На правому березі річки Десна між давнім Чернігівським дитинцем (територія сучасного Валу) і Троїцько-Іллінським монастирем розташований Єлецький Успенський монастир, один з найдавніших в Україні.

Історія заснування монастиря сягає епохи Київської Русі. Легенда про виникнення монастиря, зафіксована у XVII ст. єлецьким ігуменом Іоанникієм Галятовським, свідчить, що засновано Успенський монастир в середині XI ст. князем Святославом Ярославичем на честь дивовижної події: появи на одній з ялин ікони Божої Матері. З цими подіями пов'язана назва чудотворної ікони Єлецької Богородиці. До наших часів дійшов і зберігається в Чернігівському історичному музеї один зі списків цієї ікони, зроблений у XVII ст. Копія 1860 року зберігається у харківському Успенському соборі.

В середині XII ст. на місці, де з'явилася свята ікона, спорудили мурований храм на честь Успіння Божої Матері. Це була грандіозна для свого часу архітектурна споруда. Увінчаний масивною главою 25-метровий собор було видно не лише з будь-якої точки міста, але й з навколишніх сіл. В реконструйованому вигляді він зберігся до наших днів.

У 1239 році монголо-татари штурмом взяли Чернігів, спалили і пограбували його. Єлецький монастир був зруйнований та до кінця XV ст. перебував у занепаді.

На початку XVI ст. починається відродження Чернігова. Відновлюється й древня Єлецька обитель, укріплюються її фортечні мури. В ній оселяються ченці. З новими насельниками обитель проіснувала недовго. У 1611 році Чернігів спалив воєвода Горностай. Через 7 років місто підпадає під владу Польської корони. Пошкоджений і залишений Успенський собор не витримує тиску часу: спочатку впали бокові бані, а потім і центральний купол. Після 1623 року Єлецький монастир відремонтували і передали уніатам. Найбільш відомим ігуменом монастиря того часу був Кирило Транквіліон-Ставровецький, з ім'ям якого пов'язане виникнення друкарства на Чернігівщині. Кирило Транквіліон-Ставровецький (р.н.невідомий - 1646) - український письменник, церковний і культурний діяч, друкар. Викладав слов'янську мову та латину у Львівській і Віленській братських школах. Організував власну пересувну друкарню. Автор популярного на той час в Україні «Євангелія учительного», яке в Росії за його пантеїстичну спрямованість царським указом 1627 року підлягало спаленню. Близько 1625 року він прийняв унію і був призначений архімандритом Єлецького монастиря. Наприкінці життя Транквіліон облаштував при монастирі друкарню, де в 1646 році був надрукований збірник віршів та прозаїчних статей «Перло многоценное». Після його смерті друкарня припинила своє існування.

Лазар Баранович

У 1649 році Чернігів було визволено від поляків, і невдовзі Єлецький монастир знову стає православним. До 1669 року монастирем керував славнозвісний Лазар Баранович. Зібравши навколо себе визначні наукові й культурні сили того часу, він зумів перетворити Чернігів взагалі і Єлецький монастир зокрема на справжню робітню, яка підготувала безліч церковних діячів, письменників, полемістів, богословів і філософів не лише для України, а й для Росії. 1674 року архієпископ Лазар Баранович передав до монастиря Євангеліє, позолочений срібний оклад якого дивом зберігся донині і с видатною пам'яткою українського ювелірного мистецтва XVII ст.

1669 року Лазар Баранович висвятив на Єлецького архімандрита колишнього ігумена Київського Братського монастиря і ректора колегіуму Іоанникія

Іоанникій
Галятовський

Галятовського. Галятовський Іоанникій (р.н, невідомий - 1688) - церковний та політичний діяч, письменник, проповідник, полеміст. Освіту отримав у Києво-Могилянському колегіумі, після закінчення якого залишився в ньому учителювати, а з 1657 року стає його ректором. З 1669 по 1688 роки - архімандрит Єлецького монастиря. Автор численних полемічних творів польською та українською мовами, спрямованих проти унії, католицтва та магометанства. Вважається теоретиком схоластичної проповіді. При ньому було реконструйовано Успенський собор, побудовані муровані келії, зведена трапезна Петропавлівська церква. Він же створив у монастирі бібліотеку.

Успенський собор

Серед істориків архітектури досі точиться дискусія про первісну кількість бань Успенського собору. Виходячи з композиційних канонів, храм вважали однобанним. Натурні дослідження не змогли прояснити ситуацію, оскільки теперішні склепіння храму зведені в XVII ст. Собор добре зберіг первісні форми - перспективні портали, обриси вікон, романську аркатуру, монументальні півколони на фасадах. При реставрації собору в 1668-1670 роках було відновлено три первісні бані та поставлено нову над середньою апсидою; бані були увінчані високими багатоярусними верхами. 1698 року з півдня до собору було прибудовано теплий храм Апостола Якова. Ця низенька прибудова, зведена коштом чернігівського полковника Якова Лизогуба, героя Азовського походу, своєю присадкуватістю лише підкреслила величність собору. Сам Я. Лизогуб похований у теплому храмі, про що свідчить меморіальна таблиця на фасаді.

У 1676 році монастирю подарували привезений з Росії список явленої тут ікони Божої Матері, який прославився чудесами зцілення.

Феодосій Углицький

Після смерті Іоанникія Галятовського серед ігуменів монастиря були: зачислений православною церквою до лику святих подвижник Феодосій Углицький, засновник Чернігівського колегіуму архієпископ Іоанн Максимович, майбутній святитель Тобольський, та відомий релігійний і церковний діяч архієпископ Данило Туптало, майбутній святитель Ростовський. Всі ієрархи монастиря були відомими книжниками, тож завдяки їхнім старанням монастирська бібліотека стала однією з найбагатших в Україні. Серед фундаторів і покровителів монастиря бачимо видатних історичних діячів Гетьманщини, зокрема й Василя Дуніна-Борковського , генерального обозного й чернігівського полковника. Це був чоловік настільки впливовий і багатий, що на Чернігівщині в середині XIX ст. поширювалися чутки, що полковник набув багатства, запродавши душу дияволу. Дунін-Борковський дуже багато зробив для монастиря: у 1685 році подарував напрестольне Євангеліє в срібному позолоченому окладі, у

Церква Петра і Павла

1676 році на його кошти розпочато спорудження нової трапезної церкви Петра і Павла. Цікаво, що тоді ж під час земляних робіт знайдено двосторонню олов'яну ікону, ймовірно, давньоруських часів: на лицевій стороні було зображено Христа в утробі Богородиці, на звороті - святого Василія Великого. Дунін-Борковський удостоївся честі бути похованим у соборі. Над місцем поховання колись висів портрет полковника на повний зріст, який нині знаходиться у Чернігівському художньому музеї.

Святитель Філарет

(Гумілевський)

У XVIII ст. Єлецький Успенський монастир стає великим землевласником. Так тривало до початку секуляризаційних

реформ імператриці Катерини II, які спричинили занепад обителі. З того часу велике будівництво тут припинилось. Певному відродженню монастиря сприяло правління архієпископа Філарета (Гумілевського), за участі якого в монастир перенесли Чернігівську духовну консисторію.

У кінці 1921 року Єлецький монастир було закрито, і тільки на початку 90-х XX ст. релігійне життя у ньому відновилось: тут заснували жіночий монастир.Зараз монастир є діючим.

Тут варто побачити:

· великий Успенський собор;

· церкву-усипальницю Якова Лизогуба;

· Петропавлівську церкву, збудовану в стилі українського барокко;

· залишки кам'яних стін оборонних укріплень;

· найстаріший на Лівобережжі дерев'яний будинок святителя Феодосія Углицького;

· унікальну 36-метрову дзвіницю.

Архітектурний комплекс монастиря вирізняється зовнішньою цілісністю, хоча й складається з різночасних споруд. Монастир по периметру оточений мурованою огорожею довжиною 1 км і висотою 4,5 м. В центрі монастиря знаходиться величний Успенський собор – один з небагатьох зразків мурованої монументальної архітектури XII ст., в якому збереглись залишки стінопису часів Київської Русі.
До південного фасаду собору примикає церква святого апостола Якова – усипальниця Якова Кіндратовича Лизогуба, збудована 1689 року на замовлення Є. Лизогуба, сина полковника Я. К. Лизогуба. Згодом як бібліотека використовувалась і ризниця. Складається з двох приміщень, розділених тамбуром.
Надбрамна дзвіниця 1670–1675 років – найдавніша висотна споруда Чернігова, з відкритим арковим восьмериком дзвона та вишуканим бароковим верхом, але з фортечними бійницями; висотою 36 м. В її нижньому ярусі розміщено в'їзну браму, що колись слугувала головним входом до монастиря.

Східний братський корпус збудовано на зламі ХУІІ-ХУІІІ ст., він має традиційну багатокамерну структуру і скромний цегляний декор. До того ж періоду належать новий корпус настоятеля (нині зруйнований) та південно-західний корпус келій. Північний корпус келій (старий будинок настоятеля) – унікальна мурована споруда XVI ст., відреставрована в 1954-1958 роках на основі детальних архітектурно-археологічних досліджень. В інтер'єрі пам'ятки відтворено дерев'яну стелю зі сволоками, чудові кахляні груби тощо.
На захід від дзвіниці – дерев'яний житловий будиночок, відомий як будинок архімандрита Феодосія Углицького. Він побудований у 1688 році. Це найдавніша дерев'яна будівля, що збереглась на Лівобережній Україні. До 1806 року в будинку проживали настоятелі, потім намісники, а з 1892 року в ньому розмістилась іконописна школа.

Як й інші монастирі, обитель на Єлецькій горі являла собою некрополь. У різні часи на її території були поховані великий князь Всеволод Святославович Трубчевський, полковник Леонтій Полуботок, губернатор Андрій Милорадович та інші.

У товщі гори під садибою монастиря сховані великі підземелля. Відома легенда пов'язує їх виникнення з іменем Антонія Печерського, проте у 1892 році дослідниками Київського церковно-археологічного товариства була доведена повна безпідставність подібних тверджень. Сьогодні підземелля Єлецького монастиря являють комплекс закладених цеглою підземних камер і переходів, що розміщуються кількома ярусами. Над Єлецькими печерами розташована трапезна Петропавлівська церква XVII ст. До печер веде підземна галерея довжиною 70 м, яка з'єднує Успенський собор і Петропавлівську церкву.

На північ від Єлецького монастиря піднімається великий земляний насип. Це всесвітньовідо-ма Чорна могила – поховання знатного воїна, як вважають більшість істориків, останнього чернігівського дохристиянського князя, який фігурує як князь Чорний. Крім Чорної могили, поруч з монастирем збереглися ще дві пам'ятки минулого: двоповерховий будинок колишнього чоловічого духовного училища, спорудженого у 1879 році, і тюремний замок, побудований у 1803-1806 роках.

Серед найбільш шанованих святинь монастиря — ікона Єлецької Богоматері. Довгий час вона знаходилась у постійній експозиції Чернігівського історичного музею. 1999 року ікону передали до Успенського собору Єлецького монастиря.
Серед інших святинь пошаною вірян користуються Іллінська ікона Божої Матері та образ святого великомученика Пантелеймона. Пантелеймон (р. н. невідомий - 305) народився у Ніномідії в знатній родині, навчався лікувальному мистецтву. Відзначався великим милосердям до сиріт та хворих, лікуючи їх безкоштовно. За проповідь християнської віри прийняв мученицьку смерть. У католиків вважається помічником лікарів, а у православних згадується при миропомазанні, освяченні води та в молитві за немічних.

РАДИМО ПРОЧИТАТИ:

Адруг А. К. Архітектура Чернігова другої половини XVII – початку XVIII століть / А. К. Адруг. – Чернігів: Чернігівський ЦНТЕІ, 2008 р. – 224 с. – РЕЖИМ ДОСТУПУ

Вероника (Терехова), монахиня. Черниговский Елецкий Свято-Успенский женский монастырь: исторический очерк (от основания до 1998 г.), описание святынь и достопримечательностей монастыря с приложением документов, относящихся к новейшей его истории. Киев., 1999

Віроцький, В. Д. Храми Чернігова / В. Д. Віроцький. – Київ. : Техніка, 1998. — 205, [2] с. : іл.– (Національні святині України).

Картины церковной жизни Черниговской Епархии из IX вековой ее истории : всеподданнейше посвящ. Черниг. Епархии / [предисл.: Василий, епископ Черниг. и Нежин.].– Киев : Фото-лито-тип. ”С. В. Кульженко”, 1911. – 206, [9] с. : ил., портр, [62] л. ил., портр., карты. – РЕЖИМ ДОСТУПУ