21 вересня 2022 р.– 190 років від дня народження Петра Івановича Ніщинського (1832–1896), відомого українського композитора, поета-перекладача, педагога

    Відомому композитору, автору славнозвісного хорового твору "Закувала та сива зозуля", педагогу, перекладачу, поету П. Ніщинському (1832 - 1896 ) випала, з одного боку, велика честь, а з іншого – важкий хрест боротися за українську культуру.
   Народився 21 вересня 1832 року у селі Неменка Київської губернії (сьогодні Вінницька область) у родині убогого паламаря, який невдовзі помер (майбутньому композитору було на той час лише сім років, а його братові п'ять). Тоді мати, щоби вивести хоч якось дітей "в люди", вона спродала все і подалась до Києва, влаштувавшись прачкою та прибиральницею. Та синів своїх все ж віддала у Києво-Софіївське духовне училище.
   На розумного хлопчика з прекрасним голосом звернув увагу ієромонах Антонін і взяв собі його за служку. Коли ж у 1850 році він отримав призначення настоятелем польської церкви в Афінах, то взяв з собою вісімнадцятирічного Петра. Так Ніщинський опинився у Греції, а потім по посольських обов'язках Антоніна, побував і в Італії. У 1852 Ніщинський вступає на богословський факультет Афінського університету, але по закінченню обирає не духовну, а педагогічну кар'єру.
   Згодом Петро влаштувався викладачем грецької мови в Афінській гімназії, а в 1857 році молодим майстром наук пішов у відставку і повернувся на батьківщину. Невдовзі сім’я Ніщинських переїхала до Одеси (1860 р.). Тут він зайнявся громадською і педагогічною діяльністю, багато уваги приділяв літературі і науковій роботі, але найбільше – музичній діяльності. Оригінальні твори ставлять його в ряд кращих композиторів України ХІХ ст.
    Петро Ніщинський глибоко любив життя, свій народ, українську народну творчість, мелодії і слово, що давали йому натхнення для власної творчості. Він прагне збагатити народну пісню новими художніми образами і мелодіями і досягає цього талантом і невтомною працею.
    Ніщинський підтримував зв'язки з відомими українськими культурними і громадськими діячами М. Лисенком, М. Кропивницьким, І. Карпенком-Карим, П. Саксаганським, А. Желябовим та ін.
    Особливо важливою у його житті стала зустріч з актором і драматургом М. Кропивницьким, що на початку70-х років виступав в Одесі у Народному театрі. Саме для вистави Кропивницького "Невільник" (за Шевченком "Сліпий") написав спочатку свій славнозвісний хор "Закувала та сива зозуля".
   Звертаючись до історії народу, історії запорізького козацтва, він присвячує цій темі талановиті обробки пісень "Козак Софрон", "Ой, гук, мати, гук", "Байда".
   Крім обробок народних пісень та створення оригінальних хорів, Петро Іванович пише і пісні-романси "Дівчинонько-голубонько", "У діброві чорна галка", які довгий час вважалися народними.
   Ніщинський перекладав на українську мову твори античних класиків ("Антігону" Софокла, 1883; "Одіссею" Гомера, 1889, 1892; 6 пісень з "Іліади" Гомера, 1902–03), а також переклав на грецьку мову "Слово о полку Ігоревім" (1881). Автор підручника з грецької граматики та розвідок про грецьку музику.
   У переклад "Одіссеї" П. Ніщинський вклав увесь свій хист і сили, але цензура заборонила її друкувати, що стало початком службових цькувань: після ревізії Одеської другої гімназії, йому закинули незнання грецької мови і перевели на нижчу ставку у Бердянськ.
   Морально травмований, хворий, Ніщинський учителював у Бердянську, але про видання "Одіссеї" думка його не полишала. В цьому йому допомагав І. Франко, який написав лист до М. Драгоманова, запропонував сам видати "Одіссею" у Львові власним коштом, і ділився своїми враженнями про важливість видання “Одіссеї”, яку дуже полюбляв народ України. Переклад "Одіссеї" на малоруську мову, – вважав він, – це справа всезагальна, народна. Право на видання перевіршованої "Одіссеї" Ніщинський подарував львівській "Правді" під псевдонімом Петра Байди.
   Українська література збагатилась коштовним надбанням. Але особисто для Ніщинського ця публікація прискорила його катастрофу. Царський уряд не міг пробачити йому це видання українською мовою, з'явилось розпорядження про звільнення його з роботи.
   Все життя Ніщинського переслідувала бідність, він зазнавав ударів долі, від яких могли б опуститися руки. Багато з його мистецької спадщини не дійшло до нас. Але кипуча громадська і творча діяльність, тісні зв'язки з прогресивними, демократичними колами того часу, прекрасно написані ним “Вечорниці” дали йому право на безсмертя. А пісня “Закувала та сива зозуля” ще за життя автора перелетіла державні кордони, якими в той час була розмежована українська земля. Натхненний твір Ніщинського символізував нескореність духу українського народу, став яскравим художнім витвором легендарного, звитяжного богатирства.
   Останні роки свого життя Петро Іванович жив в однокімнатній, холодній одеській квартирі вдівцем. В 1896 році композитор всю зиму хворів. Усвідомивши, що життєві сили залишають його, на початку березня, зібравши свої пожитки, він виїхав на Поділля до дочки. В дорозі, очевидно, стався інсульт. Помер 4 березня 1896 року у селі Ворошилівка на Поділлі (тепер Вінницька область), де гостював у своєї дочки.

РАДИМО ПРОЧИТАТИ:

Довженко В. П. Ніщинський : [життя і творчість комп. 1832-1896 рр.] / В, Довженко.  – Київ  : Мистецтво., 1955. – 36 с.

Красюк І. Батьківщина Петра Ніщинського [с. Неменка, де народився композитор] / І. Красюк // Нар. творчість та етнографія. – 1968. – № 6. – С. 62-63.

Микитенко Ю. О. Від "Слова" до "Іліади": Петро Ніщинський – перекладач : літ.-критич. нарис / Ю. О. Микитенко. – Київ  : Дія, 1993.– 57 с.

Ніщинський Петро Іванович (Петро Байда) // Українські письменники : біобібліогр. словнк. / редкол.: О.І. Білецький [та ін.]. – Київ, 1963. – Т. 3. – С. 32-35.

Пархоменко Л. О. Петро Ніщинський / Л. О. Пархоменко. –  Київ : Музична Україна, 1989. – 64 с. : іл.  – (Творчі портрети українських композиторів).

Содомора П. Натхненний майстер пісенного слова: [до 100-річчя від дня смерті П. Ніщинського] / П. Содомора // Дзвін. – 1996. – № 7. – С. 142-145.