвування, бо не мав з чого давати. Жив думкою, шо спочатку треба себе матеріально забезпечити, належно розгорнути свою справу, а вже згодом можна подумати над тим, щоб дати щось іншим. Але він швидко перегля­нув таку самонастанову. Перший помітний благодійницький жест — тисяча доларів (на той час поважна для нього сума) на видання українського бук­варя для "Рідної школи", автором якого була Марія Дейко. Після того вже регулярно давав гроші на видання книг і на різні фонди. Він нагадує всім землякам: шлях до багатства пролягає через успішний бізнес, знання свого діла і наполегливу працю, а багатство потрібне для того, щоб можна було здійснювати стратегічні для буття нації завдання.

   Петро Яцик недарма зосередився на підтримці просвіти і науки. Він бачив, що на чужині для земляків інколи не вистачало навіть елементарно­го — словників, довідників про Україну, її історію, науку, культуру, звичаї, традиції. Усе те по крихті визбирувалось з різних видань, а ще гірше — з чужих енциклопедій, де Україна трактувалась як одвічна колонія Росії...

   Так визріла ідея відновленого українськими вченими в Західній Європі Наукового товариства ім. Шевченка укласти й видати "Ен­циклопедію українознавства". Цю роботу взяв на себе професор Володимир Кубійович. Зачувши звернення до української громади в усьому світі, Яцик одразу оцінив важливість далекосяжного задуму, і вже сам агітував за енциклопедію та раз у раз вносив все нові й нові суми. Не буду­чи особливо заможним на початку творення енциклопедії, він зростав у своєму підприємстві і платив на енциклопедію своєрідний податок, якого від нього не вимагало жодне законодавство. З його остаточною сумою не може зрівнятися жоден український меценат у світі.

   Колишній сільський юнак Петро Яцик виріс у Канаді до рівня видат­ного громадського діяча, який виразно бачить національні пріоритети й безкомпромісно відстоює їх і словом, і ділом.

   Найвідомішим проектом, профінансованим Петром Яциком, стало ви­дання англійською мовою "Історії України-Руси" М. Грушевського. Зна­чення такої події, як поява головної праці М. Грушевського на очі англо­мовного наукового світу, переоцінити складно. Зарубіжні вчені, пишучи дослідження з історії Європи, неодмінно оглядатимуться на твори М. Гру­шевського й узгоджуватимуть свої концепції з ним. Це стало кроком до визнання історичної повноцінності нашого народу; якому часто на кону загальноєвропейських подій відводилася роль скромного й не­помітного статиста, хоч насправді все часто було зовсім інакше — події в Україні незрідка впливали на всю геополітичну ситуацію в Європі, мали вирішальне значення для сусідніх з нею держав. Це видання стало важли­вим науковим джерелом для всіх, хто вивчає історію Східної Європи, Росії, Балкан та Середнього Сходу, зокрема Османської імперії, воно надійно увійшло у всесвітній науковий контекст, стало серйозною лектурою сту­дентства різних університетів планети.

   "Це стане для світу вікном в Україну, — лаконічно прокоментував те Петро Яцик. — І ми засвідчимо йому, що українці — великий європей­ський народ з такою глибинною історією".

   В історії української культури багато трагічно-похмурих сторінок. Упродовж століть (з незначними перервами) заборонялася наша мова; не з’являлися друком книги, журнали, газети. Тим цінніші для нас ті поодинокі періодичні видання, що побачили світ у Галичині, яка входила до складу Австро-Угорської імперії. З’ясувалося, що копії газет і журналів 1848—1918 pp. зберігаються в архівах Австрії. Там є чимало важливих для розуміння історичної долі великого європейського народу матеріалів. Чи треба казати, яку велику руйнівну силу має час, коли йдеться про слово, зафіксоване на тоненькому газетному папері. Тому постала потреба             зафільмувати українську періодику з австрійських архівів, що, звичайно ж, потребувало серйозних коштів, які й виділив Петро Яцик. Одну копію мік­рофільмів залишено для віденських архівів, другу — передано для Дослід­ної бібліотеки ім. Джона П. Робертса при Торонтському університеті.

   "Збірка ім. Петра Яцика при Торонтському університеті" (так офіційно називається колекція мікрофільмів) стала найбагатшою колекцією україн­ської періодики до 1918 року в усьому світі. Ні славнозвісна Бібліотека Конгресу, ні Гарвард, які мають неймовірно багаті фонди, не володіють такими скарбами з історії української культури й суспільної думки. Ними не можуть похвалитися і найавторитетніші наукові бібліотеки в Україні. До речі, коли у Львівській бібліотеці ім. Василя Стефаника довідалися про існування "Збірки ім. Петра Яцика.то попросили зробити копії з усіх 175 галицьких і буковинських видань, що вже стали у великій нагоді для студій тамтешніх науковців. Мікрофільми цієї періодики коштували меценатові 48 тисяч доларів.

   Коли постала необхідність видання англомовного Атласу історії Украї­ни, автори й видавці не вагаючись звернулись за допомогою до Петра Яци­ка — найбільшого в українському світі мецената. Він заплатив за видання Атласу 55 тисяч доларів. Отже, завдяки Яцикові на полицях бібліотек сьогодні можна побачити не тільки Атлас Східної Європи чи Росії, а й Ат­лас історії України. Вже сама наявність цієї праці поруч з атласами та енциклопедіями інших країн має неабияке виховне значення, зокрема для української молоді Північної Америки та інших англомовних країн. Це та­кож українська наукова пропаганда, документально обгрунтована й істо­рично доведена, яка сповіщає західний світ про те, що Східна Європа — це не лише Росія, а й Україна, Білорусь та інші краї й народи, а також про те, що Київ був столицею України-Русі, а не Московії-Росії.

   Петро Яцик заснував Міжнародний благодійний фонд "Ліга україн­ських меценатів" і був його почесним президентом.

   Взагалі існує багато наукових інституцій, створених на кошти цього мецената. Тільки в Торонтському університеті — два Центри його імені.

   Петро Яцик був одним із спонсорів Інституту українських студій Гарвардського університету (США), Центру досліджень історії України ім. П. Яцика при Альбертському університеті (Канада), Освітньої фундації ім. Петра Яцика (її фонд налічує 4 млн доларів), Українського лекторію в Школі славістики та Східноєвропейських студій при Лондонському університеті, Документаційного центру в бібліотеці ім. Джона П. Робертса при Торонтському університеті.

  Він пожертвував мільйон доларів на історичні досліди, що разом із коштами Альбертського університету становить тримільйонний Фонд Яци­ка при Канадському інституті українських студій (КІУС) в Едмонтоні. Зав­дяки внесеним П. Яциком 750 тис. доларів відкрито спеціальний Ук­раїнський відділ в Інституті ім. Гаррімана при Колумбійському уні­верситеті. Коштом мецената видано чимало наукових монографій з історії України, економіки, політології, медицини, етнографії. Сума його пожертв на українські інституції в західному світі перевищує 16 млн доларів.

   Благодійницька діяльність П. Яцика зробила його знаним і популяр­ним серед українців у західному світі. Петра Яцика обрали почесним док­тором права Гарвардського університету, він входив до Наглядової ради Колумбійського університету, був науковим консультантом Альбертського і Торонтського університетів.

   Яцик уперше виступив із пропозицією проведення в Україні мовного конкурсу серед молоді. Цю ідею підтримала Ліга українських меценатів, що об’єднує представників бізнесу багатьох країн світу. Вони надали спон­сорську підтримку в проведенні конкурсу та нагородженні його пере­можців. Вагомий внесок у фінансування конкурсу зробив сам Петро Яцик.

   Перший Міжнародний конкурс знавців української мови було прове­дено у 2000 році. Важко перебільшити значення конкурсу в популяризації української мови і піднесенні її престижу серед підростаючого покоління. Злі язики в Україні подейкували, що зі смертю великого мецената (помер 8 листопада 2001 року) справа його загине. Але помилилися. Конкурс живе, триває і нині носить ім’я Петра Яцика.

   За багатолітню меценатську діяльність Петра Яцика нагороджено "Почесною відзнакою Президента України" (1996), а до вісімдесятиліття — орденом князя Ярослава Мудрого.

   Намагаючись пізнати себе, Яцик якось сказав: "Якби я думав, як українці, то й працював би, як вони. А якби я працював, як українці, то й мав би так само. Але я працюю краще, я думаю краще... Я не типовий українець, я — приклад іншого українця". За цими словами — життєва філософія, яка і витворила феномен Петра Яцика — видатного бізнесмена, мецената і подвижника української справи за рубежами України. Завдяки високому рівню національної самосвідомості він став не просто добротворцем, а непідробним національним скарбом.

ЛІТЕРАТУРА:

Про П. Д. Яцика

Абліцов В. Яцик Петро / В. Абліцов // Галактика "Україна" : укр. діаспора : видатні постаті. — К., 2007. — С. 147 : портр.

Базів Н. "Я щасливий, бо прожив свої 80 літ чесно" : остання зустріч із Петром Яциком // Н. Базів // Народна газета. — 2001. — 15—21 листоп. — С. 4.

Білякова JJ.До золота іржа не пристане: Пішов з життя один з найві- доміших у світі українців — канадський бізнесмен і меценат Петро Яцик / Л. Білякова // Україна і світ сьогодні. — 2001. — 17—23 листоп. — С. 7.

Гіам ’яті Петра Яцика: ще менше на одну добру й мудру людину стало у цьому тривожному світі / В. Загорій, Л. Буняк [та ін.] // Освіта України.-2001. — 6 листоп. — С. 7.

Дімаров А. Свято української душі : [III Міжнар. конкурс з укр. мови ім. П. Яцика стартував] / А. Дімаров // Літературна Україна. — 2006. —- З серп. — С. 1.

Загорій В. За велінням долі : [співдружність видат. діячів України — П. Яцика і М. Слабошпипького] / В. Загорій // Літературна Україна. — 2006. — 3 серп. — С. 1 : [фотогр.].

Загорій В. Ідея Петра Яцика — те живе зерно, яке дає здорові сходи : на запитання нашого кореспондента відповідає президент Ліги укр. меценатів В. Загорій / інтерв’ю вела С. Соболевська // Освіта. — 2001. — 24—31 жовт. — С. 7.

Загорій В. Шостий Яциків завершується : розмова з президентом Ліги укр. меценатів В. Загорієм [про Міжнар. конкурс з укр. мови ім. П. Яцика]; записала С. Короненко // Урядовий кур’єр. — 2006. — 4 берез. — С. 6.

Калінчук А. Добротворець Петро Яцик / А. Калінчук // Демократична Україна. — 2002. —          7 черв. — С. 4.

Карток Т. Найбільший національний проект в Україні : [про Міжнар. конкурс з укр. мови ім. П. Яцика] // Літературна Україна. — 2002. — 7 листоп. - С. 3.

Короненко С.Убогий духом не може бути багатим : конкурс ім. Петра Яцика : [про П. Яцика — ініціатора і мецената унікального мовного зма­гання] / С. Короненко // Освіта України. — 2005. — 4 листоп. — С. 6 : фото.

Мейс Д. Він думав про справу — не про славу: оголошено переможців Міжнар. конкурсу знавців укр. мови ім. П. Яцика / Д. Мейс // День. — 23 трав. — С. 5.

Меценат, який не відмовився бути українцем: Петро Яцик у спогадах сучасників : ст., відгуки та інтерв’ю видат. благодійника й громад, діяча / ред.-упоряд.: М. Слабошпицький, М. Сорока. —К. : Ярославів вал, 2002. — 280 с. : фотоіл.

Миколюк О. Неканадська проблема : триває VII Міжнар. конкурс з укр. мови. Без підтримки П. Яцика / О. Миколюк // День. — 2006. — 30 листоп. — С. 6.

Мовчун А. Про Міжнародний конкурс з української мови імені Петра Яцика : [історія конкурсу, як усе починалося. Хто він, П. Яцик?] // Почат­кова школа. — 2005. — № 2. — С. 1—3.

Пам’яті Петра Яцика : [некролог] // Хроніка-2000. — К., 2001. — Вип. 41/42 : Поезія українського парку. — Вкл. арк. між с. 798 і 3 с. обкл. : гіортр.

Похований син українського народу — меценат Петро Яцик // Народна газета. — 2001. — 15—21 листоп. — С. 4. — (Меценатство).

Слабошпицький М. "Це буде конкурс імені Петра Яцика..." / М. Сла­бошпицький // Народна газета. — 2001. — 15—21 листоп. — С. 5.

Слабошпицький М. Ф. Донька свого батька [Петро Яцик і його донька На­дія Яцик] / М. Слабошпицький // Урядовий кур’єр. — 2004. — 20 лют. — С. 8.

Слабошпицький М. Ф. Мільйони від Петра Яцика / М. Слабошпиць­кий. Українські меценати : нариси з історії укр. культури. — К., 2001. — С. 248—259 : портр.

Слабошпицький М. Ф. Українець, який відмовився бути бідним (Петро Яцик) / М. Ф. Слабошпицький. — К. : Ярославів вал, 2004. — 272 с. : фотоіл. — (Бібліотека Ліги українських меценатів).

Слабошпицький М. Ф. Українець, який відмовився бути бідним / М. Сла­бошпицький. — К. : Рада, 1994. —166 с. : іл.

Співчуття Президента України у зв’язку зі смертю Петра Яцика // Урядовий кур’єр. — 2001. —  6 листоп. — С. 2.

Трінус К. Ф. Петро Яцик // Трінус К. Ф. Життя славетних. — К., 1997.- С. 179.

Фрейзер Р. Велике свято міжнародної науки : [стосовно Канад. ін-ту укр. студій при Альберт, ун-ті, роль П. Яцика в його створенні і діяльності] / Родерік Фрейзер // Хроніка-2000. — К, 2000. — Вип. 35/36 : Культура і наука світу: внесок України. — С. 687—688. — До 10-ліття Центру дослідж. історії України ім. П. Яцика.

Щербак Ю. Уроки Петра Яцика / Ю. Щербак // Літературна Україна. — 2002. — 8 трав. — С. 2.

Юніцька Н. М. Петро Яцик та українська духовність : уроки укр. мови для старшокласників / Н. М. Юніцька. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2008. — 45 с. — (Бібліотека вчителя).

Яцик П. "Для чого нам потрібна історія України англійською мовою" / П. Яцик // Слабошпицький М. Українські меценати : нариси з історії укр. культури. — К., 2001. — С. 259—260.

Яцик П. "Найбільший ворог українців — самі українці" / П. Яцик ; розмову з президентом Ліги укр. меценатів Петром Яциком вела Т. Качало­ва // Хроніка-2000. — К, 1999. — Вип. 29/30 : Єднання. Порозуміння. Зла­года. — С. 34—42.

Яцик П. "Це залежить лише від нас" / П. Яцик // Слабошпицький М. Українські меценати : нариси з історії укр. культури. — К, 2001. — С. 261—264.

Яцик П. Час освоїти етику будівництва держави : пробл. розбудови укр. держави / П. Яцик // Урядовий кур’єр. — 1995. — 9 лют. — С. 5.

Яцик Петро // Енциклопедія українознавства. — Paris; NewYork, 1984,—Т. 10, —С. 4002.