.

середа, 13 травня 2020 р.

Наталія Михайлівна Лазурська

   Займаючись краєзнавчим пошуком на Козелеччині та Ніжинщині, раптом натрапляємо на статтю одеського дослідника О. Музичка про сім’ю Лазурських. І зовсім несподівані рядки: «Наталія Михайлівна Лазурська марила театром, мріяла про акторську кар’єру. Будучи знайомою з Марком Кропивницьким, зустрічалась з метрами сцени Миколою Садовським, Панасом Саксаганським та Марією Заньковецькою, які перебували в Одесі. Саме тут декілька разів грала на сцені у складі трупи разом із Заньковецькою під псевдонімом «Лихачівська». Так, саме так, вона народилася на Чернігівщині, недалеко від відомих Заньок, як пише автор статті О. Музичко, у селі Лихачівка тоді Козелецького повіту. Чи то самостійно, чи то за порадою Заньковецької Наталія Михайлівна і взяла сценічний псевдонім Лихачівська. А ще – Лазурська із знаних не тільки на Чернігівщині Богомольців.Пошуки про народження Лазурської привели нас до метричних книг Миколаївської церкви села Лихачів тоді Носівського повіту. Попередня інформація знайшла підтвердження. У метричній книзі записано, що 9 листопада 1880 року народилася Наталія у дворянській сім’ї жителя міста Ніжина колезького регістратора Михайла Михайловича Богомольця і його законної дружини Юлії Ісаківни. Хрещеними батьками зазначені «девица Любовь – дочь генерал-майора Владимира Григорьевича Сабо и поручик Архангельгородского пехотного полка Василий Исакович Мироненко».Обряд хрещення новонародженої провів 20 листопада священик Мико-лаївської церкви Василь Гаврилович Промислов.
    Батько і дід Федір Євстафійович були чиновниками, мали звання титулярних радників. За 2 роки до Михайла у сім’ї Богомольців народився Олександр – батько майбутнього академіка Олександра Олександровича Богомольця (1881–1946).Отже, батько Наталії взяв шлюб із уродженкою села Лихачів Козелець-кого повіту Юлією Ісаківною Мироненко. Вона була наймолодшою у сім’ї Мироненків (1854 р. н.).Дід Наталії по лінії матері дворянин Ісакій Максимович Мироненко народився у 1805 році у Лихачеві. У 1820 році розпочав військову службу у Костромському піхотному полку. У 1844 році, маючи звання майора, вийшов у відставку. Довгий час працював на чиновницькій посаді судді Козелецького повітового суду. Помер у 1878 році, похований на загальному кладовищі у Лихачеві.Родина була визнана Геральдією дворянською і занесена до другої час-тини родословної книги Чернігівського дворянства.Хрещений батько Наталії – Василь Ісакович Мироненко брав участь у російсько-турецькій війні (1877-1878 рр.). Як командир роти відзначив-ся мужністю та хоробрістю, двічі поранений. У ході війни штабс-капітан Мироненко нагороджений орденами св. Анни 4 ступеня за хоробрість, св. Станіслава 3 ступеня з мечами та бантом, св. Анни 3 ступеня з мечами та бантом.Та повернімося до родини Богомольців. Коли Михайло Михайлович одружився з Юлією Ісаківною Мироненко, вона отримала придане від батьків – будинок у Козельці та 20 десятин землі у хуторі Шами Козелецького повіту.Сім’я Богомольців часто переїжджала, оскільки Михайло Михайлович був акциз-ним чиновником. Спочатку він служив у Могильові, потім у Бессарабській та Оренбурзькій губерніях. Особливо яскравим для Наталії виявився період перебування у Бессарабії. Вона закінчила гімназію у Кишиневі (1894–1898 рр.). Там фундаментально зацікавилася театром. Після закінчення гімназії навчалася на Одеських вищих жіночих курсах. Будучи надзвичайно вродливою та активною у спілкуванні, Наталія мала успіх на сцені.Батьки під час проживання в Ніжині підтримували дружбу із родиною Марії Заньковецької, що передалася Наталії. Вдруге вони знайомляться з Марією Заньковецькою у 1894 році, коли трупа Садовського перебувала в Одесі. Як пишуть автори статей, незважаючи на різницю у віці, Заньковецька та Наталія підтримували дуже дружні стосунки.Марко Кропивницький, який часто бував у сім’ї Богомольців в Одесі, мабуть, допоміг Наталії потрапити на професійну сцену. Вона почала грати у трупі Садовського, репетиції з нею проводила особисто М. Заньковецька. Саме тут вона і використала сценічний псевдонім «Лихачівська» (зіграла роль Дарини у п’єсі «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці», Марусі у п’єсі «Лимерівна», Катерини у п’єсі «Не так сталось, як гадалось»).Наталія Богомолець займала активну життєву позицію, була членом бібліографічного товариства при Новоросійському університеті, цікави-лась педагогічною літературою. Знала французьку мову, читала в оригі-налі твори французьких авторів. Виступала з доповідями на засіданнях бібліографічного товариства, секретарем якого був її майбутній чоловік – професор Володимир Федорович Лазурський (1869–1947 рр.). До цього Лазурський працював на Одеських вищих жіночих курсах, де навчалася Наталія Михайлівна. Є думка, що до шлюбу їх підштовхнула Марія Заньковецька. Вінчання проходило в Козельці 7 червня 1908 року.Володимир Федорович Лазурський – видатний філолог, лінгвіст, дослідник англійської літератури. Під впливом батька він зацікавився укра-їнським фольклором. У 1888–1892 рр. навчався на історико-філологічному факультеті Московського університету.Під час навчання був репетитором та вчителем англійської мови у сім’ї Л. М. Толстого. В Одесі Лазурський досить активно займався популяризацією української літератури і театру. Після одруження Лазурські активно друкувались в «Известиях Одесского библиографического общества», разом публікували статті про український театр. У їхній квартирі проходили літературні читання, збирались люди мистецтва.Наталія Лазурська часто публікувала статті (біля 30) в «Одесском листке» під псевдонімом «Невидимка» і весь час не залишала сцени. В одному з листів до М. Заньковецької вона писала, що вимушена грати в Одесі в російському театрі Сибірякова після закриття українського театру. З гірким присмаком звучать рядки... «грустно и больно, что при пылком желании отдаться родной сцене пришлось идти «в чужие люди».В. Ф. Лазурський кілька років працював над дисертацією з історії ан-глійської журналістики ХVІІІ ст., у тому числі і в бібліотеках Англії, в 1909 році захистив магістерію. Пізніше Лазурські активно працюють над питанням популяризації української мови і театру в Одесі, входять разом до місцевого відділення «Просвіти».
   Після смерті батька Наталії (1907 р., похований у Козельці) Лазурські часто перебували в Козельці, в будиночку, який колись подарували батькам Наталії. Так під час Першої світової війни Наталія разом із дітьми проживала у Козельці, де була сестрою милосердя, шила білизну пораненим солдатам для госпіталю. Разом з чоловіком та іншими ентузіастами організували та підтримували театр у Козельці. Приїжджала до них і знаменита М. Заньковецька.Після подій 1917 року багато представників творчої інтелігенції зали-шили країну. Лазурських теж кликали виїздити, так Іван Бунін пропонував В. Ф. Лазурському квиток на одне з англійських суден, та оскільки один пропуск не влаштовував сім’ю, Лазурські залишились. Після приходу до Одеси більшовиків Лазурського було арештовано. Проте йому пощастило – слідчий виявився освіченою людиною, шануваль-ником творчості Льва Толстого, навіть читав спогади Лазурського про нього, тому Володимира Федоровича відпустили. У 20-х – 30-х роках минулого століття сім’я Лазурських проживала в Одесі, де він викладав лінгвістичні та літературомовні дисципліни у ряді одеських вузів. Непросто було вижити Лазурським у 30-ті роки під час репресій. Чи-новницьке минуле батьків Наталії могло у будь-який час зіграти фатальну роль у їхній долі. А тим більше минуле її брата – Вадима Богомольця, могло бути причиною переслідувань сім’ї. Вадим народився за два роки до народження Наталії – 22 жовтня 1878 року. Після закінчення гімназії у Кишиневі вступив на юридичний факуль-тет Харківського університету, де залишився на викладацькій роботі. Потім Полтавський окружний суд та Севастополь, де він працював у судових орга-нах Чорноморського флоту. Там склалась кар’єра, він дослужився до рангу надвірного радника, отримав ордени св. Станіслава ІІ ст. та св. Анни ІІ ст.Улітку 1912 року Вадим Богомолець був у плаванні на крейсері «Когул» (раніше «Очаков»), на якому підняв повстання лейтенант Шмідт. У 1914 році отримав звання підполковника. Вадим Богомолець під час революції 1917 року проявив себе як проукраїнськи налаштований офіцер. Ще раніше входив до конспіративного гуртка «Кобзар» у Севастополі. При Центральній Раді як юрисконсультант брав участь у створенні українського військово-морського міністерства – Генерального секретаріату у морських справах.Перебуваючи у складі Секретаріату, розробляв «Временный закон о флоте Украинской Народной Республики», який був затверджений Цен-тральною Радою. За цим законом весь флот як військовий, так і торговий на Чорному морі оголошувався флотом УНР.На початку 1990 року, коли Україна і Росія ділили Чорноморський флот СРСР, Київ опирався на вищезазначений закон. За влади гетьмана Скоропадського В. М. Богомолець служив головним військово-морським прокурором, очолював Головне військово-морське  управління при морському міністерстві у Києві, військово-морський суд Української держави. Він отримав звання генерал-хорунжого.Після гетьмана Скоропадського був військово-морським аташе УНР у Румунії, потім емігрував до Туреччини, проводив активну роботу серед емігрантів. Помер у 1936 році, похований під Парижем. Для радянських репресивних органів така інформація могла бути використана як компро-метуюча сім’ю Лазурських. У період 1917-1918 рр. Лазурські багато працюють у літературному і театральному жанрах.Найпомітнішим кроком була їхня ініціатива створення в Одесі 30 лис-топада 1917 року «Украинского художественного общества им. М. Занько-вецкой». Статут товариства затвердили лише 20 березня наступного року. Основною роботою товариства були публічні виступи. Першим організува-ли вечір на честь ювілярки Заньковецької, потім до річниці Т. Г. Шевченка. У травні 1918 року провели вечір поезії О. Олеся та ставили народні українські спектаклі у селі Сичовка за 30 верст від Одеси.Восени 1918 року з ініціативи Лазурських була створена «Українська театральна студія». Н. Лазурська опублікувала ґрунтовну статтю, в якій висловилась: «Мы, украинцы, считаем своей обязанностью воплотить мечту М. Заньковецкой». Лазурські заручилися підтримкою театральної ради в особі Д. Антоновича в отриманні для студії державної субсидії. Її директором обрали В. Лазурського. Н. Лазурська була студенткою цієї студії і отримала офіційний диплом про театральну освіту (1921 рік). У вересні 1918 року Н. М. Лазурська влаштувалась викладачем україн-ської мови до Одеського жіночого інституту. У заяві вона писала, що закін-чила курси українознавства і, будучи уродженкою Чернігівської губернії, вона володіє українською мовою і загальною філологічною підготовкою.В одному з листів до М. Заньковецької В. Лазурський писав, що дружину повністю поглинула робота в театральній студії.У 1921 році на основі студії створили театральний інститут ім. М. Кро-пивницького. У спогадах В. Лазурський називав ряд акторів, які ставили нові спектаклі, у тому числі й дружину Наталію Лазурську. Вона писала у газеті «Одесская мысль»: «Главной причиной успеха украинского театра является его народность, которая компенсирует та-кие недостатки, как невысокая интеллигентность большинства актеров и слабый репертуар». У 1920 році Наталія Михайлівна опублікувала в газеті «Силуэты» невеликі спогади про М. Заньковецьку, яка була для них духов-ним орієнтиром. Так В. Лазурський в одному з листів (1922 р.) писав до М. Заньковецької: «Вы для меня олицетворение самого лучшего, что может в искусстве достичь наш украинский народ» і ще «в новой украинской жизни вы будете жить бесконечно. Для таких людей, как Вы, нет ни старости, ни смерти».
     Та найемоційніше зверталася до Заньковецької Н. Лазурська: «Моей великой и насравненной подруге и учительнице, которой я обязана лучши-ми минутами и даже часами своей жизни». Якось Наталія писала подрузі: «Ничто не смогло убить моего стремления к театру – вот уж в крови у меня этот театральный микроб и, оглядываясь назад, я думаю с грустью о том, что лучшая половина моей жизни прошла для сцены, что много молодых сил осталось во мне не использованными и теперь уж их не вернешь».Н. М. Лазурська зберегла майже 200 листів із спілкування з великою Марією Заньковецькою. Померла Наталія Михайлівна Лазурська у 1958 році, похована у місті Києві. Вінцем її справи стала книга спогадів про актрису, яка вийшла друком у 1961 році. Як зазначає автор статті О. Музичко, «Безусловно, в Одессе она была одной из наиболее активных и знаменитых женщин. Лазурские должны занять своё достойное место в исторической памяти». 
   Висловлюємо і свої шанування землячці, яка невтомною працею про-славляла духовне коріння знаменитої Чернігівщини.  
Микола ШЕВЕЛА, краєзнавець

 Список використаної літератури:
 1. Левченко В. З історії українського театру : бенефіси Марії Заньковецької в Одесі / В. Левченко, Г. Левченко // Південний Захід. Одесика : іст.-краєзнав. наук. альманах. – Одеса, 2013. – Вип. 16. – С. 240 – 250. 
2.. Музичко О. Володимир і Наталія Лазурські у культурному житті Одеси першої половини ХХ століття / О. Музичко // Вісник Одеського історико-краєзнавчого музею. – Одеса, 2010. – Вип. 8. – С. 37 – 44. 
3. Богомолець-Лазурська Н. Життя Марії Заньковецької / Н. Богомолець-Лазурська. – Київ, 1961. – С. 38 – 40. 
4. Онищенко Н. Ніжинські Богомольці / Н. Онищенко // Ніжинська старо-вина. – Ніжин, 2006. – Вип. 2 (5). – С. 176 – 179.
5. Николаев Н. Г. История 17-го пехотного Архангелогородского полка. – Санкт-Петербург, 1900. – Прилож. – С. 59. 
6. Державний архів Чернігівської області. – Ф. 679. – Оп. 10. Спр. 77. – С. 52.

ДЖЕРЕЛО: ШЕВЕЛА М. ВІДОМА «НЕВИДИМКА» З ЛИХАЧЕВА – НАТАЛІЯ ЛАЗУРСЬКА / МИКОЛА ШЕВЕЛА // ЛІТЕРАТУРНИЙ ЧЕРНІГІВ. - 2018. - № 1. - С. 149-151.
Наталя Богомолець-Лазурська у ролі «Марусі» з вистави «Лимерівна»
Наталя Богомолець-Лазурська з дітьми Олександром і Вадимом

Богомолець-Лазурська Наталя Михайлівна




Немає коментарів:

Дописати коментар