.

пʼятниця, 17 червня 2022 р.

Іван Матвійович Стешенко

   Іван Матвійович Стешенковидатний український громадський діяч, поет, письменник, публіцист, перекладач, літературний критик та літературознавець. Але насамперед він відомий як визначний організатор української національної школи, педагог та перший міністр освіти незалежної України в уряді Центральної Ради.
   Народився І. Стешенко в Полтаві влітку 1873 р. у простій міщанській родині, яка мала дев'ятеро дітей. Початкову освіту хлопчику намагалися дати вдома, але марно: малий Іван ніяк не хотів опановувати читання та письмо. Трохи помучившись із сином, батько віддав його до церковно-приходської школи, де хлопчик напрочуд гарно навчався, постійно одержуючи нагороди за успіхи. Після закінчення церковно-приходської І. Стешенко подався до початкової школи Ступачевської, де готувався до вступу в гімназію. Іван успішно склав іспити і був зарахований до Першої класичної гімназії. Незважаючи на досить ґрунтовну підготовку, батько найняв для сина репетитора — Л. Коновалову. Педагог знайшла спільну мову з дитиною, вони стали не просто вчителем та учнем, а справжніми друзями. Навчання, яке планувалося як додаткова підготовка, тривало аж чотири роки, а цю дружбу та чудову вчительку Іван із вдячністю згадував усе життя. Саме Л. Коновалова прищепила хлопцеві любов до читання, уперше відвела до бібліотеки, які тоді були платними, та купила І. Стешенкові абонемент. Вона ж і вплинула на його читацькі смаки: Іван, який до того цікавився переважно дешевими лубочними виданнями із російськими казками, купленими на базарі, поступово взявся за справжню літературу — Ж. Берна, М. Ріда, братів Ґрімм тощо.
Поетичні здібності І. Стешенка проявилися досить рано, ще під час навчання в гімназії товариші називали його "поетом" та часто замовляли романтичні віршики для панночок. Писав юнак і про свою сім'ю, батьків, які були надто суворими у вихованні тощо.
    Після шостого класу гімназії І. Стешенко провів літо, подорожуючи полтавськими селами. Допитливого хлопця цікавили розповіді старих людей про героїчне минуле та пісні українських кобзарів. Пізніше він казав, що вийшов у цю мандрівку "общероссом", а повернувся свідомим українцем.
   Навчався Іван добре, був серед перших учнів у класі, але через негаразди з математикою залишився на другий рік, тому гімназію закінчив без медалі. Вірші українською І. Стешенко почав писати у восьмому класі, однак через негативне ставлення батька до мови робив це потай. Перший його відомий вірш українською:
Люблю тебе, ненько моя, Україно!
Люблю я роздолля і волю твою.
Як люблячу матір кохає дитина, 
Так щиро і палко тебе я люблю. 
Ніколи не гасне любов та святая, 
Ніщо не здолає її зупинить. 
Вона мені буде, як зірка златая, 
На житнечім шляху важкому світить...
   Ще під час навчання І. Стешенко працював над перекладами. Одними з перших стали 12 пісень "Метаморфоз" Овідія.
   У 1892 р. Іван вступив до Київського університету Св. Володимира на історико-філологічний факультет на відділення слов'янських мов та тієї ж осені приєднався до відомої групи молодих діячів української культури "Плеяда". У ті роки до неї входили: JI. Старицька, Леся Українка, В. Самійленко, О. Тулуб, Є. Тимченко, М. Славинський та багато інших. Під час перших відвідин зборів гуртка І. Стешенко прочитав свій переклад із французької величезної поеми Ф. Коппе "Старий рибалка", чим справив надзвичайне враження на громаду та був прийнятий як рідний.
   В університетські роки в Івана сформувалися певні світоглядні переконання, отож він прилучився до української студентської громади, спрямуванням якої було поширення та розвиток серед прогресивного студентства й молоді української мови, культури тощо. Ось як згадував про ті часи один із сучасників І. Стешенка: "На Наддніпрянщині український рух на початку 90-х рр. позначився збільшенням таємних організацій... зокрема виділенням із старої "Української Громади" Київської Студентської Громади під проводом Івана Стешенка, яка прилучилася до "соціапістів-драгоманівців". З того злучення склалася організація "Молода Україна", яка після донесень київської жандармерії року 1896 мала вже 22 громади й 438 членів. Назовні ж український рух немовби не існував. Все було заборонено: книжка, мова, театр, товариства". Із цього товариства згодом утворилися українські політичні партії. Зокрема, І. Стешенко став співзасновником "Групи українських соціал-демократів" (УСД), до якої входили: М. Ковалевський, М. Коцюбинський, О. Стешенко, П. Тучапський, М.Кривинюк, Леся Українка та інші. У програмах самоосвіти гуртка пропонувалося вивчення творів Ж.-Ж. Руссо, М. Драгоманова, О. Герцена, О. Конта, Г. Спенсера та інших. Із письменників вважалося обов'язковим знання творів Дж. Свіфта, Е. Золя, Т. Шевченка, Дж. Байрона, В. Гюго тощо. Молода українська громада зберігала суто національний характер. Незалежно від загального світогляду і соціально-політичних переконань та симпатій, до спільноти вступали особи, які вважали себе за українців і ставили понад усе любов до батьківщини, свого народу.
   Ще студентом І. Стешенко зацікавився українською старовиною, щонеділі разом із товаришами відвідував букіністичні крамниці на Подолі, розшукуючи портрети гетьманів, старі рушники тощо. За спогадами доньки митця, це захоплення Іван Матвійович проніс через усе життя, навіть попри матеріальні труднощі: "Кожну неділю, кожну вільну хвилину він віддавав на нишпорення по букіністах та товкучках, збирав старі українські килими, рушники, плахти...".
    У студентські роки І. Стешенко розпочав і літературознавчі дослідження. Відома його робота тих часів  праця про М. Гоголя, яку Іван написав на конкурс та отримав за неї срібну медаль.
   Після закінчення вишу, із осені 1896 р. І. Стешенко почав працювати викладачем у жіночій Фундуклеївській гімназії у Києві. Педагогічна робота йому дуже подобалася, Іван Матвійович мріяв про магістерські іспити та подальшу наукову працю. Але час показав, що займатися педагогічною та науковою діяльністю йому доведеться нескоро.
    Знаковою подією у житті І. Стешенка стала загибель студентки-народниці з Чернігова, яка була ув'язнена в Петропавлівській фортеці та, не витримавши знущань жандармів, учинила самоспалення. Ця трагічна подія набула широкого розголосу, а прогресивне студентство Києва вирішило зібратися на мітинг та відправити панахиду за загиблою у Володимирському соборі. Під час акції, яку розігнала поліція, ув'язнивши більше півтисячі осіб, І. Стешенка не було. Але за цим відбулася низка обшуків та арештів "неблагонадійних", у списку яких був Іван Матвійович. Його застали за написанням гнівної статті про ці події до одного з галицьких
видань та заарештували. Наступні півроку І. Стешенко провів у Лук'янівській в'язниці. На той час у нього склалися романтичні стосунки з Оксаною Старицькою, яка також була активним членом Української громади. Навесні 1897 р., коли Івана звільнили, молоді люди побралися.
   І. Стешенкові заборонили проживати у великих містах та займатися педагогічною діяльністю, тож молодята оселилися на Чернігівщині, де жили упродовж 1897—1900 рр. Там Іван готувався до магістерських іспитів, вивчав італійську, іспанську та кілька слов'янських мов. Займався він і вивченням "Енеїди" І. Котляревського, результатом чого в 1898 р. стала його перша велика наукова праця "Поезія І. П. Котляревського". Ця робота була висунута на здобуття Пушкінської премії Російської академії наук. Премію одержали І. Стешенко та А. Кримський, який написав рецензію на монографію.
     На початку липня 1898 р. у подружжя народилася донька Ірина. Відомо, що саме завдяки їй зберігся унікальний архів її діда М. Старицького, архіви та речі родин Черняхівських та Стешенків, а також особисті речі Лесі Українки. Усе це сьогодні зберігається в Музеї видатних діячів культури України в Києві та відкрите для ознайомлення широкому загалу.
   У той період світ побачили дві поетичні збірки Івана Матвійовича: "Хуторні сонети" (1899) та "Степові мотиви" (1901). У вигнанні І. Стешенко разом із дружиною взявся за упорядкування словника української мови. Праця велася одночасно із груповою роботою під орудою Б. Гріненкча, згодом загальновизнаною, але сучасники відзначали також і переваги словника, укладеного Стешенками. У цей нелегкий час потрібно було заробляти на життя, годувати родину, тому Іван Матвійович мав і офіційну роботу служив на станції Бобрик Київсько-Воронезької залізниці. Перебуваючи на засланні, І. Стешенко постійно знаходився під пильним наглядом жандармів, його кілька разів навіть обшукували.
   У 1900 р. родина повернулася до Києва. Відтоді І. Стешенко все менше часу приділяв   літературній діяльності, спрямувавши сили на  громадсько-політичну ниву. Оскільки педагогічна робота була для нього під забороною, Іван Матвійович заради заробітків був змушений працювати діловодом в управлінні Південно-Західної залізниці та в міській думі.
   У червні 1903 р. І. Стешенко став секретарем правління київського "Литературно-артистического общества" та обіймав цю посаду до 1905 р. Серед членів організації були: М. Лисенко, О. Косач, Н. Тутковський, Н. Пухалов та інші. Під час його зборів І. Стешенко виголошував доповіді з актуальних тем української літератури. Брав участь і в діяльності Історичного товариства імені Нестора Літописця виступив у 1903 р. із промовою на святі відкриття пам'ятника І. Котляревському тощо.
     У 1904 р. І. Стешенко працював у редакції українського літературного альманаху "Нова Рада" разом із Оленою Пчілкою, М. Славинським та Л. Старицькою-Черняхівською. Того ж року М. Лисенко відкрив музично-драматичну школу, де І. Стешенко почав викладати історію української драми.
    У березні 1904 р. у родині Стешенків сталася радісна подія народився син Ярослав, який згодом став відомим ученим-бібліографом, укладачем "Бібліографічного покажчика книг українською мовою, надрукованих на території колишньої Російської імперії протягом 1798- 1916 рр.", що складався з чотирьох тисяч назв; Я. Стешенко не уникнув радянських репресій, згинувши в таборах Колими в 1939 р.
    Із послабленням утисків проти української мови в 1905 р. стало можливим видання української періодики. І. Стешенко разом із однодумцями заснував гумористичне видання "Шершень", редакція якого розмістилася у квартирі митця. Після заборони часопису Іван Матвійович разом із Оленою Пчілкою, М. Славинським та Л. Старицькою-Черняхівською долучився до створення журналу "Ґедзь".
     Хоча І. Стешенко з дитинства усвідомлював себе українцем, однак шлях до цього був довгим і непростим. Уповільнювало процес й те, що він навчався російською мовою, зокрема і в університеті. Із 1905 р. І. Стешенко почав друкувати матеріали, спрямовані на захист України та українців. В одній зі статей він писав, що поняття "українофіли" є застарілим. На його думку, українофілом можна називати неукраїнця, який любить Україну, а свідомого українця потрібно називати патріотом. Подібні публікації та думки не залишилися поза увагою влади, спричинилися до декількох обшуків у помешканні Стешенків та звільненню Івана Матвійовича з роботи. Так він став безробітним.
    Восени 1906 р., після багаторічної перерви, І. Стешенко отримав дозвіл на поновлення педагогічної діяльності, але працювати мусив лише на периферії. Місцем його роботи стала гімназія міста Слуцьк Мінської губернії. Відтоді й до кінця життя І. Стешенко не полишав викладання. Того ж року світ побачив віршований переклад "Орлеанської діви" Ф. Шіллера у перекладі І. Стешенка.
    Наприкінці 1906 р. у Києві за ініціативою М. Грушевського було створене громадське наукове товариство академічного типу "Українське наукове товариство" за зразком львівського НТШ, метою якого була організація та розвиток української науки та популяризація її досягнень. Головою товариства обрали М. Грушевського, а секретарем — І. Стешенко. У 1907 р. Іван Матвійович перевівся на роботу до Першої комерційної школи, що знаходилася в Києві, де й працював упродовж десяти років. Того ж 1907-го на сторінках журналу "Україна" вийшла друком його ґрунтовна праця "Історія української драми", яка стала помітним явищем в українській літературі.
    Той період був і часом активної лекційної діяльності І. Стешенка. У Лук'янівському та Троїцькому народних домах він читав популярні доповіді для широкого загалу, виступав у "Просвіті" та на сцені театрів, читав вступні промови до веснянок і купальських танків та пісень у виконанні університетського хору під керівництвом О. Кошиця. Зі своїми лекціями Іван Матвійович їздив містами України, публічно читав і власні поезії.
     У 1907 р., після перенесення редакції "Літературно-наукового вісника" до Києва, Іван Матвійович активно долучився до його формування та редагування. Розмістив він на сторінках часопису і власні матеріали на тему Київської Русі: "Андрій Боголюбський" (1910), "Чудо новгородське" (1909), "Князь Всеволод Третій та Мстислав Удалий" (1911) та інші.
     Разом із дружиною в 1908 р. І. Стешенко відновив вертеп давній український ляльковий театр, відомий в Україні з XVII століття. Вистави відбувалися у скриньці, що мала вигляд двоповерхового будиночка. Подружжя виступало зі своїм театром на ярмарках, міських площах, по хатах. Вистави мали великий успіх не тільки в Києві, а й у Чернігові та інших містах. У результаті "Вертеп" придбав Московський театральний музей імені О. Бахрушина. Цей експонат, власноруч виготовлений подружжям Стешенків, зберігається там і досі.
    Боротьбу за національні органи преси та громадсько-культурні організації десятиріччями проводили члени українських осередків, зокрема київської "Старої громади". Завдяки її зусиллям 1 жовтня 1908 р. було урочисто відкрито "Український клуб", де регулярно відбувалися літературні вечори та концерти. Навколо об'єднання згуртувалися видатні діячі української культури, потягнулася до нього й національно налаштована молодь, гімназисти тощо. Активними учасниками "Українського клубу" були: Олена Пчілка, І. Франко, М. Коцюбинський, О. Маковей, Леся Українка, М. Лисенко, І. Стешенко та інші. На жаль, за наказом царського уряду діяльність однодумників заборонили, тому у жовтні 1912 р. клуб припинив свою діяльність.
    У 1911 р. І. Стешенко на прохання академіка О. Шахматова написав для видання "Украинский народ в его прошлом и настоящем" "Начерк української літератури за XIV-XVIII ст.", який став значною науковою роботою. У 1913 р. у Києві було організовано журнал "Сяйво", редактором якого призначили І. Стешенка. Часопис виходив українською мовою протягом 1913-1914 рр. та інформував читачів про всі види українського мистецтва, а також друкував твори тогочасних українських письменників. На жаль, на початку Першої світової війни журнал теж був заборонений царською владою.
     У наступний життєвий період Іван Матвійович звернув увагу на творчість Т. Шевченка, якій приділив багато часу. У 1915 р. вийшла друком його праця "До характеристики творчості Г. Г. Шевченка" та ще кілька ґрунтовних робіт дослідження творчості Великого Кобзаря.
    Із початком Першої світової війни до Києва почала стікатися хвиля українських біженців, переважно з Галичини. Попри заборону української школи навесні 1915 р. відкрили так звану Тетянівську гімназію. І. Стешенко спочатку працював там викладачем, а згодом став директором цього навчального закладу. Саме тоді було складено низку програм, методик та підручників. Ця величезна робота стала тим фундаментом, на якому пізніше, після 1917р., розбудовувалася українська освіта.
    Після лютневих подій 1917 р. І. Стешенко, який на той час мав уже величезний досвід роботи в різних українських громадських організаціях, узявся за суспільно-політичну роботу. Кандидатуру Івана Матвійовича було висунуто до "Громадського виконавчого комітету", також він брав активну участь у створенні "Робітничої газети", на сторінках якої друкував і власні твори під псевдонімом Іван Степура. Так, у травні 1917 р. у газеті з'явився його вірш "Коваль", присвячений українському народові. Пізніше світ побачили такі твори І. Стешенка: поезія "Ми не кличемо до бою", гімни "Вже воскресла Україна" та "Гей, не дивуйтесь, добрії люди". Останній був дуже популярним серед прогресивної, національно налаштованої української молоді.
    Після перемоги в Росії Лютневої революції в Україні розпочався громадянський рух із дерусифікації, який здійснювався за двома напрямами: шляхом громадських ініціатив зі створення на місцях українських шкіл різних типів та зверненням до Тимчасового уряду. Завдяки клопотанням навесні 1917 р. з'явилася доповідь міністра освіти Тимчасового уряду О. Мануйлова, у якій ішлося "про допущення в школах київського навчального округу навчання всіх предметів українською мовою...".
    Після створення в 1917 р. Центральної Ради було організовано дев'ять комісій; до шкільної від просвітницьких організацій Києва був обраний І. Стешенко і призначений її головою. Також Іван Матвійович разом із однодумцями започаткував та очолив "Товариство шкільної освіти". За його ініціативою у квітні 1917 р. у Києві було скликано та проведено всеукраїнський педагогічний з'їзд, на який прибуло близько 500 осіб. І. Стешенко відкрив збори такими словами: "Вчителі України! На нашу долю випало велике щастя бути першими діячами на ниві рідної освіти, робити те, про що мріяло багато з нас, про що мріяло і за що страждало не одно перед нами покоління. Нині ми маємо це щастя і віддамо ж всі свої сили, щоб справу рідної освіти повести якомога краще. Бо в тій рідній освіті підвалини національного жиггя нашої України, рідного нашого краю...".
    Набирало сил і вітчизняне культурне життя. 24 квітня 1917 р. київськими діячами українського мистецтва був створений комітет національного театру. До його президії увійшли В. Вілінська, М. Старицька, О. Стешенко, Л. Антонович, Л. Старицька-Черняхівська, І. Стешенко та інші. Улітку того ж року цей комітет як комісія увійшов до складу Генерального секретаріату народної освіти.
   Наприкінці червня 1917 р. І. Стешенка призначили Генеральним секретарем освіти, тобто став першим українським міністром освіти. С. Русова, відомий український педагог, прозаїк, літературознавець і громадська діячка, писала про той період: "На початку серпня 1917 р. міністр Стешенко офіціально запросив мене завідувати в його міністерстві відділом дошкільної освіти та дошкільного виховання... З Стешенком приємно було працювати, він був молодий, жвавий націоналіст, не звертав великої уваги на формальний бік праці і переводив з усією рішучістю гасло "українізація народної освіти, всіх шкіл, всіх освітніх організацій"; він не визнавав жодних традицій щодо зв'язку з російською школою, боровся з росіянами і навіть з так званими "малоросами", які не могли уявити собі, щоб наша освіта так одразу стала на свої власні ноги, без російської опіки. Ніхто з слідуючих міністрів освіти не ставив так категорично й рішуче справу українського шкільництва, як Стешенко, і через нерішучість наших міністрів наша школа дуже багато програла... Одним із світлих намірів Стешенка була організація селянських гімназій, але бракувало учителів, що могли всі предмети гімназіального курсу викладати по-українськи. В Києві українізація шкіл і особливо гімназій викликала страшенне обурення росіян, кожну гімназію доводилось улаштовувати з боротьбою... Отак, в надзвичайно інтенсивній роботі, закінчувався 1917 рік. Проти Стешенка, за його рішучу боротьбу з росіянами, поставали навіть в Уряді...". Попри курс українізації, запроваджений урядом, у нього було й багато впливових противників, які рішуче боролися з українським словом, тому праця І. Стешенка була дуже нелегкою та небезпечною, особливо у вищих навчальних закладах.
    12 жовтня 1917 р. Генеральний секретаріат освіти України оприлюднив звернення до керівників вищих, початкових та середніх шкіл України "До Української людності", у якому йшлося: "Досі народові, з оплачених ним податків, давали тільки крихти. На ті крихти одкривали так звані народні школи. Звідтіля виганяли рідну мову і давали тільки початкову науку, яка не може просвітити очей народних. Тепер справи змінились. В школі повинно залунати вільне, правдиве слово. Нині все буде робитись, щоб просвітити народ, щоб довести діло до такої високої науки, яка потрібна для людського щастя...".
    Занепокоєний швидким розвитком української освіти, Тимчасовий уряд Росії надіслав листа до Центральної Ради з вимогою дати пояснення щодо українських шкіл. На початку листопада 1917 р. І. Стешенко під час засідання Генерального секретаріату зробив заяву про необхідність вирішувати самостійно питання української освіти та не підпорядковуватися Тимчасовому уряду. Пропозицію було підтримано. Іван Матвійович тим часом доповідав про здобутки, які вдалося зробити за короткий час: було створено 25 українських гімназій, крім Народного університету й Академії мистецтв, планувалося відкрити також і Педагогічну академію.
   Відомо, що в той період багато шкіл та гімназій України самостійно зверталися до уряду з проханням про власну українізацію. І. Стешенко дбав не тільки про українську освіту, він порушував питання про фінансування польських та єврейських шкіл і забезпечення цих закладів підручниками. Зокрема, у грудні 1917 р. саме за його поданням була виділена значна сума на друкування нот.
   Що ж до мовних баталій в освіті, то під час VIII Сесії Центральної Ради І. Стешенко заявив: "Казенні гімназії в Україні досі вважаються московськими тільки через те, що там учили московською мовою. Учителів-москалів ми не виганяємо, але нехай же вони навчаться української мови, коли бажають працювати в Україні. Вищі школи України створені коштами українського народу і через те також повинні бути українськими. В крайньому разі по вищих школах можна читати лекції кількома мовами, як це робиться в Швейцарії". Це була відповідь тим супротивникам діяча в уряді, які пропонували університети в Україні залишити російськомовними. І саме І. Стешенко подав до Генерального секретаріату законопроект, який передбачав скасування закону Російської імперії про видачу грошової надбавки вчителям та чиновникам російського походження "за обрусение края". Цей законопроект був таки прийнятий, що ще більше озлило ворогів міністра. На початку січня 1918 р. було також затверджено законодавчу пропозицію І. Стешенка про встановлення окремої штатної посади вчителя української мови та літератури в початкових, середніх та вищих школах усіх відомств. Узимку 1918 р. більшовики захопили Київ та почали розшукувати українського міністра освіти з метою стратити його, тож І. Стешенко був змушений тікати та переховуватися.
    Із приходом до влади гетьмана П. Скоропадського призначений ним новий міністр освіти М. Василенко був дуже нерішучим, тому пішов найлегшим шляхом, зовсім не займаючись українізацією освіти та навіть згортаючи її. Незважаючи на це, уряд П. Скоропадського не зміг обійтися без І. Стешенка, тому влітку 1918 р. його запросили на роботу до міністерства. Але співпраці з новим керівництвом не вийшло: Івану Матвійовичу просто не давали змоги нормально та якісно виконувати обов'язки, тому він змушений був подати у відставку. А через деякий час І. Стешенко отримав пропозицію обійняти посаду завідувача кафедри українського письменства в новоствореному Кам'янець-Подільському університеті.
    У липні 1918 р. Іван Матвійович взяв відпустку з наміром підготуватися до лекцій і вирушив на Полтавщину, де мав власний будинок. Уночі під час пересадки на вокзалі І. Стешенка перестріли двоє незнайомців, що чекали на нього, та розстріляли. Під час цієї жахливої події з ним був 14-річний син Ярослав, який бачив усе на власні очі. Тяжко пораненого І. Стешенка перевезли до лікарні, але до ранку він не дожив. Це було одне з перших політичних убивств в Україні. Про це свідчать не тільки низка документів, а й абсолютна незацікавленість влади у розслідуванні цього кричущого злочину. Справою абсолютно ніхто не займався, навіть не було розпочато судочинство. Друзі, родичі, однодумці-колеги І. Стешенка були впевнені в тому, що це помста за впровадження у життя української національної ідеї, українізацію освіти.
   Поховали першого керівника української освітньої галузі 4 серпня 1918 р. на Байковому кладовищі в Києві. Під час жалобної церемонії зібралася сила-силенна народу тисячі українців прийшли попрощатися зі славетним сином України, віддати йому останню шану.
    Протягом багатьох років панування радянської влади ім'я І. Стешенка знаходилося під забороною, було піддане забуттю. Тільки на початку XXI ст. його постать поступово почала повертатися до українців. У 2008 р. на приміщенні старої школи в селі Великі Будищі було встановлено меморіальну дошку на честь відданого українця, яка стала першою в Україні відзнакою на його честь. Іван Матвійович Стешенко повернувся до рідної країни, до людей. Нащадки завжди пам'ятатимуть, що він зробив неоціненний внесок та поклав своє життя задля розбудови української освіти, збереження культури та мови.

ЛІТЕРА ТУРА
Основні видання творів І. М. Стешенка

Твори. Переклади. Вибране листування. Полтава : Білоцерків. кн. фабрика, 2013. 627 с.
Антонович як суспільний діяч. Київ : [друк. Першої київ, друкар, спілки], 1907. 4 с.
До українців, поза межами України сущих : звернення Генерального Секретаря Освіти // Вільна українська школа. 1917.  № 2. С. 65-68. 
"Енеїда" Котляревського і Котельницького в порівнянні з іншими текстами. Київ: [б. в.], 1911.34 с.
Життя і твори Тараса Шевченка : (до визволення з кріпацтва).ьвів : з друк. Наук, т-ва ім. Шевченка, 1918. 58, [2] с.
Иван Петрович Котляревский, автор украинской "Энеиды" : (критич. биография). Киев : Прогресс, 1902. 48 с.
Іван Петрович Котляревський, автор української "Енеїди" : [передрук]. Полтава : Асмі, 2013. 91 с. : портр.
Історія української драми. Київ : Друк. Корчак-Новицького, 1908. Т. 1. 281 с.
Красота в правде : [публ. лекция, чит. в театре "Соловцов" 28 окт. 1907 г.]. Киев : Прогресс, 1908.–  19 с.
Михаил Александрович Максимович : (к 100-летию годовщины его рождения).  Киев : Тип. Имп. ун-та св. Владимира, 1904.  31, [2] с. : портр.
Панас Мирний, співець "лиха давнього і сьогочасного".Київ : Київ, друкар, спілка, 1914.  –  38 с.
Поэзия И. П. Котляревского : (к 100 л. юбилею его "Энеиды").Киев : тип. Имп. ун-та св. Владимира, 1898. 232, [2] с.
Про українську літературну мову. Київ : Друк. 1-ої Київ, друкар, спілки. 1912. 36 с.
Разумный смех начало обновления. Киев : Прогресс, 1907.  –  39 с. 
Разумный смех начало обновленья : [публич. лекция, чит. в театре "Соловцов" 30 сент. 1907 г.].Киев : [Тип. н-ков И. Шенфельда], 1918. 16, [2] с.
Хуторні сонети. Киев : Лито-тип. т-ва И. Н. Кушнерев и К°, 1899.  32 с. 
О так называемом украинофильстве // Киевские отклики.  1905. № 84. С. 25.
Об украинской национальной школе // Киевские отклики. 1905. № 257.
М. Старицький як поет. Деякі риси в творчості М. Старицького // Літературно-науковий вісник. 1914.Кн. 4. С. 4053. 
З ювілейної літератури про М. Гоголя // ЗНТШ. 1904.  Т. 57. № 1/2. –  60 с.
И. П. Котляревский и Осипов в их взаимоотношении // Киевская старина.  1898. № 7/8.  –   С. 2—82.
Ол. П. Стороженко. Причинки до характеристики його творчости // Записки Наукового товариства імені Шевченка.  1901. Т. 43. С. 1-46. 
П. Драгоманов и его значение в истории развития украинского народа // Киевские отклики. 1905. № 156.
Поезії / І. Стешенко // Акорди : антологія укр. лірики : від смерті Шевченка / упоряд. І. Франко :  [репринт вид. з дод.].  Київ, 2005.С. 269-271. 
Поезії / І. Стешенко // Акорди : антологія української лірики : від смерті Шевченка / упоряд. І. Франко. Львів, 1903. С. 263-265. 
Поетична творчість Лесі Українки // Літературно-науковий вісник  1913. Кн. 10. –                    С. 32-48.
Проби біографії й оцінки діяльності П. Куліша // Записки Наукового товариства ім. Шевченка. 1901. –   Кн. 6. С. 10-28. 
Українське письменство і читач // Літературно-науковий вісник.  1913.Кн. 5. –  С. 320-334.

Про І. М. Стешенка

Сойко І. М. Педагогічна діяльність Івана Стешенка : автореф. дис. ... канд. пед. наук / Сойко Інна Миколаївна ; Луган. держ. пед. ун-т ім. Тараса Шевченка. Луганськ, 2001. 20 с.
Український педагог Іван Стешенко / [редкол.: В. Слюсаренко та ін.]. Київ : [б. в.], 1994. 219 с.: портр.
Статті:
Александрова Г. "Немов обірвана струна..." : [основні мотиви поезії І. Стешенка] / Г. Александрова // Дивослово. 2015. № 5. С. 50-55.
Александрова Г. Іван Стешенко: "Без наслідування обійтися не можна і в ньому... рятунок оригінального духу" / Г. Александрова // Слово і час. 2008. № 7. С. 52-59.
Александрова Г. Ще одна незавершена "Історія української літератури" : до 135-річчя від дня народження Івана Стешенка / Г. Александрова // Дивослово. 2008. № 7. С. 46-49.
Білоцерківський В. Я. Іван Стешенко подвижник на ниві українського національного відродження / В. Я. Білоцерківський // Український історичний журнал. 1997. № 6.            С. 77-83.
Верстюк В. Стешенко Іван Матвійович / В. Версток, Т. Осташко // Довідник з історії України / В. Верстюк, Т. Осташко. 2-ге вид. Київ, 2001. С. 835-836.
Гаєвська Н. М. Іван Стешенко : (до 125-річчя від дня народження) / Н. М. Гаєвська // Вісник Київського університету імені Т. Шевченка. 1998. Вип. 6.С. 17-20.
Деркач І. З ряду великих / І. Деркач // Літературна Україна. 1967. 11 серп.
Диба А. Стешенків ломикамінь через призму осягнень полтавця Григорія Титаренка / А. Диба // Рідний край. 2013. № 2. С. 240-245. 
[Іван Стешенко] // Розіп'ята муза : антологія укр. поетів, які загинули насильницькою смертю : у 2 т. / уклад. Ю. Винничук. Львів, 2011. Т. 1. С. 34-38.
Йовенко Я. Матеріали І. Стешенка у фондовій колекції / Я. Йовенко // Пам'ятки України: історія та культура.2014.№ 10. С. 30-35. 
Корецька А. Видатний філолог і педагог Іван Стешенко / А. Корецька // Дивослово. 1999. № 10. С. 61-62.
Корецька А. Іван Стешенко батько української школи (1873—1918) /А. Корецька // Освіта України. 1999. 28 квіт. С. 8.
Корецька А. Іван Стешенко. Учений, педагог, міністр / А. Корецька // Освіта й управління. 1998. № 4. С. 173-176.
Кудрявцев Л. Виповнилося 130 років від дня народження і 85 років від дня смерті Івана Стешенка першого Міністра освіти України / Л. Кудрявцев // Освіта України. 2003. № 48/49. С. 7.
Лікарчук І. Л. Стешенко Іван Матвійович / І. Л. Лікарчук // Міністри освіти України : в 2 т. Київ, 2002. Т. 1 :(1917—1943 рр.). С. 9-44. 
Майборода В. 24 червня 1998 р. 125 років з дня народження І. М. Стешенка / В. Майборода // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. 1998. № 2. С. 211-214.
Неїжмак В. Навчителю українства : [встановлена меморіальна дошка з барельєфом на будинку школи у с. Великі Будища Диканського р-ну] / B. Неїжмак // Україна молода. 2008. 17 верес.
Ревегук В. Я. Стешенко Іван Матвійович / В. Ревегук // Полтавці поборники державної незалежності України / В. Ревегук. Полтава, 2015.  С. 21-25.
Сірополко С. На рідному фунті / С. Сірополко // Україна освітня : історія, персоналії, поступ. 2007. Вип. 72. С. 308-312. 
Сойко І. М. Іван Матвійович Стешенко основоположник шкільної освіти (1917—1920 pp.) / І. М. Сойко // Наука і освіта. 1999. № 5/6. C. 38-41.
Сойко І. М. Педагогічний і творчий шлях Івана Стешенка / І. М. Сойко // Науковий вісник Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К. Д. Ушинського. 2000. № 1/2. С. 77-84. 
Сойко І. М. Педагогічні аспекти спадщини І. М. Стешенка в розробці напрямів змісту виховання школярів України / І. М. Сойко // Науковий вісник Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К. Д. Ушинського. 2001. № 3/4. С. 115-124. Сойко І. М. Питання національної мови в науковій спадщині Івана Стешенка / І. М. Сойко // Наука і освіта. 2009. № 10. С. 157-160. 
Сойко І. М. Стешенко батько української національної освіти / І. М. Сойко // Науковий вісник Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К. Д. Ушинського. 1999. № 8/9. С. 78-82. 
Сойко І. М. Упровадження педагогічних поглядів Івана Стешенка у навчально-виховний процес освітнього простору України / І. М. Сойко // Нова педагогічна думка. 2011. № 2. –  С. 23-26. 
Ставицький О. Ф. Стешенко Іван Матвійович // Українська радянська енциклопедія : [у 12 т.] / голов. редкол.: М. П. Бажан (голов. ред.) [та ін.]. 2-ге вид. Київ, 1982. Т. 8. С. 538. [Стешенко І. М.] // Альманах й визнання Полтавщини : 100 видатних особистостей Полтавщини минулих століть / голов. ред. Л. Омельченко. Полтава, 2003. С. 176-177.
Стешенко Іван (24.6.1873—30.7.1918) // Енциклопедія українознавства : словникова частина : [в 11 т.] / голов. ред. В. Кубійович. Париж ; Нью-Йорк, 1976. Т. 8 : Сигаревич—Тимковські. С. 3057. 
Стешенко Іван Матвійович // Енциклопедія освіти / голов. ред. В. Г. Кремень. Київ, 2008. С. 873—874.
Стешенко Іван Матвійович // Український педагогічний енциклопедичний словник / С. У. Гончаренко. Вид. 2-ге, допов. й випр. Рівне, 2011. С. 441.
Телячий Ю. Іван Стешенко: трагедія українського інтелігента / І. Телячий // Історичний календар. Київ, 2003. Вип. 9. С. 311-314. 
Титаренко Г. Еволюція від марксизму до українського патріотизму / Г. Титаренко // Рідний край. 2010. № 2. С. 211-215. 
Титаренко Г. Іван Стешенко : квітка ломикамінь / Г. Титаренко // Сільські вісті. 2009. 31 лип. С. 5.
Титаренко Г. Повість "Близнецы" Т. Шевченка в перекладі Івана Стешенка / Г. Титаренко // Українська мова та література. 2011. № 5-7. С. 3-5.
Хорунжий Ю. Іван Стешенко поет і міністр / Ю. Хорунжий // Мужі чину : іст. парсуни. Київ, 2005. С. 198-231.
Хорунжий Ю. Іван Стешенко творець українського епосу / Ю. Хорунжий // Слово і час. 2002. № 5. –  С. 71-72.
Хорунжий Ю. Фенікс Івана Стешенка / Ю. Хорунжий // Вітчизна. 1991. № 9. С. 163-170.
Чернов А. Іван Стешенко просвітитель української революції / А. Чернов // Зоря Полтавщини. 2013. 23 лип. С. 3.
Чиркова М. Навчитель українства Іван Стешенко / М. Чиркова // Актуальні питання гуманітарних наук.2015. Вип. 12. С. 69-78. 
Шитий С. І. Іван Стешенко перший міністр освіти України / С. І. Шитий // Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія 18: Економіка і право.2010. Вип. 10. С. 146-151.
Шпиталь І. Страдницький шлях на Голгофу / І. Шпиталь // Рідна школа. 2003. №5. –             С. 51-59.
Янковська О. В. Стешенко Іван Матвійович / О. В. Янковська // Енциклопедія історії України : у 10т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) [та ін.]. Київ, 2012. Т. 9. С. 857.

Джерело: Поет і міністр // Календар знаменних і пам/ятних дат. - 2018. - № 3. - С. 59-75.

 Іван Стешенко
(З циклу «Співці волі»)
Народу рідного співці!
Ви, що за поклики високі
Тернові зносили вінці
Не роки, а тяжкі стороки!
Де ж ви тепер? Чому не чуть
Вогненних ваших слів навколо,
Щоб вірні їм на вільну путь
Пішли ми, знявши гордо чоло?
Прийшла пора…Ударив грім…
Знялось пожаром сонце волі,
І тліє в полум’ї новім
Кумир царський, прип’ятий долі…
Гей, уставайте ж ви, співці!
Вбирайте в іскри волі слово,
Несіть його в усі кінці,
Де все вас жде, де все готово.
Займайте душі до життя,
До боротьби за кращу долю.
Будіть порив, будіть знаття,
Як слід служить своєму полю!
І світлом ваших вільних слів,
Залитий в самих надрах духа,
Народ великих наших нив
Нового поклику послуха.
І по своїй тепер землі,
Де страждав довго він не всує
Забуде давнії жалі
І вічний рай собі збудує!. - Режим доступу
1917 р.
Дружина Івана Стешенка - Оксана.          

Ірина Іванівна Стешенко. - РЕЖИМ ДОСТУПУ

Немає коментарів:

Дописати коментар